Вітаннячко, Найт-Сіті! Сподіваємося, ваші імпланти добре закріплені та стоїть хороший антивірус, бо сьогодні ми поговоримо про таке явище, як кіберпсихоз. Очевидно, що кібернетизація не може минути безслідно для людської психіки і, звісно, вона має свої уразливі зони, якими можуть скористатися недруги. Тому, не дивно, що з покращенням людської начинки – мешканці всесвіту Cyberpunk 2077 отримали й нові, відповідні часу, болячки.
Кіберпсихоз – це, напевно, одна з найкрутіших фішок всесвіту уцілому та гри, зокрема. І оминути її в роликах про ЛОР було би злочином з нашого боку.
Кіберпсихоз у витоках Кіберпанку
В першу чергу, хотілось би зазначити, що усі головні аспекти Кіберпанку, яким ми його бачимо у грі від CDPR, першоджерелі від Майка Пондсміта й т.д. – вони мали свої витоки з літератури. Наприклад, з Нейроманта Вільяма Гібсона. Всі оці вайби японщини, гігантських корпорацій, що борються між собою, матриця та біоінженерія – це було й там. Часто вважається, що Гібсон й був, власне, засновником цього жанру. Хоча це не зовсім так, він радше популяризував його.
Буквально перед ним назву цілому жанру створив пан Брюс Бетке, своєю розповіддю “Кіберпанк”. Але вона була короткою й не претендувала на ті ж лаври, що й Нейромант.
Гібсон же мав великий роман, який був цікаво написаний і дійсно крутим, рекомендуємо, до речі. Але перейдімо ближче до суті, чого ми його взагалі згадуємо? Бо Гібсон, звичайно, й кіберпсихоз описав. Ну, як описав, він подав ідею, як і більшості інших моментів, бо там це описано інакше, й працює трішки зовсім інакше.
Буквально з перших сторінок нам описують, що вся оця мішура – вона не минає безслідно:
“Він простирчав тут цілий вже рік, але про кіберпростір тільки мріяв, - і надія згасала з кожною ніччю. Він ковтав стимулянти жменями, облазив увесь Найт-Сіті до останньої його дірки - і, як і раніше, бачив уві сні матрицю - її яскраві логічні сітки, що розгорталися в безбарвній порожнечі... Мурашник десь там, за Тихим океаном, а він більше ні оператор, ні кібер-ковбой.”
Помітили, до речі, як Нейромант вплинув на всесвіт Пондсміта? Найт-Сіті, насправді, у цих всесвітах різні. У Гібсона це невеличка частина більшого міста в Японії, а в Пондсміта – це самостійний великий мегаполіс десь в Каліфорнії НСША… Але ми зараз не про це. Там (у романі Гібсона) описувалося, що на нервову систему можна впливати, спеціальними засобами:
“І вони зарядили йому по нервовій системі російським бойовим мікотоксином. У мемфіському готелі, прив'язаний до ліжка, Кейс галюцинував тридцять годин поспіль, поки вигорав, мікрон за мікроном, його талант. Каліцтво було найдрібніше, ледь відчутне і водночас вкрай ефективне. Для Кейса, який жив лише заради насолоди від безтілесних мандрів у кіберпросторі, це означало повний крах. У барах, куди він ходив раніше, елітарне становище щасливого ковбоя передбачало дещо відсторонене презирство до плоті. Адже що таке тіло? Просто шмат м'яса. І ось тепер Кейс став бранцем власного м'яса.”
Загалом, переказувати всього Нейроманта немає сенсу, його треба прочитати самому кожному любителю Кіберпанку. Цими прикладами ми просто зазначили, що вплив усього цього хай-теку на людську свідомість – це, можна вважати, одним з критеріїв всього жанру. І кожен описує його по-своєму, різними шляхами, бо всі вони мають під собою підґрунтя з реального життя.
Кіберпсихоз у всесвіті Cyberpunk 2077
Тож, давайте не будемо розтягувати хронометраж та перейдемо до ключового – як кіберпсихоз показано в самій грі. Здається очевидним, що після того, як людство отримало такий технологічний прогрес та почало гонитву за пічканням себе найкрутішими імплантами – рано чи пізно вони були приречені на отримання наслідків свого втручання у природний розвиток.
За своєю суттю, подібну гонитву за покращеннями можна порівняти, напевне з наркоманією. Так, у світі Кіберпанку є й більш схожі на неї забавки, але тут ми говоримо більше про те, що призводить до кіберпсихозу. Умовна людина покращила свій зір – їй захотілось більшого, покращити силу своїх рук, швидкість свого бігу. Ти вже ледь не залежний від цього, хочеш більшого. Але високі технології в нас супроводжуються низьким рівнем життя. Не вистачає коштів на якісні імпланти, їх неправильно встановили, вони несумісні – і все: ти, в кращому випадку, інвалід, а в гіршому – кіберпсих.
А все тому, що імпланти можуть впливати не лише на твої фізичні можливості, а й на менталочку. Десь за принципом відторгнення протезів в нашій з вусі реальності. Ось саме вплив на менталочку й породжує кіберпсиха. Саме це, фактично, психічне захворювання, завдяки поширеності імплантів стало наймасовішим в епоху Кіберпанку.
Як же вона працює, запитаєте ви? З того, що показано в грі, можна зробити висновок, що кіберпсихоз стирає особистість людини під впливом чогось, немов би це наслідок вже наявних захворювань чи стресу.
Хоч кіберпсихи у Cyberpunk – це доволі нав’язлива додаткова активність, CDPR у своїй манері, зробила для кожного кіберпсиха цікаві фонові історії. Наскільки вдало вони попрацювали над кіберпсихозом у грі ми розглянемо пізніше.
Наприклад, є кіберпсих, який працював на Мілітек (отже, мав імпланти військового класу), втратив роботу та медичний поліс (отже, втратив доступ до оновлення програмного забезпечення своїх імплантів), був виселений банком з квартири (бо не міг за неї сплачувати платежі, так як безробітний). Погодьтесь, це стресова ситуація, причому для будь-якої людини, вона й без того сильно впливала на психічне здоров‘я особи, а проблеми навалювалися одна за одною. Без роботи, без даху над головою, без обслуговування та із застарілими імплантами він починає помічати ранні стадії кіберпсихозу та у відчаї звертається за пігулками, які можуть допомогти, до свого товариша. Але вони не допомагають (пізніше, ви зрозумієте чому) і наш кіберпсих повністю втрачає свою особистість та нападає на NCPD (НСПД), поліцейських себто.
Загалом, ми маємо картину наступну. Для впадання у кіберпсихоз мають бути відповідні чинники, зокрема напічканість імплантами (обов’язково!), які впливають на фізіологію та наявність психопатичних тенденцій або потрапляння у стресові ситуації. Кіберпсихом може стати кожен, хто має імпланти, але в залежності від того наскільки є емпатичною та психічно стабільною людина, залежить прояв її кіберпсихозу. Наприклад, Адам Смешер, про якого ми розповідали раніше, хоч й є кіберпсихом, але зберіг раціональне мислення, бо був садистом-соціопатом все своє життя.
Ранніми ознаки кіберпсихозу є:
– втрата почуття самозбереження;
– дистанціювання або ігнорування друзів і родини;
– Імпульсивні спалахи агресії;
– втрата відчуття задоволення від того, що раніше його приносило (їжа, сон, секс й т.д.);
– втрата самоідентифікації;
І зрештою ми отримуємо агресивну, дратівливу машину, яка втратила особистість, напічкана небезпечними та часто вбивчими імплантами, та яка зневажає оточення.
Але насильство – це не завжди єдиний прояв кіберпсихозу. Особа також може стати затятим брехуном або клептоманом. Джонні Сільвергенд, до речі, також є кіберпсихом. Про це розповідав Майк Пондсміт, але виразом його кіберпсихопатіх є його кіберрука, яку він звинувачує у всіх своїх бідах. Тому, кіберпсихоз можна вважати збірним терміном для всіх психотичних розладів особистості, спричинених імплантованими в організм засобами.
І ми також згадували, що від цього майбутні кіберпсихи починають хотіти все більше й більше імплантів, як наркомани. А як ви розумієте, їх психічний стан далеко не завжди дозволяє отримувати прибутки, яких би вистачало на якісні імпланти. Тому, вони починають шукати дешевші аналоги, яких вже точно не назвати якісними. Це ще більше пришвидшує перетворення та поглиблює проблеми.
Чи можна вилікувати кіберпсихоз?
Ми вже зрозуміли, що в максимально лояльному до кібернетичних модифікацій світі Cyberpunk 2077 саме кіберпсихоз став найголовнішою проблемою для людства. І з нею треба було якось боротися. Методів цієї боротьби нам показано кілька.
По-перше, існує “державна” програма лікування. Всіх, хто відчуває ранні ознаки кіберпсихозу примусово реєструють, пічкають імплантом, який відслідковує їх стан та керує їх
діяльністю, за деякими даними заразом потенційному кіберпсиху інколи встановлюють дистанційну вибухівку. Так, провсяк випадок. Також, вони зобов’язані регулярно відвідувати сеанси терапії. Таким чином кіберпсих може спокійно жити своє сумнівне життя, доки не поїде дахом, що рано чи пізно станеться. Чимось нагадує Аваковську программу метадонової терапії наркоманів в Україні, імплантами їх не пічкають але для поліцейських виступає відразу маркером на перевірку. Та й скільки справ через неї просто пішли на переведення папірців…
Більш багаті люди, які вважають, що знаходяться на межі кіберпсихозу можуть придбати препарат під назвою Балоперидол. Він дуже дорогий, а от його ефективність під дуже великим сумнівом… Немає жодного підтвердженого доказу, що він допомагає від кіберпсихозу. Власне, якщо пам‘ятаєте ще приклад про колишнього мілітеківця — ось вам й відповідь, чому пігулки не спрацювали.
Це все лікуванням назвати дуже важко, як метадон для наркоманів в Україні, так і цю програму підтримки кіберпсихів в Cyberpunk 2077, бо воно радше трішечки зменшує ризик та дає можливість швидко відреагувати на черговий напад кіберпсихозу. Коли це не спрацьовує, а воно не працює – в хід йде Макс-Так або інші спецзагони поліції, які створені спеціально задля придушення кіберпсихозу.
Зазвичай у кіберпсихів достатньо імплантів, щоб завдати значної шкоди, і вони становлять загрозу для будь-кого, кого зустрінуть. Більшість поліцейських просто не підуть на ризик життям, як своїм, так і людей довкола, намагаючись взяти психа живим. Тому, кіберпсихів просто вбивають спецзагони. У методах спецпризначенці особливо не гребують супутніми втратами серед цивільного населення. Вони мають план придушити загрозу за будь-яку ціну – і дотримуються його. Така тактика, втім, дозволяла показати максимальну ефективність, бо після сутичок із поліцейськими загонами вижити не вдалося майже нікому із кіберпсихів.
Звичайно, такі перспективи не влаштовує багатьох, тому чимало кіберпсихів, щоб не потрапити у державний список на ліквідацію, звертаються до ріппердоків, які є чимось середній між хірургом, майстром тату та технарем. Зазвичай, ріппердоки можуть стати, як порятунком, так і поглибити проблему, бо вони частенько встановлюють імпланти сумнівної якості за відповідну ціну.
Корпорації мали свій план дій стосовно своїх підлеглих, які потрапляли в пастку кіберпсихозу, і також не ставили їх на цю програму. В них були власні медичні бригади, які більше походили на ударні групи, що ізольовували кіберпсиха-корпората та транспортували до терапевтичного центру. Що з ними далі відбувалося мало кому відомо, але ймовірно на них або ставили досліди, або терапевтично ліквідовували.
Прогрес в медицині та якісній імплантації все ж таки існував, до 2077 року проблема кіберпсихозу значно зменшилася, але його впливу все рівно піддавалися люди щодня. Тому вона продовжувала існувати. Останнім методом лікування стали кіберпсихологи, яким притягували живих кіберпсихів, вони їх прив’язували, відмикали усю кібернетику та примусово затягував у брейнданс, намагаючись відновити, а точніше заново зібрати їх особистість. І це навіть можна вважати найдієвішим способом боротьби з цим недугом, але навряд найкращим. Кіберпсихи від такої терапії відновлюються за кілька тижнів або, в крайньому випадку, місяців. Навіть можуть після неї знову встановлювати імпланти. Щоправда, колишніми вони вже ніколи не стануть… Наслідки кіберпсихозу та переписування особистості супроводжуватимуть їх решту життя. Втім, найскладніше – це привести пацієнта до такого кіберпсихолога. Розумієте, вони не надто в адекваті, щоб вмовляти їх на сеанси.
Реалізація кіберпсихозу в Cyberpunk 2077
Було б, напевно, неправильно оминути тему того, як реалізували цей недуг в грі Кіберпанк 2077. Тим паче, що поверхнево ми згадали це трішки раніше. Справа у тому, що з кіберпсихозом знову виникає наративно-геймплейний дисонанс. На жаль, у грі він супроводжує нас доволі часто.
Кіберпсихоз – це головна проблема людства у світі Кіберпанку, але в грі він виглядає, наче його додали в останню чергу, скомкано та якось без особливої турботи. Банально, але якщо пропустити ланцюжок квестів про кіберпсихів – ти не втратиш нічого у сюжетному плані саме гри, але просто напросто оминеш один з ключових стовпів цього сетингу.
Так, CDPR зробили непогані бекграунди до всіх 17, якщо не помиляюсь, спалахів кіберпсихозу. Але подали їх просто стандартними записками. Не маємо нічого проти записок, але давайте будемо чесними, більшість гравців їх просто взяли й закрили не читаючи. Так завжди відбувається. І це погано, бо нам не розкривають адекватно причини кіберпсихозу геймплейно, нам не показують його наслідки цікавим чином, просто більш-менш схожа одна на одну битва з босом (навіть тут Смешер відсмоктав), а в кінцівці ланцюжку нам просто скажуть: “Молодець, тримай пожовану конфєтку, щасливо!”.
Тебе буквально змушують додумувати, як же це працює, що до цього призводить та чи можна з цим боротися. А якщо хочеш дізнатися більше – будь ласкавий, йди читай додаткові матеріали, які ми не покажемо тобі у грі.
Я вже не кажу про те, що на Ві, який може навісити собі всі можливі імпланти, кіберпсихоз наче не діє. Для нього його не існує. Хоча стресових ситуацій у нього вистачає сповна, від кулі в лоба до того, що тіло може забрати привид Сільвергенда. Суб’єктивно, але ланцюжок квестів кіберпсихозу – це просто пропуск одного з найцікавіших аспектів всесвіту Кіберпанку. Саме з боку CDPR, які не змогли якось… вдаліше реалізувати цю механіку, чи шо.
***
Маючи такі зачатки для реалізації імбової механіки були якісь… більші очікування, тим паче від таких майстрів RPG, як поляки. Але, мабуть, ці очікування проблема очікуючих.
