ШАНА
Стихли кроки край старої брами,
Люди стали вкупі та безмовно,
На труні портрет у чорній рамці...
Кожен ніс у серці ці умови,
Свічі гріли руки у громади,
Батюшка читав псалом духовний.
Сивий день стояв як по команді,
Честь була у кожному поклоні,
Неможливо дух такий зламати.
Спів лунав скорботним, тихим фоном,
Мати з батьком плакали за сином,
Розривалось небо від агоній…
Прапор склали мовчки жовто-синій
І віддали рідним для пошани,
Залп прощальний вивів біль в єдине.
Хрест поставлять в полі під вітрами,
З-під вінків не буде видно землю,
Тільки все це не загоїть рани.
Пам'ять все складе у ті музеї,
Де живе єдина чоловічність,
Там, де є великі ще резерви.
Де герої будуть жити вічно.
Мирослав Манюк
17.05.2026
