Згодом, прийде в Скіфію завойовник - перський цар Дараявауш. Елліни називали його Дарієм, прийшов зі своїм воїнством - і став неприкаяною жертвою цих неймовірно величезних просторів, де немає міст, де поселення землеробів рідкісні та мізерні і невідомо як з’являються кінні воїни-кочівники. З нізвідки виникала летюча кіннота, обсипала прибульців хмарою смертоносних стріл і віддалялась в нікуди. І так серед дня й ночі, а очолював скіфських кіннотників великий ардар-рукодержець Скіфії Ідантірс, син Савлія. І Дараявауш зрозумів, що йому не завоювати цієї Широкої Землі, порожнечі її простору, і через шістдесят днів він ганебно біжить зі своєю свитою та особистою охороною, кинувши залишки війська свого, обоз, піхоту та поранених. Це було гарним уроком для тих, хто зазіхав на ті самі простори. Але не всім цей урок пішов на користь. Через століття та тисячоліття побували на Широкій Землі армія Александра Македонського, нащадки галлів і германців, половців та печенігів, кримське ханство та росіяни - і так само ганебно покинули ці степи.
Надмірно величезні простори країни - адже вони приносять в душу людей, що тут живуть, виняткові властивості. Тут треба зуміти не загубитись, треба вижити! А чи треба? Далечінь необачна навчає химерній безстрашності або неприборканому шаленству у всіх справах. Тут будь стійким чи згинь!.. Синьому вітру вільно на цих просторах і ця пронизлива даль з усіх боків народжує неспокійні думки. Трапляється, навалює з-за обрію несподівано до твоєї домівки невідоме лихо. І нікуди не подітися, довкола відкритість… Але навіть безнадія на роздоріжжі може стати звичною і прикрашатися мрійливістю. Туга зависає над простором у місячному світлі... Виття шакалів... У безмісячні ночі непроглядні тіні обмацують тебе. Чорний вітер розвіює… Над вітром мерехтять холодні зірки. А лихо завжди краще заздалегідь попередити, щоб якнайшвидше все визначилося. Чи не тому бувають наполегливими жителі величезних степів. Буває й велике лихо, коли пориви гаснуть у порожнечі, і людину охоплює відчужена безвольність, і вона підкоряється долі та володарю, чи гине… Але ні, людина шукає розради у відчайдушному пісні-танцю чи сумно ридаючому мелосі. Вона тут радіє раптом усьому світові, але й стримано живе в самотній нерозділеній тузі-безнадії. І рвучкі порожні мрії, і аж надто довірлива душа - це теж усі властивості натури, набуті в неосяжній порожнечі до обрію і ще далі. Щедра душа, чуйна - і безсердечна, розум і божевілля - це все властивості тієї ж душі. Незламна, бунтівна, але, дивишся, вона вже плазує, догоджає… Душа такого народу завжди загадкова тим, хто живе за межами Широкої Землі.
