У відчаї пустеля моєї душі,
Скрізь темрява, де немає віри.
І серце моє зав’язало у болі
А очі пусті, в них блиску немає
Відчувати я щось перестала,
Мої руки холодні, льодяні
І життя перетворись в каторгу,
А світлі дні у бездонну темряву.
Думки губляться в потоці мовчання,
Душа стогне і прагне до життя.
Та сил нема, лише одна слабкість
Що обіймає і душить пеленою.
Після дощу сходить сонце,
А після ночі настає день
Проте, дощ чомусь не вщухає
І зорі з нічного неба не сходять.
для того, щоб опублікувати довгочит треба мінімум 100 слів, тому я пишу оце речення, яке немає жодного змісту і сенсу.
дякую за увагу
