Коли я їхав в кареті з кучером, то розпитував його, про що говорила ця пара, яку він віз щойно. Кучер мнувся і нічого не хотів говорити. Я дістав з кишені двухгривенний і положив йому на коліно, з словами :
- Може ви щось все-таки пригадаєте, про що говорила ця пара ?!
Він швидко взяв двухгривенний і засунув в кишеню сорочки. Він повідомив мені, що спочатку він пару цю відвіз у лікарню. Коли вони зупинились біля лікарні, то чоловік сказав дівчині, що їй повинно пройти медогляд, але вона не буде його проходити. Чоловік запевнив, що він все вирішить за 10 хв. і без дівчини, тільки попросив у неї документи. Дівчина сказала, що у неї нема документів, тоді чоловік спитав як її звуть. Вона відповіла щось вроді - Наталія Давидівна. Чоловік записав в своєму блокноті, ще спитав рік її народження і пішов в лікарню, через 10 хв., а точніше через 17 хв, я точно знаю, бо засікав час, бо у мене інший тариф “ за простой “, одним словом він дійсно вийшов з довідкою, яка була виписана на цю дівчину і далі вони поїхали не в публічний дім, як я взнав від кучера,- і чому дуже здивувався, а в готель. Кучер висадив мене біля готелю, я йому заплатив і ми розпрощались.
В готелі, в фойє, мене зустріла на вході старша жінка, це була по видимому адміністратор, чи хтось з рецепшену, чи як то правильно називається, одним словом,- ця баба сиділа на вході у готель.
Я підійшов і попросив вказати, чи тут розташувалась Наталія Давидівна. Жінка ця, заявила мені, що вона не має права передавати таку інформацію третім особам. Тоді я дістав двухгривенний і положив на стіл. Вона мовчки взяла його і сказала - “ Другий поверх, 17 номер”. Я вже хотів йти, але жінка сказала, що якщо про мій прихід її не повідомила сама людина, яка розмістилась в готелі, то вона не має права мене пропустити.
- Що ж робити ? Не буду я її тут чекати годинами ? - запитав я цю жінку.
Жінка мовчки показала мені пальцем на маленьку кімнату, двері якої були на пів відкриті.
- Там спить наш прибиральник,- сказала вона :
- Якщо домовитесь з ним, то його я пущу і якщо дама захоче, то прийде до вас, а якщо не захоче, то я вас маю, по-правилах, попросити покинути приміщення. Я розбудив прибиральника і дав йому двухгривенний.
Він пішов і вже через дві хвилини вернувся з словами :
- Панночка зараз спуститься до вас.
Через пару хвилин я почув її кроки по сходах, я не знав чиї то кроки, бо не бачив хто йде, але все в мені перевернулось і завмерло.
- Ми знайомі ? -перше що я почув від неї.
- Ми не знайомі - спішучи відповів я і додав :
- Але в мене до вас справа є і я б хотів переговорити з вами десь окремо, наодинці, тому давайте присядем.
У готолеі, в фоє, було декілька прирозкішних диванів по кутах і по-середині один, я запропонував сісти в самий дальній. Вона спочатку погодилась, але потім сказала, що ми можем зайти в її номер, за умови, що якщо я вибачу їй її капарність і безпорядок в номері.
Я здивовано і мовчки кивнув головою в знак згоди і тоді вона сама мене взяла попід руку і повела. У номері вона прийнялась розкладати свої речі і запевнила мене, що хоч вона на мене не дивиться, але слухатиме мене уважно і сказала, що нехай мене це не дивує, не бентежить, що я говоритиму свою справу до неї, а вона займатиметься посторонніми справами і ще запевнила мене, що вона навіть так краще розуміє, коли когось слухає, але не дивиться на нього, після цього вона глянула в моє лице і засміялась.
Тут то вона мене і вбила. Ця посмішка її врізалась в моє серце і розколола його пополам. Я зрозумів, що від цього дня, що від цього моменту, тільки та єдина, зможе зцілити мене, зможе оживити мене, та яка і нанесла мені цю глибоку рану посмішкою своєю. Не тільки її губи посміхались, а й очі. Буває людина сміється, але лише губи сміються, а погляд сумний,холодний, а вона вся сяяла, сяяла біля мене і як мене здалось,- для мене.
- Ви мене не знаєте, але я бачив сьогодні вас, я підглядав за вами - почав я, а вона зупинилась на ходу, тримаючи в руках якийсь рушник і уважно, навіть настрашеним поглядом глянула в моє лице і брови її випругнули на чоло, так вона і застигла.
- Я догадуюсь які в вас плани на життя,- почав я після невеликого мовчання:
- Для мене дивно, чого ви вибрали саме таку дорогу, але я прийшов до вас з одною ціллю,- щоб вас спасти від цієї дороги ! Може ви ще молоді, молоді і нікому вам було підказати, нікому було з вами поговорити по-серйозному !
Тут вона перебила мене, перебила своїм сміхом, якимось істеричним, шкрябучим по душі сміхом.
- Спасти мене ? - перепитала вона і не дочекавшись моєї відповіді продовжила:
- Та ви себе спочатку спасіть ! Вот я вас зараз своїм рабом можу зробити ! За дві секунди я вас своїм рабом зроблю ! Не вірите ?
Вона серйозно дивилась у мої очі і я не знав що відповісти, я розгубився як мала дитина. Тоді вона спокійно сказала :
- Але нащо мені такий раб, що я з вами буду робити ? Ви багатий ?
- Ні, не багатий - відповів я.
- Шкода... Ну я вас все рівно своїм рабом зроблю, а заняття якесь я придумаю для вас...- говорила вона :
- Ви яблука вмієте чистите ? Вона спитала мене і розсміялась, але вже не істиричним, а веселим, простим сміхом.
- Вмію чистити - відповів я !
- Прекрасно ! підхопила вона і сказала :
- Я з своїм любовником буду в цій кімнаті, а вас закличу, бо ви будете в сусідій і я скажу вам,- почистьте ,будь-ласка, нам два яблучка, але скоренько !
І ви кинетесь на ринок, прибіжите з яблучками і почнете їх чистити для мене і мого любовника ! Хочете, я вас таким зроблю ?
Я покрутив головою, даючи їй знати, що не хочу. Тоді вона мене спитала :
- Ви думаєте я вам свою любов подарую ? А може і подарую, як захочу, подарую, а через хвилину прожену вас, прожену на завжди. Як ви мене хочете ? Хочете щоб я вам любов свою подарила, чи хочете купити мене ? Любов подарену хочете чи куплену ?
Я відпові їїй що подарену, тоді вона знов розсміялась, але сміх її обірвався і вона зробивши різко і судорожно два-три кроки опинилась біля мене впритул, пристально вдивлялась в моє лице і скільки злоби, дикої злоби було в її лиці.
- А знаєте, що я любов свою вже не подарую нікому ! Я один раз подарувала, подарувала всю, подарувала і в замін нічого не вимагала, а коли мене покинули, то я вирішила вже нікому не дарити, а тільки продавати !
- Ви мене спасати прийшли, а знаєте що я сама загинути хочу ! Я сама собі погибіль вибрала і сама загинути хочу ! І я не хочу щоб мене мій раб спасав ! Але я не безумна, я - душогубка, я - прихований яд. Самій погубити себе, це мені дуже просто, я вже було рішилась, але потім думаю, а чого я сама помирати буду, чого сама себе губити буду ? Ні...! Я ще з собою погублю і інших. Тіло у мене, краса у мене,- щоб інших губити, самій згинути і інших за собою потягнути ! Таке моє призначення в цьому світі. Я згоріти в пеклі хочу і інших туди разом з собою відправити, а ви мене спасати надумали ?! То як же ви мене спасете, коли я не хочу цього ?
Вона питливо глянула на мене, але я спокійно, спокійно, навіть трохи запинаючись об'явив їй, що якщо вона не може мені подарити любов, а лиш продати, а купляти її любов для мене низько, то в такому разі, у мене є лиш один вріант,- " Викрасти вас "!
- Спокійно вона відреагувала на мої слова, але не розсміялась, а перепитала:
- І що, ви мене закритою будете тримати ?
- Буду тримати вас закритою !
- І ми обвінчаємся ? - спитала серйозно вона.
- Якщо буде така ваша воля, то обвінчаємся ! - відповів я, але вона тут же мене обрізала:
- Яка така моя воля буде, ви мене викрили, закрили в підвалі, то яка моя воля, я зроблю як ви скажите, якщо скажите,- то обвінчаюсь. Вона ще щось думала і мовчала, і я мовчав. Тоді вона відійшла від мене, і сперлась на відкрите вікно, спиною до вулиці і лицем до мене. Вона заложила руки одна за одну і з твердим лицем спитала мене :
- У вас була колись жінка ?
- Не було, я не був ще одруженим.
- А якщо б була, ви б її закрили ? - спитала вона мене і легка насмішка викривила її прекрасні губки.
- Закрив би ! - впевнено сказав я.
- А якщо б вона утекла, з іншим утекла ?! - і ще більша насмішка скривила її губи.
- Я б її убив ! - холодно відповів я.
- А якщо б то я була, якщо б я була ваша жінка, то щоб ви зробили в такому разі ?
- В такому разі, я б себе убив ! - спокійно відповів я.
- Ступайте... Як вас звати ?
- Федір Михайлович !
- Наталія Дмитрівна !- вона подала мені свою руку і я ледь поцілував її пальчики.
- Ступайте Федір Михайлович, а прийдіть вечерком, годинка десь шоста, давайте краще в п'яті'й. І 5 тисяч прихопіть ! Ви маєте п'ять тисяя ?
- Маю тільки одну.
- Добудьте ще чотири, мені обовязково п'ять потрібні, потрібні найближчим часом. Обов'язково добудьте ці гроші і приходіть на п'яту, прямо в мій номер. І монетку візьмуть, любу монетку, коли прийдете в мій номер, то мовчки дайте мені цю монетку, я її підкину і не злапаю, нехай вона на підлогу упаде. Вона на землю упаде, а я загадаю, якою стороною має впасти і ви не будете знати, на яку сторону що я загадала. Якщо випаде як я загадала - то викрадайте мене. А якщо випаде інша сторона, п'ять тисяч заберу від вас, а вас прожену, навіть рабом своїм не зроблю, а прожену вас назавжди ! А зараз ступайте !
Я її уже і ненавидів, коли вона це говорила, про раба, про яблука, про монетку, але і водночас, якщо б вона мені сказала, не йдіть по сходах вниз, а випригніть через вікно другого поверху, бо я хочу подивитись і посміятись, як ви будете приземлятись, то я б випригнув ! Я легенько поклонився і вона мені легенько присіла, як колись у давнину і ми так мовчки розпрощались.
За десять хвилин п’ята я уже піднімався, по сходах, на другий поверх готелю, де і був її номер.
