Персонажі з комедії дель-арте: обидва схожі на Пульчинелла. Костюми безбарвні (чорний і білий). Обличчя білі з червоними довгими носами-масками. Сцена (важливо зазначити, що це саме сцена) імітує порожній, нескінченний простір. Завиває вітер, більше схоже на статичний гул. Стоять на різних кінцях сцени.
ПЕРШИЙ: Де ми?
ДРУГИЙ: Як де? Тут.
ПЕРШИЙ: Тут?
ДРУГИЙ: Ну так.
ПЕРШИЙ (задумливо): Але ти там, а я тут.
Другий задумливо потираючи підборіддя починає йти до Першого. Підійшовши, стає Першому впритул, наступаючи на носки, через що довгим носом упирається в ніс Першого.
ДРУГИЙ: Ось тепер ми обидва Тут.
ПЕРШИЙ: Ні, ти все ще трішки Там.
Другий застрибує Першому на руки.
ХОРОМ: Так, тепер ми обидва Тут.
Перший відпускає Другого. Той, упавши, дивиться зі злістю на Першого з землі.
ДРУГИЙ: Ти що робиш? Ти ж міг розбити мене?!
ПЕРШИЙ (боязко): Вибач, ти дуже важкий (пауза) Говори тихіше - Людина в Тіні може почути.
ДРУГИЙ (обтрушуючись, здивовано): То він теж тут?
ПЕРШИЙ: Ні, він Там (вказує залаштунки).
Мовчання. Перший уважно дивиться під ноги, тоді як Другий, човгаючи, ходить по колу.
ПЕРШИЙ: Ми з'ясували, що ми Тут, але що ми тут робимо?
ДРУГИЙ (зменшивши швидкість ходьби): Ну, щось явно робимо.
ПЕРШИЙ: І то правда (пауза) А що?
ДРУГИЙ: Я ось представляю себе королем.
ПЕРШИЙ (наївно, по-дитячому): А мене, мене ким представляєш?
ДРУГИЙ (грубо, з презирством): Тебе я не представляю.
ПЕРШИЙ (злякано, ображено і дуже голосно, зриваючись на пронизливий крик): ЯК?! Я Ж ТУТ?! (підходить до Другого і дає йому ляпаса): Представ мене!
ДРУГИЙ (сторопівши): Кому? Тут крім нас нікого немає.
ПЕРШИЙ: Ну так. Десь є Людина в Тіні.
Пауза
ПЕРШИЙ: Ти король, а я хто?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ПЕРШИЙ: Я буду королевою!
ДРУГИЙ: Вона вже є.
ПЕРШИЙ: Де?
ДРУГИЙ: Не тут. У моєму палаці.
ПЕРШИЙ: Не знав, що в тебе є палац.
ДРУГИЙ: Щойно з'явився.
Тиша, тільки завиває вітер. Другий поважно походжає сценою. Перший сидить, схрестивши ноги, старанно думає
ПЕРШИЙ (урочисто): Я теж король!
ДРУГИЙ: Король може бути тільки один.
Перший знову сів і задумався.
ПЕРШИЙ: Ні. Нас же двоє. Ти ходиш Там, а я сиджу Тут. Значить я король Тут, а ти король Там.
Другий зупиняється і гнівно кричить на Першого
ДРУГИЙ: Ні! Я король Тут, а ти Там!
ПЕРШИЙ: НІ!
ДРУГИЙ: Ти - Там, я - Тут. Усе правильно.
ПЕРШИЙ: Але я-то Тут! Ах-ти!
Починається бійка. Перший валить Другого, сідає на нього зверху і волає.
ДРУГИЙ: Тихіше! Людина в Тіні поруч!
ПЕРШИЙ (перестаючи тягнути Другого за ніс): Точно!
ДРУГИЙ: Ось тепер ми обидва тут.
ПЕРШИЙ: Королі.
ДРУГИЙ: Але ось Тут точно може бути тільки один король.
Перший злазить із Другого, і лягає поруч.
ПЕРШИЙ: Тепер ми обидва тут, але я трішки далі тут.
Мовчання
ПЕРШИЙ: А що король робить?
ДРУГИЙ (ліниво, але очевидно, що він не знає): Королівствує.
ПЕРШИЙ: І як він це робить?
ДРУГИЙ: Ось так. Як ми.
ПЕРШИЙ: Королем бути добре. (пауза). А хіба в короля не повинні бути піддані?
ДРУГИЙ: Звісно повинні. Мої працюють і в полях, і в шахтах, і взагалі скрізь.
ПЕРШИЙ (засмучено): А в мене підданих немає.
ДРУГИЙ: Значить, ти не король.
ПЕРШИЙ (гнівно): Я КОРОЛЬ!
ДРУГИЙ: Знайди підданих.
ПЕРШИЙ: Як?
ДРУГИЙ: Як я. Ну, що, вийшло?
ПЕРШИЙ (усміхаючись): Так.
ДРУГИЙ: Молодець.
ПЕРШИЙ: Я хороший король. Мої люди кажуть, що я найкращий.
ДРУГИЙ (підхоплюється): Твої люди брехуни! Усі до єдиного! Мої люди кажуть, що я найкращий!
ПЕРШИЙ (підхоплюється): Ні! Це твої брешуть. Мої б не стали брехати королю!
ДРУГИЙ: Але мої б теж не стали!
За лаштунками пролунав гуркіт.
ДРУГИЙ: Потрібно бути тихіше. Людина в Тіні може почути.
ПЕРШИЙ: Я його боюся. Він злий.
ДРУГИЙ: А я ні.
ПЕРШИЙ: Боїшся ж.
ДРУГИЙ: Так, боюся.
ПЕРШИЙ: Ну то навіщо брехати?
ДРУГИЙ: Я не брешу. Я іноді боюся його, а іноді ні.
ПЕРШИЙ: А ти давно його бачив?
ДРУГИЙ: Ні. Він давно не виходив.
ПЕРШИЙ: А він точно там?
ДРУГИЙ: Де ж йому ще бути?
ПЕРШИЙ: Тут.
ДРУГИЙ (б'є Першого по потилиці): Ти думай, що кажеш, він ТАМ.
ПЕРШИЙ: Навіщо б'єшся? Боляче ж (помовчавши) А може він пішов?
ДРУГИЙ: Куди?
ПЕРШИЙ: Не знаю. Туди. Куди зазвичай ідуть?
ДРУГИЙ (задумався): Кудись.
ПЕРШИЙ: А кудись це куди?
ДРУГИЙ: Це туди, куди не тут і не там, але десь.
ПЕРШИЙ: Розумію.
ДРУГИЙ: Нічого ти не розумієш. Я не розумію, ти раптом розумієш!
ПЕРШИЙ: І що з того? Хто сказав, що ти найрозумніший?
ДРУГИЙ: Мій народ.
ПЕРШИЙ: Мій народ із цим не згоден.
ДРУГИЙ: Війни захотів?!
ПЕРШИЙ: Може й захотів!
Починається бійка. Обидва катаються по підлозі. Знову шум за лаштунками. Цього разу ближче.
ДРУГИЙ: Це все ти винен! Людина в Тіні знову вийде і поб'є нас.
ПЕРШИЙ: Мене він не бив.
ДРУГИЙ: Ти тоді спав. Він побив мене, а потім і тебе, коли я спробував сховатися за тобою.
ПЕРШИЙ: Я думав це ти мене уві сні побив. Може наснилося?
ДРУГИЙ: Я можу відрізнити сон від яви.
ПЕРШИЙ: Доведи.
ДРУГИЙ (задумався)
ПЕРШИЙ: Ось що тобі сниться?
ДРУГИЙ: Усе те саме.
ПЕРШИЙ: Що все теж саме?
ДРУГИЙ: Що мені зазвичай сниться.
ПЕРШИЙ: Але що?
ДРУГИЙ: Те! А тобі, що сниться?
ПЕРШИЙ (задумався): Що й завжди.
ДРУГИЙ: Що саме?
ПЕРШИЙ: Те що мені зазвичай сниться.
ДРУГИЙ: Який же ти дурень!
ПЕРШИЙ: Сам дурень! Не можеш розповісти, що сниться, так ще й ображаєш! Я йду від тебе!
ДРУГИЙ: Куди? Туди? Туди ти йшов учора. А он туди, позавчора.
ПЕРШИЙ: Піду кудись! (відходить від Другого. Починає дивитися по сторонах, кружляти, притоптувати на місці).
ДРУГИЙ: Ну, чого чекаєш?
ПЕРШИЙ: Думаю куди йти.
ДРУГИЙ: Кудись.
ПЕРШИЙ: Я й сам знаю, що кудись. От намагаюся визначити де це кудись.
ДРУГИЙ: Десь.
ПЕРШИЙ (благаючи): Не ускладнюй.
ДРУГИЙ: Котра година?
ПЕРШИЙ (відволікшись від бурмотіння: десь це там чи тут?): Зараз.
ДРУГИЙ: А коли настане потім?
ПЕРШИЙ: Коли закінчиться зараз.
ДРУГИЙ: А коли це станеться?
ПЕРШИЙ (здивовано дивиться на Другого): А таке взагалі було?
ДРУГИЙ: Здається було.
ПЕРШИЙ: Коли?
ДРУГИЙ: Ти тоді спав. Я прокинувся і мені здалося, що настало Потім.
ПЕРШИЙ: Знову я все проспав! А може тобі наснилося?
ДРУГИЙ: Ні.
ПЕРШИЙ: А що буде після Потім?
ДРУГИЙ: Яка різниця?! У нас усе одно тільки зараз. Постійне зараз. Ти начебто йшов.
ПЕРШИЙ: Так, я думаю, може Потім. Без тебе нудно, хоч ти й дурень.
ДРУГИЙ (з легким розчуленням): Сам дурень.
Гуркіт за лаштунками стає голоснішим.
ПЕРШИЙ: Здається, його там б'ють.
ДРУГИЙ: Так йому й треба. Буде знати, як на нас руку піднімати, сволота!
ПЕРШИЙ: Шкода його.
ДРУГИЙ: Як ти можеш його жаліти, коли він нас навіть за худобу не тримає?
ПЕРШИЙ: Ну, просто шкода. Що й пожаліти не можна?
ДРУГИЙ: Не можна (задумався) Як давно ми тут?
ПЕРШИЙ: Тут?
ДРУГИЙ: Не починай.
ПЕРШИЙ: Не знаю. Скільки зараз уже минуло?
ДРУГИЙ: Зараз може бути тільки одне.
ПЕРШИЙ: Значить ми тут і Зараз.
ДРУГИЙ: А Потім?
ПЕРШИЙ: Не знаю. Можу говорити тільки про Зараз.
ДРУГИЙ: Ось тому-то ти і дурень. Я можу уявити, що буде Потім.
ПЕРШИЙ: І що ж?
ДРУГИЙ: Потім і буде. Все просто.
ПЕРШИЙ: Але що саме?!
ДРУГИЙ: Не можу сказати. Це лише припущення.
ПЕРШИЙ: А що якщо Потім не настане?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ПЕРШИЙ: А хто знає?
ДРУГИЙ: Може Людина в Тіні?
ПЕРШИЙ: Ти ж його не любиш.
ДРУГИЙ: Так, не люблю, нехай здохне, але, може, він чогось і знає, хоча я сильно в цьому сумніваюся.
ПЕРШИЙ: Покличемо?
ДРУГИЙ (із жахом): ОЗВІРІВ?!
ПЕРШИЙ: Та не кричи ти так. Не будемо кликати. Добре.
Обидва замовкли і почали займатися хто чим. Перший дістав кишеньковий годинник і почав його роздивлятися, Другий, сидить і колупає пальцем підлогу. Вітер то затихає, то стає трохи гучнішим, але, в основному, монотонно гуде.
ПЕРШИЙ: Тобі не здається, що з нами був Третій?
ДРУГИЙ (підняв голову і задумливо подивився на Першого): Іноді здається, що справді був Третій, але не можу його згадати.
ПЕРШИЙ: От і я не можу. Здається, що був. А може й ні. Начебто, це його годинник.
ДРУГИЙ: А він іде?
ПЕРШИЙ: Ні. Не вистачає стрілок, та й розбитий він.
ДРУГИЙ: А на котрій годині зупинився?
ПЕРШИЙ (крутить годинник)
ДРУГИЙ: Ти що, не вмієш читати час?
ПЕРШИЙ (нервово): Я ж сказав, що тут стрілок не вистачає!
ДРУГИЙ (підходить і вихоплює годинник із рук Першого): Ну, ось. Один.
ПЕРШИЙ: Що один?
ДРУГИЙ: Ну, це, година.
ПЕРШИЙ: Година чого: ранку чи ночі?
ДРУГИЙ (нервово): Година дня. А взагалі, грайся з ним сам. Поламаний він.
Знову замовкли. Перший продовжив гратися з годинником, а Другий, акуратно намагається зазирнути за лаштунки.
ПЕРШИЙ (злякано): Ти чого робиш?! А ну відійди?!
ДРУГИЙ (не звертаючи уваги, продовжує підбиратися до лаштунків): Мені цікаво, що там. Чому тебе ніколи нічого не цікавить?
ПЕРШИЙ: Але там же Людина в Тіні!
ДРУГИЙ (з жахом): Де?!
ПЕРШИЙ: Там!
ДРУГИЙ: Я подумав він уже тут.
ПЕРШИЙ: Але я ж сказав ТАМ.
ДРУГИЙ: Я майже ТАМ.
ПЕРШИЙ: Може, ти повернешся, і я тебе обійму?
ДРУГИЙ: Ні, мені набридли твої обійми. Я хочу знати що там!
ПЕРШИЙ: Ти ніколи мене не обіймаєш.
ДРУГИЙ: Неправда.
ПЕРШИЙ: Ніколи, коли цього хочу я.
ДРУГИЙ: Не прибідняйся. Я майже заглянув.
ПЕРШИЙ: І що там?
ДРУГИЙ: Я ж сказав «майже»!
ПЕРШИЙ: «Майже» це ніби зараз, але не зовсім?
ДРУГИЙ: Майже (задумався) Як ми вимірюємо час?
ПЕРШИЙ: Не зрозумів.
ДРУГИЙ: Щойно спало на думку. Зараз це ось зараз, коли я тут. Отже тут і зараз нероздільні.
ПЕРШИЙ: Хіба коли ти будеш, припустімо, поруч зі мною, це не буде потім?
ДРУГИЙ: Ні. Потім це після Зараз. Якщо я перебуваю тут, то це обов'язково і зараз.
ПЕРШИЙ: А якщо будеш тут і потім?
ДРУГИЙ: Потім тільки після Зараз.
ПЕРШИЙ: Ясно. Але як бути з До? Що з ним?
ДРУГИЙ: До це набагато раніше, ніж Зараз.
ПЕРШИЙ: Тобто, до цього ти стояв ось тут і це було До?
ДРУГИЙ: Ні. До це набагато раніше, ніж Зараз. Воно ніби завжди раніше.
ПЕРШИЙ: Як і Після, завжди пізніше.
ДРУГИЙ: А ти все ж таки не такий дурень.
ПЕРШИЙ: Так до чого ми прийшли?
ДРУГИЙ: Що є тільки Зараз.
ПЕРШИЙ (розчаровано): Це ми й так знали.
ДРУГИЙ: Так, правда.
ПЕРШИЙ: Ну, то що там?
ДРУГИЙ (понуро): Де?
ПЕРШИЙ: Ну там де ти?
ДРУГИЙ: А, так темно там. Нічого не бачу.
ПЕРШИЙ: Тому-то це і називається Тінь.
ДРУГИЙ: У тебе є чим посвітити?
ПЕРШИЙ: Не впевнений. Здається, у Третього була лампа.
ДРУГИЙ: Та не було ніякого Третього.
ПЕРШИЙ: Чому ти так у цьому впевнений?
ДРУГИЙ: Не знаю (пауза) А як його звали?
ПЕРШИЙ: Не пам'ятаю. А як тебе звати?
ДРУГИЙ: А тебе?
Обидва замовкли, розмірковуючи про імена.
ПЕРШИЙ: Слухай, якщо він Третій, то хто Другий, а хто Перший?
ДРУГИЙ: Ти краще ім'я згадуй, тут-то все просто - я Перший.
ПЕРШИЙ: Чому?
ДРУГИЙ: Я старший.
ПЕРШИЙ: Звідки ти знаєш, що ти старший?
ДРУГИЙ: Ти молодо виглядаєш.
ПЕРШИЙ: Дякую, звісно, але я вже не хочу обійматися. Усе таки мені здається, що Перший я.
ДРУГИЙ: Чому?
ПЕРШИЙ: Просто здається. Не знаю.
ДРУГИЙ: Може ти Третій?
ПЕРШИЙ (ображено): Усе-таки ти хочеш, щоб я пішов.
ДРУГИЙ (у порожнечу, пошепки): А може й хочу. А може й не хочу. Не знаю, чого хочу я чи не хочу. (до Першого) А що ми тут робимо?
ПЕРШИЙ: Не знаю. Може, чекаємо когось?
ДРУГИЙ: Дурниці. Ми не дурні, щоб когось чекати. Інші б чекали. Але не ми. Може десь стоять два дурні й чекають чогось або когось, але вони дурні, бо марно чекають.
ПЕРШИЙ: Чому марно?
ДРУГИЙ: А хто, власне, має прийти? Приходять завжди Потім, але не Зараз, а ми завжди Зараз. Отже, прийти не може ніхто, бо Потім нас уже не буде.
ПЕРШИЙ: Шкода тих двох. Стоять там, чекають. Їм, напевно, самотньо.
ДРУГИЙ: Нічого їх не шкода. Вони дурні, нічого їх жаліти. І чому їм самотньо? Їх же двоє.
ПЕРШИЙ: А може й більше.
ДРУГИЙ: Може, але не впевнений. Зазвичай завжди має бути двоє.
ПЕРШИЙ: Чому?
ДРУГИЙ: Ну, двоє якось зручніше. Один і один. Компактно, красиво. А три вже нікуди не годиться, не кажучи вже про чотирьох. А ці двоє, тобто ті двоє, ще й ідіоти, стоять і чекають. Час витрачають.
ПЕРШИЙ: А що їм ще робити?
ДРУГИЙ: Щось.
ПЕРШИЙ: А що ми робимо?
ДРУГИЙ: Це саме щось. Завжди є ті, хто робить щось, і ті, хто не робить, але витрачає час. Ми корисні, а ті двоє, стоять, чекають, марні.
ПЕРШИЙ: А якщо й вони роблять щось?
ДРУГИЙ: То вони роблять це щось не правильно. Вони ж чекають. Чекати це вже не щось. Але чекають вони чогось або когось, що більш імовірно.
ПЕРШИЙ: Чому ж? Можна чекати і щось.
ДРУГИЙ: Зазвичай чекають на когось, щось і саме може трапитися незалежно від того, чекаєш ти на це чи ні, а ось хтось сам по собі не приходить, хіба що він не дуже вихований.
ПЕРШИЙ: Як думаєш, їх звати?
ДРУГИЙ: Поняття не маю. Чому в них узагалі будуть імена? Ось у нас їх немає.
ПЕРШИЙ: У всіх є імена. А наші ми не можемо згадати.
ДРУГИЙ: Не можу не погодитися. Давай ти будеш намагатися згадати, як звуть мене, а я як звуть тебе?
ПЕРШИЙ: Гаразд.
Знову розмірковують над іменами.
ПЕРШИЙ: Ну що, згадав?
ДРУГИЙ: Не заважай. Ні.
ПЕРШИЙ: А навіщо ми намагаємося їх згадати? Здається, ми вже намагалися і не дійшли ні до чого. Давай краще придумаємо нові?
ДРУГИЙ: Ти маєш рацію. Давай. Яке собі хочеш?
ПЕРШИЙ: Зачекай, а чому ти мені ім'я обираєш?
ДРУГИЙ: Зазвичай ім'я дають. Хтось має тебе назвати.
ПЕРШИЙ (у сльозах): Але я сам хочу вибрати собі ім'я!
ДРУГИЙ: Будеш Лакримом.
ПЕРШИЙ: НІ! Не хочу бути Лакримом! Це дурне ім'я! Воно нічого не означає. Ти його щойно вигадав!
ДРУГИЙ: Не правда!
ПЕРШИЙ: Тоді тебе звуть Малустулус!
ДРУГИЙ (розсерджено): Це дуже дурне ім'я!
ПЕРШИЙ (у сльозах): Сам почав тут імена роздавати! За дурня мене тримаєш? Навіть якщо не я маю собі ім'я вибрати, то й не ти теж. Не ти повинен ім'я мені давати!
ДРУГИЙ: Але крім мене тут нікого немає.
ПЕРШИЙ: Ти так і не пояснив, чому хтось тебе іменує.
Другий, опустивши голову, повільно колупає носком землю. За лаштунками пролунало ревіння і вискочила Людина в Тіні. На ньому чорний смокінг, у руках тростина, а на голові чорний високий капелюх. Очі перев'язані брудною, нібито вимазаною в сажі, ганчіркою. Другий блискавично відстрибує до Першого і ховається в того за спиною. Людина в Тіні нишпорить сценою.
ЛЮДИНА В ТІНІ: Я ЧУВ ГОЛОСИ! ЗНОВУ ЦІ ГОЛОСИ!
Перший і Другий повільно задкують у глибину сцени.
ДРУГИЙ (пошепки): Він що, сліпий?
ПЕРШИЙ (пошепки): Не говори дурниць. Якби він був сліпим, ми б самі його не побачили.
ЛЮДИНА В ТІНІ: ХТО ТУТ?
Тільки захотіли Перший та Другий щось вигукнути, як їх перебиває гучний голос: ТУТ НІКОГО НЕМАЄ. Людина в Тіні злякано озирається на всі боки і починає повільно задкувати за лаштунки. Перший і Другий не менш перелякані й задкують в інший бік теж за лаштунки. Коли Людина в Тіні ховається, вони зупиняються.
ДРУГИЙ: Вітер припинився. Здається, нам час.
ПЕРШИЙ: Куди?
ДРУГИЙ: Спати.
ПЕРШИЙ: Знову?
ДРУГИЙ: Так, здається, нам час спати. Потім повернемося.
ПЕРШИЙ: Але ж Потім...
Другий дивиться на Першого і, міцно обійнявшись, вони йдуть за лаштунки.
