Кав’ярня знаходилась в центрі міського ринку. Всі дороги, ніби нитки павутини сходились в одній безкомпромісній точці і ліпшого розташування ніхто б не зміг придумати. Між нескінченними рядами лотків та магазинчиків, з яких ніби вирвались на волю від нескінченного тиску прикраси та сувеніри, спеції, екзотичні фрукти, гранатовий сік та вино, була прокладена бруківка, затерта до глянцю в місцях, де натовп проходив найчастіше. Господарі лотків загорілі та в убранні, що підкреслювало їх харизматичний образ, закликали неодмінно спробувати їх найкращий продукт, а після, не давали продовжити шлях без надбання. Сонце майже не пробивалось через нескінченні візерунчаті ковдри, що захищали від пустельної спеки. Та деяким промінням щастило і вони проходили між ненадійним стиком сусідніх накидок, що колихались від майже непомітного вітру. Промені продовжували свій шлях, заломлювались та відблискували від прикрас та сувенірів, додаючи природного залучення потенційного покупця чи туриста, що приїхав поповнити запаси продуктів, купити потрібні або зовсім непотрібні йому речі. Місцевих було легко розпізнати. Ці люди рухались так швидко ніби залишилась лише одна хвилина, щоб встигнути на останній потяг. Я постійно слідкував за їхніми квапливими та неприродніми переміщеннями, щоб залишитись на ногах та в рівновазі
Аромат кави став відчутним ще тоді, коли кав’ярня не була в полі зору. Це був аромат бадьорості та натхнення, що перемішався з запахом літньої вулиці, спецій та фруктів. Цей автентичний запах запам’ятовується на все життя і відчувши його ще раз згадується день, коли вперше його відчув, яку одежу одягнув того ранку та навіть думки, що тоді обмірковував.
Велике переднє вікно кав’ярні, наповнене затишним теплим світлом, відкривало картину, на якій невеличка чорнява дівчина бариста була заклопотана приготуванням кави настільки, що не дозволяла собі підняти очі та перекинутися парою слів з відвідувачами. Вони оточили місце видачі напоїв так, ніби там на швидкуруч продавали дорогоцінні прикраси за копійки.
Мені залишилось насолоджуватись ароматом кави та плекати надію, що кавомани розлетяться так швидко, як розлітаються торгівці прикрасами, що побачили охорону. З рештою, поспішати нікуди. Годинник показував 10:43. Зустріч була призначена на 11.
