Скажу чесно, я на Куражі не була. Але я спілкувалася з багатьма людьми, які там були, саме на Різдвяному Куражі. І майже усі в один голос сказали, що то був найкращий базар за все існування Куражу.
Чому?
Копіюю сюди текст Сашка Козіяра, який дуже чітко і гарно описав дводенний базар:
“…І чому це важливо під час війни?
На мою субʼєктивну думку.
Головними героями події стали на перший погляд звичайні люди, прості бабусі, мужчини, збирачі фольку, колективи, майстри. Але це тільки на перший погляд.
Насправді два дні «базару» підсвітили магічність цих простих людей, їх унікальну особливість робити з віртуального матеріальне, з роздумів діалоги, з нічого золото, що саме по собі вже величезне досягнення. Два дні, де людські чесноти були на осонні українського суспільства.
Відбулося традиційне щорічне передання знань про традиції, ритуали, правила, наступним ще маленьким поколінням. Не дивлячись на війну, сотні малих діточок надивились, набрались, надихнулися і попрактикували. Це точно той сніп знань, що не пропаде, а осяде в їх свідомості і згодом дасть свої плоди. Ще одне нове покоління не упущене.
В ці два дні відбулося насправді дещо, чого багато хто з нас очікував десятиліттями. Київ дуже глибоко показав свою наддніпрянську ідентичність.❤️
Довгий час йому приписують те, чим він не є і що взагалі українцям не притаманно. “Понти дорожче дєнєг на рівному місці”.
Бо бути самим собою - це величезна робота та хоробрість. І саме цими днями я побачив той проблиск надії, що Київ повертає собі своє споконвічне обличчя. І в цій легкості сприйняття, зрозумілості комунікацій, відкритості поглядів та чесності розмов доречі і є наша з вами сила. Сила, джерела якої нам зараз треба оберігати та поновлювати.
В ці два дні кураж-базарю ще раз побачив і додатково нагадав собі чому Україна важлива.
Яку величезну любов до свого ми виколихуємо!
Як панькаємо власний поступ в розвитку, озираючись десь під бантини верхатур нашої високої культури, аби звідти, почувши неабиякий інтерес, нахилилась літня людина, тай підказала як буть далі.”
