Ой, літала до своячки у Сколівські Бескиди на декілька днів. Осінь трудиться кожну ніч - фарбує листя, намовляє холод, накликає сон у звірів, зупиняє соки в деревах та кущах. Червоний, теракотовий, жовтий. Набалакались зі своячкою, напилися трохи перебродившого горобинового соку. Вранці боліла голова. Річка Опір несеться, сповнена маленькими струмками і притоками. Пан пронурок у мокрих штанах прискакував, таляпався у холодних гірських водах, ловив необачну живність під камінням. Тільки почали спілкуватись з ним, прилетіла ця взбаламучена плиска. Дьоргалася, кричала, метушилася. Я її назвала трясодупа, вона мене - ошпарене горло. Розлетілись. Вдома майже всі берези вкрилися позолотою. Дятел розказав останні новини. Сусідку вільшанку з’їла кицька, що приїхала з туристами. Я її не любила, але така принизлива смерть, від цієї міської божевільної істоти. Краще вже замерзнути від морозу чи згинути від пазурів канюка, чим бути заграною до смерті і валятися посеред полонини пір’яним мішком. Треба бути обачною. Кішка тупиться на нас через вікно, шкребе лапою скло та страшно ворушить усією мордою. Фу.
