«Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…»
Поділено цей памфлет на 13 частин. Прочитання не забирає багато часу.В цій невеликій статі автор розповідає про жахи та тортури на які йде радянська влада проти українського народу. Також звертається і намагається донести це до світової спільноти.
В першій частині автор розповідає про жахливі цифри статистики, які оприлюднила сама ж радянська влада. Він бере “Малу Радянську Енциклопедію” 1940р, він приводить до прикладу проміжок часу з 1927р - 1939р. Населення станом на 1927р начислювало 32 мільйони, а в 39му році воно було скорочено на 4 мільйони! Враховуючи приріст , який мав бути щонайменше 6-7 мільйонів, автор риторично запитує:
Де ж вони ділися, ці 10 мільйонів українського населення? Що з ними сталося в країні "цвітучого соціалізму"?
З другої частини цієї статі є описи з життя самого автора. На той момент він жив з дідусем який працював на пасіці та був калекою. Самому Івану було 10 років.
«Аж ось одного дня надвечір прийшли якість озброєні люди, що говорили на чужій мові, і на моїх очах та на очах інших онуків, під наш несамовитий вереск замордували його, а з ним одного сина ( а мого дядька).Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолів і реготались… Вони всі гидко лаялись, і під старою липою посеред пасіки, коли ікони святих Зосима і Саватія, все було забризкане кров’ю. Кров все життя стоятиме мені в очах. Це так починалася "Варфоломіївська ніч" в тім селі. Таких ночей було багато в Україні, й я, маленький, чув, як люди говорили про них з жахом, але не бачив. А тоді побачив»
Інше ви можете вільно прочитати на просторах інтернету. Я читав на сайті ukrlib.com.ua
Дуже раджу для ознайомлення. Все те, що було написано І. Багряним, це те, що сучасне суспільство не має забувати та залишати десь позаду.
