Автор: Александер Віндман для Foreign Affairs
Оригінальний допис опубліковано 25 вересня 2024 року
Перемога Трампа спричинить кризу для Києва, але не гарантує поразки
Про автора: Александер Віндман - підполковник армії США у відставці, колишній директор з європейських справ у Раді національної безпеки, має ступінь доктора з міжнародних відносин і є директором Інституту поінформованого американського лідерства при Фонді VetVoice.
Наявність стратегії - теорії перемоги - має важливе значення для перемоги у війні. У 2022 році початковий план росії захопити Київ і обезголовити українське керівництво провалився, і її нинішній підхід, спрямований на придушення опору України шляхом виснажливої війни, також навряд чи матиме успіх. Тим часом Україна вміло застосувала оборонну тактику, щоб вигнати російські війська з Київської та Харківської областей, а також більшої частини Херсонщини у 2022 році. Але для наступу 2023 року Україні не вистачило військ, ресурсів і тактики, необхідних для вирішальної перемоги над росією на полі бою, і хоча цього літа українське вторгнення в Курську область росії призвело до дезорганізації сил Москви, воно не приведе Київ до перемоги.
Тактика - це не стратегія, а оборонна війна - це, в кращому випадку, карально повільний шлях до перемоги. Щоб закінчити війну якнайшвидше і на вигідних для Києва умовах, Україні потрібно буде знову перейти в наступ у 2025 році. Після провалу наступу 2023 року Україні потрібно буде переконати неохочих західних прихильників збільшити матеріальну підтримку, продемонструвавши їм реалістичну військову стратегію - таку, що включає чіткі цілі, дії на підтримку цих цілей і розуміння необхідних ресурсів. Щоб унеможливити перспективу остаточної перемоги росії через виснаження, стратегія України має бути спрямована на утримання оборони, постійні втрати на полі бою і розширення територіального контролю принаймні в одному напрямку. У разі успішного проведення такої кампанії, вона може змусити Москву піти на переговори до кінця літа 2025 року.
Для того, щоб все це стало можливим, Україна потребує підтримки Заходу. А здатність і готовність Заходу допомогти залежатиме від результатів президентських виборів у США в листопаді. Якщо переможе віце-президентка Камала Гарріс, її адміністрація щонайменше збереже підтримку Українина рівні адміністрації Байдена, враховуючи критично важливий для національної безпеки США інтерес бачити росію переможеною і стриманою від подальшої агресії в Європі. За цим сценарієм Вашингтон і дедалі потужніший НАТО підтримають новий наступ України у 2025 році. За останні два з половиною роки Сполучені Штати зробили значні інвестиції в оборонний сектор. Європа також активізувалася: 23 з 32 країн-членів НАТО виділили два відсотки свого ВВП на оборонні витрати, і континент розширив виробництво озброєнь. Оцінюючи стан війни через три роки, нова адміністрація Гарріс може вирішити, що більш повна підтримка українських військових зусиль необхідна для того, щоб чинити тиск на президента росії Владіміра Путіна і довести конфлікт до кінця. Щоб заручитися такою підтримкою, Києву потрібно буде здобути невеликі, але значущі перемоги за допомогою ресурсів, які він має зараз, забезпечивши підтвердження концепції для стратегії на 2025 рік.
Альтернативний результат виборів у США 2024 року був би вкрай небезпечним для України. Колишній президент Дональд Трамп і його кандидат на посаду віце-президента, сенатор від штату Огайо Джей Д. Венс, очолили б ізоляціоністську адміністрацію, яка припинила б будь-яку підтримку України з боку США, відійшла б від європейської безпеки і зробила б дружні кроки назустріч росії та іншим авторитарним країнам, водночас демонструючи ворожість до НАТО та інших традиційних союзників. За таких обставин партнери Києва, що залишилися, зможуть надати допомогу, достатню для підтримання обороноздатності країни, обмежуючи російські сили повільними, поступовими перемогами. У гіршому випадку, відсторонення США від України та Європи може призвести до переростання війни у більш масштабний конфлікт. Київ і його європейські партнери повинні вже зараз почати планувати посилення співпраці у сфері безпеки, яке буде необхідним у разі відходу США. Хоча перспективи України на вирішальний військовий успіх зменшаться за будь-якого розвитку подій у разі перемоги Трампа, кроки, які Брюссель і Київ зроблять сьогодні, можуть пом'якшити удар.
Теорія перемоги
Україні пощастить, якщо Гарріс здобуде перемогу в листопаді. Але сам по собі цей результат навряд чи гарантуватиме перемогу. Щоб збільшити свої шанси на успіх, Києву необхідно прийняти переможну стратегію. Протягом наступних кількох місяців Україна має зосередитися на стримуванні російських наступальних дій, одночасно розбудовуючи військовий потенціал для наступу у 2025 році. Такий підхід «стримувати, розбудовати і завдавати ударів» вимагатиме швидкого збільшення підтримки Заходу для досягнення успіху - і Україна потребуватиме ресурсів вже зараз для нової кампанії менш ніж за рік.
Україна вже зробила деякі кроки для нарощування потенціалу для наступу. Київ інвестував значні кошти у виробництво дронів, які довели свою здатність впливати на військові результати, завдаючи ударів по російських об'єктах. Українські військово-морські дрони вивели з ладу значну частину Чорноморського флоту росії і відновили морську торгівлю в Чорному морі. Вітчизняні ударні дрони нищать передові російські сили, а ударні безпілотники дальнього радіусу дії знищили об'єкти російської військової і допоміжної інфраструктури. Тепер Києву необхідно і надалі розширювати свої можливості у сфері безпілотної війни і нарощувати внутрішнє виробництво крилатих ракет, артилерії, бронетехніки та іншого військового обладнання. За достатньої фінансової підтримки Заходу Україна зможе належним чином мобілізувати свою військово-промислову базу для ведення війни.
Мобілізація більшої кількості військ не менш важлива, ніж отримання матеріальної допомоги. Україна цілком може призвати приблизно 300 000 чоловіків призовного віку, яких вона потребує, не завдаючи серйозної шкоди економіці країни. Призовники будуть необхідні як для поповнення частин, виснажених втратами на полі бою, так і для формування нових підрозділів, що також дозволить ротацію зношених військ з лінії фронту. Якби Україна розпочала призовну кампанію сьогодні, нові сили були б достатньо підготовленими, щоб через шість місяців замінити фронтові підрозділи. Деяким новим українським підрозділам знадобиться від шести до дев'яти місяців додаткової підготовки і певний бойовий досвід, щоб підготуватися до виконання функцій ударних військ і ударної сили для наступу 2025 року. Зважаючи на стислі терміни, рекрутингові зусилля мають розпочатися негайно.
Західні країни також мають відіграти важливу роль. Адміністрація Байдена і команда Гарріс з національної безпеки повинні взяти на себе зобов'язання підтримати українську військову стратегію на 2025 рік і почати розробляти політику та координувати свої зусилля для забезпечення спадкоємності протягом перехідного періоду в разі перемоги Гарріс. Водночас Україна має продемонструвати власну готовність до нового наступу влітку 2025 року, мобілізувавши свої людські ресурси та промислову базу. Якщо Україна зробить це, додаткова матеріальна підтримка може стати легшим політичним аргументом у Сполучених Штатах.
Для реалізації стратегії Києва західна допомога має розширитися в розмірах і масштабах. На додаток до забезпечення адекватних поставок боєприпасів, артилерії, ракет і снарядів, українська кампанія потребуватиме збільшення кількості західних танків, бронетехніки, логістичної та інженерної підтримки, артилерійських систем, систем залпового вогню, систем протиповітряної оборони та систем радіоелектронної боротьби для оснащення щонайменше 12 нових бригад (приблизно 60 000 військовослужбовців). Передачі обладнання може сприяти відновлення американської програми ленд-лізу. Деякі ресурси можуть бути взяті з американських запасів в Європі або навіть безпосередньо з оперативних підрозділів за кордоном. Ці запаси необхідно буде поповнювати протягом наступних кількох років. Хоча скорочення поставок з США є прорахованим ризиком, на нього варто піти - краще надати Україні ресурси, необхідні для перемоги в цій війні, ніж тримати критично важливе обладнання в резерві на випадок віддалених непередбачуваних обставин.
Частково рішенням є ремонт західного обладнання, яке Україна вже отримала. Україна повинна мати можливість ремонтувати пошкоджену техніку західного виробництва всередині країни, а не покладатися на ремонтні підприємства в Європі. Значна частина техніки просто потребує базового обслуговування і запасних частин, але Вашингтон вперто опирається укладанню контрактів з американськими оборонними компаніями на проведення ремонтних робіт в Україні. Частково це пов'язано з побоюваннями, що російський уряд сприйме присутність американського персоналу в Україні як ескалацію, а частково - з побоюваннями щодо безпеки цих осіб у зоні конфлікту. Заборона Вашингтона має бути негайно скасована. Наразі, за оцінками, функціонує від 30 до 40 відсотків наданого Україні обладнання. Якщо Сполучені Штати скасують свої обмеження, цей показник може зрости до 90 відсотків, що втричі збільшить кількість обладнання, доступного для наступної кампанії України.
Українські війська також потребують тренувань з ведення загальновійськових дій для того, щоб новий наступ був успішним. Така програма може бути проведена в Україні за участю досвідчених колишніх військових зі США, Великої Британії та інших країн НАТО, які б навчали ЗСУ західним методам військового планування та прийняття рішень. Українські військовослужбовці могли б стати «тінню» для іноземних інструкторів і з часом навчитися самостійно проводити навчальні програми, забезпечуючи таким чином, щоб зміст навчань міг охопити всю українську армію.
Метою навчань не є навчити ЗСУ воювати з росіянами - вони це роблять вже два з половиною роки. Скоріше, вони будуть зосереджені на плануванні нового великого наступу. Українські війська повинні отримати кращу тактичну підготовку, в тому числі для ведення бою вночі, а також тренінги від колишніх членів збройних сил НАТО щодо хореографії складних наступальних операцій - зокрема, як проривати важку оборону. Кілька бригад повинні працювати злагоджено і в унісон, щоб ефективно реагувати на неминучі зміни на полі бою.
Повна бригада, від керівництва до взводів, може пройти таку підготовку протягом восьми тижнів. По мірі розширення програми, залучення більшої кількості інструкторів та нових підрозділів для ротації сил з передової, можна навчати одразу кілька бригад. За дев'ять місяців кілька бригад можуть бути готові до великого наступу. Жодна інвестиція в зброю чи технологію не є настільки важливою для успіху України, як якісна підготовка, і цей процес має розпочатися негайно.
Адміністрація президента Володимира Зеленського має підштовхнути Вашингтон до пріоритетності цієї навчальної ініціативи. Масштабних тренувань із загальновійськової підготовки українського особового складу бракувало протягом усієї війни. Київ має почати доводити це до адміністрації Байдена вже сьогодні, але він також повинен розглянути питання про підтримку США на наступних етапах розширеної програми тренувань як щось, що адміністрація Гарріс, яка прийде до влади, могла б заявити як про політику підпису.
Готуйтеся до найгіршого
Ініціювання планів наступу на 2025 рік зараз може пом'якшити частину загрози, яку потенційна перемога Трампа в листопаді становить для України, але Київ може зробити не так багато, щоб застрахуватися від такої можливості. Під час першого терміну Трампа його адміністрація коливалася між холодною компетентністю «дорослих у кімнаті», які впроваджували традиційну консервативну політику національної безпеки, і хаосом Трампа, який прагнув отримати максимальну вигоду від угод з іноземними урядами, не розуміючи при цьому небезпечних наслідків своїх дій. У випадку з Україною нестабільний підхід Трампа вилився у спробі у 2019 році вимагати від Зеленського сфабрикованого розслідування проти Байдена, головного конкурента Трампа у його передвиборчій кампанії 2020 року. Я повідомив і викрив цю схему, яка стала підставою для першого імпічменту Трампа, коли працював у Раді національної безпеки. Пізніше Трамп підірвав позиції Києва, повторюючи російські тези щодо України та сім'ї Байденів протягом усієї кампанії 2020 року. Він наполягав на пом'якшенні каральних заходів, введених проти росії після анексії Криму в 2014 році, пропонуючи, наприклад, повернути росію до «Великої сімки» (G-7). Колишній президент США зберігав свою промосковську позицію через прихильність до сильних світу цього та бажання кинути виклик американському політичному істеблішменту, а тим часом розробив план вендети проти Києва після того, як Зеленський не піддався на його спроби здирництва. Трамп навіть назвав Путіна «генієм» у перші дні російського вторгнення в Україну у 2022 році. Слова Трампа надихнули інших політиків-республіканців на проросійську риторику, заохочуючи Путіна повірити, що його напад на Україну обійдеться йому дешево.
Друге президентство Трампа відбуватиметься за схемою, подібною до першого. Знову ж таки, рішення Трампа будуть визначатися корисливими інтересами, почуттям образи на тих, від кого він вважає себе зневаженим, і короткозорим фокусуванням на короткострокових вигодах, а не на довгострокових наслідках. Однак цього разу Трамп підійде до зовнішньої політики з більшою вірою у власний імунітет від відповідальності. Його команда складатиметься не з досвідчених, незалежних радників, а зі сліпих лоялістів, багато з яких будуть віддані реалізації планів «Проєкту 2025» з деконструкції апарату національної безпеки, включно з військовими, щоб забезпечити його абсолютну покору главі держави.
Іншими словами, не залишиться нікого, хто міг би протистояти помилковому політичному вибору Трампа. Для України це тривожна перспектива. Трамп дав зрозуміти, що припинить американську допомогу Україні і буде тиснути на Київ, щоб той пішов на поступки Москві задля припинення війни. Як нещодавні заяви Венса, так і стаття Дональда Трампа-молодшого та Роберта Кеннеді-молодшого (який зараз є членом перехідної команди Трампа) у The Hill свідчать про те, що, ставши президентом, Трамп схвалить мирний план, за яким Україна передасть Донбас росії та відмовиться від перспективи членства в ЄС і НАТО в обмін на припинення вогню та розпливчасті «гарантії безпеки», які Київ, швидше за все, вважатиме безглуздими після того, як подібні запевнення не змогли втримати територіальну цілісність України в 2014 році. Таким чином, адміністрація Трампа-Венса може спробувати легітимізувати російські завоювання, не пропонуючи Україні нічого, окрім відродження позаблокової позиції, яка погано слугувала їй у минулому. Навіть якби Трамп зайняв більш стриману позицію, просто виконавши свої погрози скоротити військову підтримку України і вивести США з НАТО, західна кампанія з підтримки України і тиску на росію була б значно ослаблена.
Будь-яка стратегія, спрямована на те, щоб допомогти Україні закінчити війну на задовільних умовах, буде значно складнішою за президентства Трампа. Одна з можливостей полягає в тому, що Україна залишиться недостатньо оснащеною і нездатною просуватися вперед, але не настільки слабкою, щоб здатися, в результаті чого росія поступово набиратиме обертів. Ще гірше, якщо Трамп зробить різкий поворот від України до росії, війна може поширитися на інші театри воєнних дій в Європі. Путін може вирішити скористатися запрошенням Трампа до росії робити «все, що завгодно» з членами НАТО, які не виконують цільові показники альянсу щодо витрат на оборону, інтерпретуючи слова Трампа як сигнал, що його адміністрація відмовиться реагувати на подальшу російську агресію проти Європи.
За такого сценарію доля Києва більше, ніж будь-коли, залежатиме від його європейських партнерів. Втративши захист США, європейські лідери можуть вирішити розширити свою матеріальну підтримку і ввести війська в Україну, вважаючи, що краще воювати з росією на українській території, ніж у Польщі, Румунії чи країнах Балтії. Вони могли б очікувати, що такий крок спровокує російську відповідь, але, на думку європейських лідерів, відсутність Сполучених Штатів у будь-якому випадку призведе до російської агресії, підриваючи колективну оборону НАТО. У 2024 році президент Франції Еммануель Макрон публічно розмірковував про перспективу введення європейських військ в Україну, що свідчить про те, що деякі європейські лідери вже думають у цьому напрямку. Чи зможуть європейські країни самотужки стримувати росію - це ще одне питання; Путін може розглядати період відсутності США як можливість остаточно розірвати альянс НАТО.
Будуючи плани зі своїми європейськими партнерами, Київ апелює до європейських інтересів і представляє українську перемогу як найнадійніший спосіб гарантувати тривалий мир на континенті. Але йому також потрібен план подолання наслідків, якщо зусилля на допомогу Україні стануть джерелом розбіжностей між Брюсселем і Вашингтоном за адміністрації Трампа. Українські політики повинні почати з двосторонньої взаємодії з членами східного флангу НАТО, прагнучи створити коаліцію партнерів, готових надати підтримку незалежно від позиції Сполучених Штатів.
Наступний етап
Чекати на результати виборів у США - не варіант. Якщо Україна хоче мати хоч якийсь шанс провести наступ у 2025 році, Сполученим Штатам та іншим партнерам Києва необхідно розпочати реалізацію нової стратегії вже сьогодні. Нарощування необхідного ресурсного забезпечення і підготовки може пом'якшити удар від перемоги Трампа, давши НАТО час на адаптацію. Альянс вже робить кроки з підготовки до потенційної катастрофи, зокрема влітку оголосив про створення нового військового командування в Німеччині для нагляду за наданням Україні обладнання та тренувань, яке може діяти в разі виходу США з НАТО за адміністрації Трампа.
Навіть якщо Трамп переможе і припинить підтримку США до початку наступу, подальший розвиток української промислової бази і потужностей з виробництва дронів, покращення можливостей технічного обслуговування наданих Заходом озброєнь і техніки, а також підготовка і оснащення ЗСУ для ведення ефективних загальновійськових дій протягом наступних місяців допоможуть Україні підірвати військову стратегію росії. Інші члени НАТО здатні підтримувати Україну протягом декількох років, і разом вони мають економічну потужність, якщо ще не бажання, щоб випередити російське оборонне виробництво. Києву все одно доведеться провести скромний наступ у 2025 році, використовуючи менші запаси європейського обладнання і максимально використовуючи матеріали вітчизняного виробництва. Щоб запобігти поширенню конфлікту за межі нинішнього театру бойових дій, Європі, ймовірно, доведеться ввести війська в Україну, щоб утримати російські війська у східній частині країни. Києву та його європейським партнерам також потрібно буде координувати ширші зусилля для стримування знахабнілої росії.
У разі другого терміну Трампа і повороту США до ізоляціонізму, кроки, яких Київ вживає зараз для підготовки до літнього наступу, можуть принаймні забезпечити ЗСУ можливість утримувати оборону і продовжувати виснажувати росію протягом наступного року. Але якщо Гарріс переможе і збереже або навіть розширить підтримку США, Україна може розраховувати на значні військові здобутки до кінця 2025 року. Підготовка, яку Київ і його партнери мають здійснити протягом наступних кількох місяців, є очевидною. Чи призведе наступна фаза військової кампанії України до сильної позиції за столом переговорів з Путіним, чи війна застрягне на стадії виснаження - або навіть небезпечної ескалації - зрештою залежатиме від вибору американських виборців у листопаді.
