Автор: Jack Watling and Michael Kofman | War on the Rocks
Переклад: t.me/in_factum
Після напруженої зустрічі в Білому домі майбутнє американської військової допомоги Україні повисло в повітрі. Підтримка України під час війни та після її завершення незабаром стане тягарем, який Європі доведеться взяти на себе. Вашингтон, схоже, готовий припинити допомогу ще до укладення будь-якої угоди, підштовхуючи Україну до хиткого перемир’я. Це залишить країну в постійній невизначеності, а Європу – в тривозі через можливе повернення війни. Є велика небезпека, що після затишшя на фронтах Росія не зупиниться: продовжить розхитувати Україну політично, душити економічно і готувати плацдарм для нової війни – уже на своїх умовах. Щоб цього не допустити, українську армію треба не лише тримати на плаву, а й відновлювати її сили, водночас стримуючи Росію.
Сполучені Штати, судячи з усього, дедалі менше хочуть давати зброю чи гроші – їхня мета проста: скинути цю ношу на плечі Європи. Хоч як не старався президент Володимир Зеленський, Америка ясно дала зрозуміти: гарантій безпеки чи прямої участі після перемир’я від них не буде. Тож Європі самій доведеться думати, як діяти. Завдання не з легких: чи зможуть європейці зібрати сили для України, не оголивши власні кордони в НАТО, особливо якщо США заберуть свої війська з континенту?
Довгий фронт і чисельність російської армії можуть налякати, але ми вважаємо – це реально, якщо Європа готова вкластися. З правильним підходом, грошима й рішучістю європейці можуть показати, що не жартують.
Ідея, що Європа візьметься за місію в Україні, – не казка. Франція з Великою Британією вже обмірковують це, і, кажуть, навіть говорили про це, коли Еммануель Макрон їздив до Вашингтона. Туреччина, можливо, теж не проти долучитися. Зустріч Зеленського з Трампом у Штатах хоч і провалилася, але, здається, підштовхнула Європу до серйозніших кроків. Щоправда, розмови про це поки що не конкретні: хтось думає, що вистачить кількох батальйонів для демонстрації сили, а хтось малює захмарні цифри, від яких усе здається неможливим. Ми ж хочемо показати, що насправді потрібно, щоб європейські війська могли бути розгорнутими.
Що має робити ця місія?
Для НАТО спокійніше, коли Росія має перед собою незалежну Україну з міцною армією. Якби Москва пішла на Альянс, Україна б була на боці НАТО, таким чином скоротивши фронт для загроз Альянсу. Тому перше, що треба, – працювати з українськими збройними силами: тренувати їх, допомагати відновити резерви й мобілізацію, бо багато українських ветеранів уже відійшли від справ.
Україна велика, фронт тягнеться на 1200 кілометрів – можна подумати, що Європі таке не потягнути. Але тут потрібні не миротворці, які стоятимуть ланцюгом уздовж усієї лінії. Як би не називали це європейці – “миротворчістю” чи ні, – це не буде типова місія ООН. У такої місії мають бути дві цілі: дати українцям впевненість, що за підтримки Заходу вони зможуть тримати ключові ділянки фронту, і налякати Росію – щоб двічі подумала, перш ніж сунутися, знаючи, що може мати справу із західними військами.
Європейським силам не треба бути всюди. Достатньо тримати три головні напрямки й бути готовими швидко перекинути сили, куди треба. Росія, якщо піде в наступ, битиме за зрозумілими маршрутами. Зараз бої йдуть переважно в трьох-чотирьох ділянках одночасно – тож навіть невелика сила може змусити їх задуматися. Найімовірніше – це Київ, Харків і Донецька область. Західні війська стояли б там не на передовій, а позаду.
Така підтримка також врятувала б українців від найгіршого перемир’я – коли країна відчує себе кинутою напризволяще без гарантій і західних військ. Армія розпорошиться, багато хто поїде за кордон, і сил просто не буде. Це про те, щоб українці бачили: у них є майбутнє, і якщо Росія знову полізе – у них буде шанс дати відсіч.
Як це все розгорнути?
Російські війська за три роки війни знекровлені, тож на старті вистачило б трьох бойових бригад. З часом, якщо Росія відновлюватиметься, сил треба буде більше. Мова про 15–20 тисяч бійців в Україні, плюс ще 30–40 тисяч для ротації (разом до 60 тисяч). Уявіть: штаб дивізії, три маневрові бригади, одна бригада логістики й одна для вогневої підтримки.
Ще варто перенести в Україну тренувальну місію INTERFLEX, яка зараз працює в Британії. Їхня 11-та бригада, що цим займається, могла б робити це тут. Україна давно просить тренувати своїх військових удома – це б усе спростило. Але тримати цю силу під контролем буде непросто: коли багато країн у грі, кожен тягне своє – штаб роздувається, а логістика множиться.
Європейці можуть боятися, що їхні війська накриють російські ракети. Йдуть дискусії про щільне ППО, але війна показала: якщо розосередити сили й окопатися – вижити реально. Українська протиповітряна оборона, часто з західною технікою, збиває більшу частину цілей. Розосереджена сила – погана ціль для ударів. Сили оборони щодня так живуть на фронті, і в них масові втрати рідкість навіть біля передової. А як щось і станеться – це не обов’язково означатиму війну з Росією, таке вже бувало.
Щоб тримати тут війська, Європі доведеться переглянути свої плани в НАТО – швидке реагування, регіональна оборона. Але в них є запас, а з планами наростити витрати на оборону – тим більше впораються.
Ця сила – багатонаціональна дивізія під своїм командуванням. У тилу вони б тренували Сили оборони, вчилися самі, обмінювалися досвідом. Авіація з країн НАТО, таких як Британія чи Франція, могла б стояти поруч – у Польщі чи Румунії. Їхні літаки – це серйозно, і вони майже не залучені ніде. Це б додало українцями захисту й показало б зуби Європи. Але командувати мали б європейці, не українці. Така сила не замінила б Сили оборони на передовій, а стала б для них міцним тилом.
Британія з Францією вже думають про 30 тисяч бійців – це більше, ніж наразі можуть потягнути європейські країни НАТО. Питання – чи готові вони в це вкладатися. Поки що обіцянки гучніші за реальні кроки. Польща, наприклад, яка могла б багато дати, не рветься вперед – у них свої кордони. Тож Західна Європа має брати на себе основний тягар, а Туреччина могла б допомогти.
Дехто переживає, як це вдарить по НАТО. Але якщо Європа не може зібрати одну дивізію, то що вона взагалі може? Не діяти – куди більший ризик, ніж відправити в Україну війська.
Що робити, якщо стане гаряче?
Усі питають: а що, як Росія атакує? Ці війська не будуть прикриті статтею 5 НАТО та США. Тут головне, що битися будуть українці. І ця ідея не про те, щоб Європа воювала за Україну, а про те, щоб зробити її сильнішою. Там, де українцям бракувало вищого командування чи вміння бити далеко, європейці могли б підтягнути Сили оборони – і Росія зіткнулася б із куди міцнішим ворогом.
Другий козир – європейські літаки. Війна довела, що російську ППО можна пробити, але Силам оборони не вистачає масштабності ударів. У Європи є сучасна авіація і більшість її стоїть без діла. З правильною підготовкою й боєприпасами вона могла б “притиснути” російські сили в небі й додати українцям вогневої міці. Для Росії це був би головний біль – а що як європейська авіація вступить у гру [у разі нової ескалації]?
Звісно, скажуть: у європейців немає ні підготовки, ні ракет, ні командних центрів для такого. І місцями це правда. Спершу може знадобитися допомога США з логістикою. Але це не вирок – це те, що Європа має виправити, щоб НАТО могло стримувати ворога. І це реально зробити, якщо захотіти.
А що Росія? Залежить, як це подати. Трамп казав, що кидав Путіну ідею з миротворцями, і той нібито був “не проти”. Але потім Лавров відмахнувся, сказавши, що РФ не розглядає жодних варіантів з європейськими миротворцями в Україні. Але росіяни можуть рішуче виступати проти миротворців під час переговорів, але якщо не буде зобов'язань вивести європейські сили з України після перемир’я, сумнівно, що російська армія, яка зараз насилу долає українську оборону, одразу піде в новий наступ, коли українські війська на лінії зіткнення підсилять європейські сили. Словом, Москва може заперечувати, але неясно, чи зможе вона завадити реалізації такої політики.
Викладене вище, вимагатиме значних інвестицій і політичної рішучості європейських держав, якщо вони готові боротися за Україну. Це також вимагатиме перегляду пріоритетів, принаймні на проміжному етапі. Але зі стратегічного погляду існує переконливий аргумент, що краще запобігти падінню України, ніж зіткнутися зі знахабнілою Росією десь на континенті.
