Щастя — дрібниці поруч зі мною,
Щастя, коли надихаюсь весною.
Щастя, коли є на вулиці сніг,
Щастя, коли пада листя до ніг.
Щастя, коли надворі є сонце,
Щастя, коли стука дощ у віконце.
Щастя, коли свята наступають,
Щастя, коли я в дорогу рушаю.
Щастя, коли бачу птаха сред неба,
Щастя — і більше нічого не треба…
Щастя…
Таке щось ледь помітне, щось таке, що ніби зникло в далекому лютому і розчинилося в повітрі. Так наче те щось пішло, й більше не повернеться залишивши по собі лиш примарну тінь тієї радості.
Вірш я написала давно, в ще “доковідні часи”, в часи до повномасштабного вторгнення. Тоді турботи були іншими, та проте щастя й досі варто шукати в дрібницях, що поруч.
“Лиш сміливі мають щастя” — ми маємо бути досить сміливими, аби навіть в найтемніші часи війни шукати, здобувати собі щастя.
