Автор: Валерій Євтифєєв
Та яка можлива логіка стоїть за цими рішеннями?
Передумови
Ніколи такого не було і ось знову «країна з нескінченним мобресурсом» зіткнулася із кризою набору особового складу. Росія проходила таку кризу вже двічі - наприкінці весняної кампанії і на початку осені 2022 року. Нова потреба у поповненні особового складу назрівала приблизно з кінця зими – початку весни цього року, але старий добрий принцип російського керівництва «не приймати непопулярних рішень, доки не проблема не стане критичною» спрацював і тут, тому нинішнє рішення відклали аж на середину літа, а фактично на осінь 2023 року: саме тоді відбудеться перший призов після ухвалення законів, все ще у вузьких рамках призовного віку 18-27, але з посиленою відповідальністю за ухилення, ф̶е̶о̶д̶а̶л̶ь̶н̶им̶и регіональними арміями під керівництвом губернаторів і з можливістю відправляти строковиків на фронт після КМБ.
Лох звичайний, де шукати цю рослину і як вона стає все більш червонокнижною?
Латання дірок у частині особового складу зс рф стабільно ведеться за принципом «рейтинги і громадське сприйняття вище військової доцільності», тому пошук людського ресурсу на війну проходив кілька ітерацій, де градус мотання нервів російського суспільства вкручувався все сильніше.
Ітерація 1 - наявний запас лоха звичайного, лютий-травень 2022.
Найбільш простий спосіб поповнювати особовий склад на лінії фронту - стягувати його з діючих частин. Очевидно, саме цим способом обмежувалися весь той (досить короткий) період, коли керівництво росії все ще вірило в «бліцкриг». На фронті дедалі частіше з'являлися формування, не включені до початкового складу угруповання вторгнення, а до тих, що були, почали підключати підрозділи, доти не зайняті у бойовій роботі. Дійшло до того, що до травня-червня звичайним явищем стали БТГр на основі «третіх» (учбових) батальйонів відповідних полків і бригад, що мало вельми сумнівну вигоду у військовому плані, але швидше за все розглядалося керівництвом росії як цілком прийнятна плата за те, щоб нарешті добити опір України.
Соціальні витрати: у настільки атомізованому суспільстві, яким є російське, доля професійних солдатів-контрактників мало хвилює їхніх співвітчизників. Можна було б очікувати невдоволення з боку членів сімей відповідних військовослужбовців, але соціальна ніша, з якої найчастіше набиралися російські збройні сили (депресивні регіони, бідні верстви населення, окремо-взяті спадкові ура-патріоти) зробив громадську відповідь на загибель професійних військовослужбовців в’ялою, а отже прийнятною для російської системи.
Ітерація 2 - лох звичайний сам іде до тебе, травень-вересень 2022.
Коли стало ясно, що наявного ресурсу недостатньо, було вирішено вдатися до послуг ПВК і набору добровольців, залучених високими зарплатами та Лада-гробовими виплатами. Також у рамках цього періоду можна виділити залучення мобілізованих з ОРДЛО та рекрутів-в'язнів, хоча ці 2 категорії дещо виходять за рамки описуваної ітерації (донбаські мобіки використовувалися як людський ресурс від початку війни, у той час як поповнення військ зек-загонами продовжується і по сьогодні), але все-таки саме в цей період перелічені вище категорії становили основу припливу людського ресурсу на фронт. Фактично, цей підхід дозволяв, особливо не напружуючи адміністративних зусиль (крім ОРДЛО), здійснювати поповнення збройних сил, доки не виявилося, що 3 АК та загони БАРС (зібрані з добровольців/резервістів) за чисельністю сильно недотягують до штатної, а більшість з них припинили існування або були канібалізовані іншими підрозділами вже у розпал осіннього контрнаступу ЗСУ.
Соціальні витрати: майже відсутні. Що найбільше об'єднує всі вищеописані категорії - це повна байдужість до них з боку російського суспільства (а це дає карт-бланш керівництву федерації на їхній «розхід»): ні добровольці, ні бійці ПВК, ні тим більше якісь там донбасяни і їхня доля, російського обивателя не хвилюють; розхід зеків, при всій моральній стороні питання і потенційної небезпеки від «бойових рецидивістів», що повернулися після півроку на фронті, навіть певною мірою цим самим суспільством схвалювався (та що там, навіть у нас багато хто нахвалював «мудре рішення» вбивати на фронті зеків, поки в нас гинуть найбільш мотивовані та найкращі представники суспільства).
Ітерація 3 – у пошуках лоха, жовтень 2022 – зараз.
Коли стало зрозуміло, що добровільно бажаючих вирушити на фронт явно недостатньо для потреб угрупування вторгнення, було ухвалено рішення про «часткову» мобілізацію в росії. Тут уже довелося піднапружити адміністративні зусилля, пропаганді заспокоювати людей, що мобіки будуть «у найгіршому випадку на третій лінії» і взагалі «людей без досвіду служби в армії ніхто не братиме». У результаті вийшло те, що вийшло - брали всіх і без розбору, у тому числі тих, хто мав право на відстрочку/зайшов у військкомат у інших справах/не підходив за формальними критеріями мобілізації. В цілому, заявлена мета в набір 300 тис. бійців для зс рф здається виконаною (або принаймні більшою мірою виконаною), але паралельно з цим ми могли спостерігати масові ухиляння від мобілізації (одних тільки осіб, що тільки виїхали за кордон, було в 2-2,5 рази більше мобілізованих), а апокаліптичні розповіді про півмільйона/мільйон (придумайте цифру страшніше) поповнення для зс рф виявилися дуже далекими від реальності.
Соціальні витрати: Ось тут вперше довелося росії зіткнутися з соціальними витратами проведених заходів. Крім вельми помітного відтоку «мобресурсу» за кордон, стали частішими прояви активності родичів мобілізованих та випадки дезертирства/невдоволення командуванням/бродінням в учбових частинах. Масштаби останніх явищ не є, за нинішнього розмаху мобілізації, загрозливими. Свою роль зіграла в цьому все та ж атомізованість російського суспільства: мало кого цікавить смерть умовного 50-річного слюсаря з Чувашії, крім його сім'ї, а віковий склад мобілізованого контингенту підживлює ці настрої. Водночас не варто сприймати атомізацію виключно негативно для України, оскільки саме вона залишила казки про півмульйона добровольців та мульйон мобілізованих казками та вкотре підводить «країну з нескінченним мобресурсом» (тм) до необхідності приймати жорсткіші рішення. Набагато цікавішим політичним індикатором є реакція місцевої та федеральної влади на будь-які згадки про актуальну/наступну хвилю мобілізації: найбільш політично ресурсні та впливові регіональні керівники намагаються всіляко зменшувати масштаби мобілізації у своїх регіонах, що, фактично, призвело в черговий раз до перерозподілу військового тягаря на бідні регіони країни; в тих регіонах де мобілізація проводилася найбільш активно, губернатори намагалися якнайшвидше відзвітувати про те, що плановий набір завершено і згорнути мобілізаційні заходи; будь-яка згадка про можливу «другу хвилю» викликала миттєве заперечення з боку державних органів із паралельним звинуваченням тих, хто поширює цю інформацію, у «провокаціях». Ці факти говорять про те, що керівництво на місцях знає, що хоча росіянам все одно на долю вже відмобілізованих, розширення «списку щасливчиків», мабуть, буде вже тією межею соціальної напруги, яку ніхто не хоче переступати.
У чому принципова різниця між залученням мобілізованих та строковиків у бойових діях?
Недобровільне використання наймолодшого прошарку населення у зовнішніх війнах завжди в період після Другої Світової мало величезні соціальні витрати. Війна у В'єтнамі призвела до зсуву вкрай консервативного виборчого вікового цензу США до 18 років (віку призову), а потім просто поховала саму систему призовної армії у країні. У тому ж СРСР, незважаючи на численну участь у війнах по всьому світу, саме Афганська війна найбільш гостро сприймалася суспільством, оскільки в ній були активно задіяні строковики. При співставності втрат Першої та Другої Чеченських кампаній, друга мала значно менше суспільного резонансу не тому, що «путінський режим закрутив гайки» (основні втрати другої кампанії припали на 99-00 роки, коли до закручування гайок ще не дійшло), а тому що у Другій кампанії не брали участі строковики. У той час, як страх виявитися відмобілізованим і «гідно» зустріти свою смерть під звуки курантів у підвалі Макіївського ПТУ досить сильний, щоб російські чиновники намагалися всіляко уникати теми «другої хвилі», страх залишити в цьому самому ПТУ свою дитину, яка практично нічого не пожила на цьому світі - ще сильніший. Сильніший настільки, що перша ж згадка про участь призовників у кампанії вторгнення на початку весни 2022 року призвела до негайної реакції особисто хуйла і з тих пір відомостей про участь строковиків у бойових діях, за винятком прикордонних зіткнень у Білгородській області, немає.
Чому зараз піднялася тема з пакетом «призовних» законів замість другої хвилі мобілізації?
У питанні поповнення особового складу для подальших бойових дій російське керівництво опинилося перед вибором із двох варіантів: нова хвиля мобілізації, або залучення строковиків. З попереднього параграфа вибір на користь «другої хвилі» здається очевидним, тому зусилля, спрямовані владою росії на залучення строковиків до бойових дій (розширення вікових рамок призову, скорочення терміну підготовки, необхідного для відправлення на фронт, посилення відповідальності за ухилення від призову), здаються ірраціональними, але при більш детальному розгляді в цих діях можна знайти певну логіку. Я не беруся стверджувати, що керівництво росії рухоме саме цими мотивами, але все одно викладу їх:
- Лох звичайний став дефіцитним ресурсом - зараз практично неможливо переконати нікого в росії, що бути відмобілізованим - це безпечно, фронту ти не побачиш, тебе просто потримають в учбовій частині, а потім охоронятимеш блокпости на третій лінії. Всі вже бачили, як використовується мобресурс на фронті і ймовірність того, що особи, що підлягають мобілізації, почнуть активно цієї самої мобілізації уникати, зараз на порядок вище, ніж восени 2022 року. Призов на строкову службу, в той же час, все ще вважається досить «безпечним» видом взаємодії з армією, і, хоча прийняті 25 липня закони повинні посіяти сумніви серед російських обивателів, все ж таки варто очікувати, що частка тих хто відгукнеться на заклик, як мінімум, вважаючи, що строкова служба їм нічим не загрожує, буде набагато вищою, ніж така ж серед підлягаючих мобілізації
- Нова хвиля мобілізації - це практично гарантоване загострення соціальної напруги зараз, а використання призовників підніме соціальну напругу сильніше, але пізніше. Як уже зазначалося в попередньому пункті, «довіру» росіян до призову на строкову службу варто розглядати як більш високу, ніж до мобілізації. Можна очікувати найближчим часом посилення заколисування з боку офіційної пропаганди в стилі «строковики нам потрібні, щоб поповнювати в армію в майбутньому», «вони будуть задіяні тільки на спокійних ділянках/охороні кордону» та інші наративи, вже знайомі з осінньої хвилі мобілізації. Більше того, до перших масових втрат строковиків значна частина російського суспільства навіть цим наративам віритиме. Оголошення ж нової хвилі мобілізації, найімовірніше, буде відразу сприйнято в багнети і жодні зусилля пропаганди не перекриють ефекту від того, що всі вже знають, що відбувається з мобілізованими на фронті. Найімовірніше все кардинально зміниться з потоком втрат, але російська влада у будь-якому разі таким кроком зробить те, чого завжди прагне у своїх діях – відтягне репутаційний удар у часі.
- Російська влада знає, що соціальна напруга буде і готується до неї. Закони про створення регіональних армій у вигляді унітарних підприємств на забезпеченні росгвардії та у підпорядкуванні регіональних керівників з повноваженнями щодо «наведення громадського порядку» - явний сигнал того, що російське керівництво не має ілюзій (на відміну від багатьох українських оглядачів, наприклад) щодо соціальної нестабільності, викликаної залученням призовників у бойових діях. Більше того, самі ці підготовчі заходи показують, що вищий ешелон російської влади готується навіть каналізувати негатив від контрзаходів щодо придушення цієї соціальної напруги і готується серйозно. Ви не замислювалися - навіщо створювати складну схему з підлеглими губернаторам воєнізованими формуваннями на забезпеченні росгвардії замість просто розширити штат останньої? Єдине пояснення саме таких заходів полягає в тому, щоб перенаправити весь потенційний негатив від придушення заворушень з особи президента/членів уряду на «губернаторів, що пустились берега», і тим самим продовжити стару добру традицію з перекладання відповідальності. Питання тільки в тому, навіщо так ризикувати керованістю силових структур заради сумнівних політичних вигод, хоча мені здається, що після 1,5 років війни такі питання до логіки російського керівництва вже не мають ні в кого особливо виникати.
