Автор: Brandon Tran для The Diplomat , Allesagna.
Проблематика конфлікту у Південно-Китайському морі є достатьно обширною, зокрема тому що у представленому спорі присутні декілька суб’єктів міжнародного співтовариства. У рамках довгочитів ми вже розглянули позиції Філіппін, В’єтнаму, Брунею та Малайзії. Сьогодні ж на огляді буде позиція Тайваню щодо Південно-Китайського моря.
Почнемо з офіційної заяви Тайбею щодо Південно-Китайського моря на сайті МЗС Тайваню
Острови Південно-Китайського моря є частиною території Китайської Республіки. Те, що Республіка Китай (ROC) має всі права на острови Південно-Китайського моря і відповідні води відповідно до міжнародного права і морського законодавства, не підлягає сумніву.
Уряд твердо захищатиме територіальний суверенітет ROC у Південно-Китайському морі, а також права на відповідні води, на які вона має право згідно з міжнародним правом і морським законодавством. Вона не відмовиться від свого суверенітету чи законних прав.
Острів Тайпін не лише є частиною території Тайваню, але й важливою базою, з якої Тайбей робить конкретний внесок у регіональний мир і стабільність. 19 липня 2016 року президент Тайваню Цай Інвень висунув чотири принципи і п'ять дій, що стосуються питань у Південно-Китайському морі.
Чотири принципи
1. Спори в Південно-Китайському морі повинні вирішуватися мирним шляхом відповідно до міжнародного права і морського права, включаючи Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS);
2. ROC повинна бути включена в багатосторонні механізми, спрямовані на вирішення спорів;
3. Зацікавлені держави зобов'язані підтримувати свободу судноплавства і прольоту в регіоні; і
4. Спори повинні вирішуватися шляхом відкидання розбіжностей і сприяння спільному розвитку. Шляхом переговорів, проведених на основі рівності, ROC готова співпрацювати з іншими зацікавленими державами для просування миру і стабільності, а також захисту і розвитку ресурсів в регіоні.
П'ять дій
1. Захист прав рибальства: Уряд ROC повинен посилити свої можливості для забезпечення безпеки рибалок і рибальських операцій.
2. Багатосторонні консультації: Міністерство закордонних справ має посилити діалог та комунікацію із зацікавленими державами з метою досягнення консенсусу щодо співпраці.
3. Наукове співробітництво: Міністерство науки і технологій має збільшити квоти для міжнародних експертів, запрошених відповідними державними установами для поїздки на острів Тайпін для проведення наукових досліджень з питань екології, геології, сейсмології, метеорології та зміни клімату.
4. Гуманітарна допомога та порятунок: Міністерство закордонних справ співпрацюватиме з відповідними міжнародними та неурядовими організаціями з метою перетворення острова Тайпін на центр гуманітарної допомоги та рятувальних операцій, а також на базу постачання.
5. Підготовка експертів з морського права: Уряд Республіки Китай повинен зміцнити свою здатність вирішувати питання, пов'язані з міжнародним правом.
Тайвань продовжуватиме відстоювати свободу судноплавства і польотів у Південно-Китайському морі, ґрунтуючись на цінностях миру, гуманізму, збереження довкілля та сталого розвитку. ROC готова шляхом переговорів, проведених на основі рівності, співпрацювати з усіма зацікавленими державами для просування миру і стабільності, а також захисту і розвитку ресурсів у Південно-Китайському морі.
Із цієї заяви ми можемо зробити висновок, що на папері Тайвань притримується позиції дипломатичного урегулювання конфлікту, зокрема як й інші зацікавлені суб’єкти (окрім Китаю). Однак давайте розглянемо деталі тайванської сторони конфлікту.
Територіальні претензії та напруженість
Як і Пекін, Тайбей офіційно претендує на острови у Східно-Китайському та Південно-Китайському морях, які оспорюють Японія, Філіппіни та В'єтнам. З приходом до влади нового президента Тайваню Лай Чін-те відносини між островами залишаються напруженими, оскільки Лай пообіцяв рішуче протистояти "авторитарній експансії", в той час як китайський уряд у Пекіні наполягає на возз'єднанні. Вирішальне значення для боротьби Тайваню за свободу має розвиток і підтримка міжнародного партнерства. Хоча Сполучені Штати демонструють послідовну підтримку Тайваню, чисельність китайської армії і тиранія відстані спонукають Тайбей шукати більш близьких партнерів.
Однак зв'язки з іншими державами в Індо-Тихоокеанському регіоні, засновані на спільних інтересах безпеки, можуть виявитися складними для розвитку. Це пов'язано з тим, що Тайвань також бере участь у тривалих територіальних суперечках щодо островів Сенкаку/Дяоюйдао, острова Пратас та Іту-Аба. Ці труднощі ускладнює той факт, що і Тайвань, і Китай використовують однакові аргументи для обґрунтування своїх претензій на ці острови: історичні аргументи. Відомі Тайваню як острови Дяоюйтай, вони були відкриті Китаєм часів династії Мін і передані Японії за договором Шімоносекі. Після Другої світової війни Японія анулювала Договір Шімоносекі з Китайською Республікою як частину умов капітуляції, але зберегла за собою острови Сенкаку, оскільки ROC не одразу зрозуміла, що острови Сенкаку і Дяоюйдао - це одне і те ж саме.
Сполучені Штати повернули префектуру Окінава, до складу якої, на думку Японії, входять острови Сєнкаку, під японський контроль у 1972 році; офіційно США не займають жодної позиції щодо суверенітету островів, але стверджують, що будь-яка спроба насильницького оскарження японського управління островами призведе до порушення американських гарантій безпеки. Наявність запасів нафти і газу та багатих риболовецьких вод поблизу островів робить їх важливою метою для держав-претендентів.
Дипломатичні стратегії і військова присутність
Дипломатична ізоляція Тайваню ускладнила можливість країни заявити про свою позицію у цій суперечці, але Тайбей домігся певного прогресу у відносинах з Японією, застосувавши двосторонню стратегію. Один аспект полягає в участі в мирному діалозі з відкритими зобов'язаннями вирішити проблему за допомогою міжнародних законів та інституцій. Інша сторона стратегії полягає в тактиці сірої зони, подібній до тієї, яку застосовує Китай; у минулому Тайвань сприяв висадці активістів на островах Сенкаку і відправляв кораблі берегової охорони для переслідування японських кораблів. Під тиском США Японія надала Тайваню деякі поступки щодо економічної діяльності поблизу островів. Тим не менш, Тайвань наполягає на тому, що він є суверенною владою над островами Сенкаку.
Позиція Тайваню щодо суперечки навколо Південно-Китайського моря, однак, є більш неоднозначною. Після Другої світової війни і уряд КНР у Пекіні, і уряд ROC на Тайвані прийняли претензії на U-подібну лінію (дев’ятипунктирну лінію), яка охоплює більшу частину Південно-Китайського моря. Спираючись на історичний прецедент, який фіксує широке використання моря Китаєм династії Цин, і Пекін, і Тайбей захищають свої експансивні претензії як законне продовження контролю, який здійснював імперський Китай.
У той час як Китай вдається до агресивних дій для окупації та захисту своїх претензій, особливо в останні роки, Тайвань поводиться більш стримано. Замість того, щоб безпосередньо оспорювати всю зону, Тайвань заклопотаний збереженням і захистом суходолу в районі, який він контролює, а саме: острів Пратас і острів Іту-Аба. Острів Пратас і острів Іту-Аба - єдині два сухопутні масиви в Південно-Китайському морі, які наразі перебувають під управлінням Тайваню. Обидва острови служать Тайваню у військових цілях; на них розміщені гарнізони з артилерійськими установками, корисними для проектування сили назовні і збору інформації.
На додаток до Китаю, Філіппіни також претендують на острів Пратас, і В'єтнам, і Філіппіни стверджують, що Іту-Аба входить до їхніх зон контролю. Тайвань відкидає рішення міжнародних судів, які спростовують претензії Тайваню на ці території, і продовжує планувати військові навчання, розгортання військ і офіційні візити на острови. Однак уряд Тайваню, який перебуває при владі Демократичної прогресивної партії (ДПП), обережно ставиться до відкритих демонстрацій суверенітету над островами. Президент Цай Інвень, що йде у відставку, не піддалася тиску і не відвідала Іту-Абу до завершення свого терміну, а Лай уникнув згадки про острови під час своєї інавгураційної промови.
Перспективи на майбутнє
З огляду на зростання напруженості в Тайванській протоці, Лай може бути схильний переосмислити або уточнити нинішню позицію Тайваню щодо давніх морських проблем, які він має з іншими країнами. Хоча Японія залишається відданою справі захисту Тайваню і розширила поступки щодо використання островів Сенкаку, це стало можливим завдяки Сполученим Штатам, і подальша співпраця залежить від залучення Тайваню до співпраці з Японією. В'єтнам і Філіппіни не мають таких порівнянних відносин зі Сполученими Штатами, тому для розвитку партнерства з Тайбеєм знадобляться перші кроки з боку Тайваню.
Позиція Тайваню в цих суперечках є складною через те, що його претензії пов'язані з тим, що він є законним спадкоємцем Китаю. Як наслідок, відмова від цих претензій може стати політичною зброєю Пекіна, який буде трактувати будь-яку поступку як те, що Тайвань виступає за незалежність, відкидаючи політику, пов'язану з періодом правління РПЦ на материковій частині Китаю. Це також є чутливим питанням всередині країни, оскільки опозиційна партія Гоміндан намагається чинити тиск на ДПП, щоб змусити її зробити відкриті заяви про суверенітет. 18 травня, всього за два дні до інавгурації Лая, група очолюваних Гоміньданом законодавців відвідала Іту-Аба і зажадала, щоб Лай "публічно підтвердив, що острів Тайпін [Іту-Аба] є територією Китайської Республіки".
У будь-якому випадку, Тайвань повинен продовжувати конструктивний діалог і утримуватися від агресивних дій, якщо Тайбей сподівається залучити більше партнерів на допомогу. Незалежно від того, чи обирає Лай збереження островів, чи їх передачу в гуманітарних або економічних цілях, Тайвань повинен зайняти певну позицію.
