– Ну що? Обговоримо ситуацію? – промовила Шиніґамі.
Вони сиділи за майже круглим столом у Надземеллі. За інших умов у вікні можна було б побачити панораму історичного центру Франківська, що розкинулася б із висоти другого поверху, та наразі товсті фіранки, що майже не пропускали світло, не давали можливостей цього зробити. Це була таємна зустріч, тож треба було зробити все, щоб обговорюване не вийшло за межі їхньої бази. Най, навіть, для цього й треба було витратить декілька сотень гривень на штори.
– Як бачите, шляхом нехитрих маніпуляцій, підкупів, шантажу й погроз, я дістала запрошення на фестиваль! – мовила авантюристка, кидаючи конверт у центр столу. На ньому майоріли кольорові написи й оздоби, які кричали про те, що скоро в Станіславі буде фестиваль: з конкурсами, розвагами і, що найголовніше – призами. Коли всі встигли насолодитись максимальною епічністю моменту, дівчина розпакувала конверт, вийняла з нього запрошення, й почала читати вголос про фестиваль. Організатори обіцяли веселу атмосферу, нові знайомства, круті конкурси та гарного тамаду. Більш того: мало відбутися косплей-шоу, переможець якого отримає Заболотяний Меч – могутній артефакт, який жадав отримати майже кожен шукач скарбів.
– Отже, ми в ділі, хлопці! Тож тепер – обговоримо, власне, план. – завершила Шиніґамі. В очах її світився запал, якого от уже півтора роки поспіль не бачили інші пригодники. В укритій магічними татуюваннями лівій руці нервово подзенькували крадійські інструменти, а свідомість перебирала варіанти, як його так краще зробити, щоб все вийшло як треба.
Сонячний Клірик, покручуючи свої вуса, усміхнувся у відповідь, та не сказав ні слова. Він пихато вважав, що йому вдалося б викрасти запрошення краще й ефективніше, і не одне, а всі сім! Тоді шансів на виграш костюмованого конкурсу було б більше, й рідкісний меч, що був представлений у якості нагороди, майже стовідсотково був би їхнім. Цей жрець Сонячного бога не користувався пройдисвітськими приколясами, ні. Та й йому цього й не треба було. Він умів зламувати замки й без інструментів. Достатньо було володіти магією, що підкорювала воду, дозволяючи змінювати її агрегатний стан – і будь-який механізм був йому по зубах. Розширення води при утворенні льоду робило більшу частину справи замість нього.
– Пропоную, для початку, визначити, хто з нас піде на діло, й для цього – кожному озвучити свою пропозицію. – промовив Войдест. Він був іще одним пригодником, який брав участь у засіданні. Варто додати, що в засіданні приймали участь завжди семеро авантюристів – не більше, й не менше, хоча сама група, що збиралася в Надземеллі, налічувала набагато більше шалених голів. Склад "Ради" постійно змінювався випадковим чином, в залежності від того, хто саме був на базі, але "кістяк", як правило, залишався одним і тим самим.
– Що, як завше? Будемо використовувати кістяки? – сумно відповів Кхадат. Під кістяками він мав на увазі аніяк не постійних членів ради, а багатогранники. Цей шукач драконів у підземеллях не любив довіряти долю випадковостям, а, навпаки – любив усе продумувати й планувати. Він робив свою ставку на розум і логіку, й будь-які випадковості якщо й не дратували його, то, як мінімум, засмучували. На відміну від гнома, що сидів поряд із ним.
– Гей, ану відставить кислі міни! – бадьоро мовив Недокурок. Його монокль сповз кудись униз, а очі збуджено виблискували: він дуже любив кидати Цей Куб. – Нумо вирішимо це питання у відповідності до назви нашої братії!
Недокурок був глибинним гномом, справжнє ім’я якого не знали навіть його колеги з авантюрного ремесла. Тож, йому довелося погоджуватись на вигадане іншими шукачами пригод псевдо, яке базувалось на блідо-сірому кольорі шкіри ґнома. Наразі, власне, він якраз тягнувся за мотузкою, яка знаменувала собою Долю. Вишитий на її китиці символ богині Тімори м’яко натякав на те, що доля завжди посміхається надземельцям, навіть якщо самі вони вважали інакше. Що ж до «назви нашої братії», про яку згадував гном… Надземельці приховували місце своєї бази, й тому не могли публічно називати себе, власне, надземельцями. Бо будь хто міг би знайти їх сховок на другому поверсі через "гугл" на раз. Замість цього вони взяли за основу семигранний дайс, який частенько вирішував спірні питання, й так і назвались: «Один Дайс Семигранний», або ж, якщо по заморському, то «1D7».
– Чекай-чекай! Може, варто все ж обрати найліпшого претендента на косплей-дефіле більш виважено й свідомо?.. – мовив, було, Козакучі – близький товариш Кхадата, та було вже запізно. Недокурок, із щирою, щасливою посмішкою, вже тягнув на себе канат, який відкривав заслону в стелі. А коли вже мотузка була потягнута – у гру вступала Доля. Бо хто вони такі, ці Надземельці, у порівнянні з Богинею Тайморою?.. Якщо Цей Куб вже вступав у дію – ніхто не готовий був сперечатися з його рішенням.
Як ви вже, мабуть, зрозуміли, спірні питання у Надземеллі вирішувалось кидком куба. Шукачів пригод у Раді було семеро, в кожного – своє місце за столом, в кожного – свій стілець та порядковий номер. Тож і дайс також був незвичним. Семигранним. Відчинена заслінка дозволила цьому крупному – з кулак величиною – кубу, потрапити в прозору трубку. Усі семеро авантюристів, затамувавши подих, спостерігали за тим, як під впливом власної ваги кістяний багатогранник неправильної форми летить вниз по трубці, і, розігнавшись до необхідної швидкості, потрапляє в таку ж прозору, як і трубка, скляну спіраль. Закрутившись у ній, він долітає до лійки, яка випльовує Семигранник Долі безпосередньо на стіл, за яким проводилося засідання.
Усі члени Ради дивилися на результат. До них поступово надходило усвідомлення того, що саме вирішила Доля, а в головах починали прокручуватися різноманітні варіанти отримання Меча Заболотяного.
– Що ж. Тимора надала свою відповідь. – мовила Шиніґамі. – Із сімох відчайдухів, що зібрались тут, саме Волверіну призначено виконувати цю задачу. Тож, збираймось. На нас чекають магазини одягу, текстильні й швейні майстерні, та ліквідація конкурентів, звісно ж. За діло, хлопці! Косплейне шоу буде нашим!
