Коли ми прийшли на наш цвинтар,то погода,пам'ятаю, травнева погода,стояла ясна і тепла,але вітряна. Може цей вітер і розігнав ті хмари що сгущались ще недавно на дощ. На цвинтарі було тихо і спокійно,навіть якось затишно. Тільки ми підійшли до гробу Елізабет,Олівія поклала на нього свій зірваний цвіт каштанів і склала руки щоб молитись. Гувернантка навчила її якихось молитов. Я ж не знав як молитись,я ще пам'ятав деякі фрази молитви з дитинства свого,але всі молитви вже давно забув, а своїми словами я не знав як молитись. Тому я,копіючи Олівію, теж склав руки,ніби молюсь. Я знав,що так треба стояти поки вона почне христитись,- це означало що її молитва закінчена. В таких випадках,я завжди чекав коли вона почне христитись,тоді і я,але не одразу за нею,- щоб не було надто підозріло,а почекавши якихось секунд десять... Олівія знала, що я завжди довше молюсь ніж вона,точніше вдаю що молюсь,але ж вона то думала що я дійсно молюсь,тому вона завжди чекала мене,коли я почну хреститись і не рухалась з місця. Знаєте,є такі сім'ї де хтось скорше помолиться,а хтось пізніше,і ті що скорше помоляться, то вже сідають за стіл,щось накладають собі в тарілки,навіть вже встигають щось розлити,а дехто ще стоїть і молиться,але вже не молиться,а розглядає що роблять ті хто вже сів за стіл. Вероніка строго вчила Олівію,стояти нерухомо,як вкопана,поки всі ми помолимся. Так завжди було у нас на Різдво.
- Тату,дай сірники - Олівія дістала свічку і хотіла запалити.
- Я думав що сірники ти взяла ,тому я не брав сірники ! - сказав я.
- Тобто у нас немає сірників ?! -перепитала мене Олівія і закотила очі догори,-вона завжди закочували очі догори і трохи вбік, коли щось починає йти не так як вона хотіла. При цьому вона говорила, що на мене ніколи не мож покластись і що вона чомусь навіть і не здивована... -натякаючи що я завжди щось забуваю.
Але її докори були такі солодкі,що здавалось і я, і вона, чекали тільки моменту, щоб влаштувати якусь маленьку таку сценку. Ці її докори ще були дитячі,без злості,без нервозності,як у старших людей. Докори ці ще були такі дитячі і не злобиві,а вона так цікаво закочувала свої голубенькі очка догори і при цьому ледь кивала головкою то вліво і вправо і кривила свої спеціально надуті губки,що подивитись на це і помилуватись цим,було так солодко,що здавалось я був радий що забув ті сірники.
Метрів за 30 від нас стояла якась жінка з трьома маленькими дітьми,двома дівчатками і одним,наймолодшим,хлопчиком. Олівія,побачивши їх-побігла в їх сторону. Олівії було вроді десь 11,але вона була така проста і пряма,вся в її маму,що я і не дивувався що вона пішла спитати в тої жінки чи не знайдеться у неї сірників. Жінка здалеку побачила що Олівія до неї біжить і весь час супроводжувала її поглядом доки Олівія не опинилась біля самої жінки і задихаючись щось їй пояснювала і показувала рукою на мене,обоє вони посміхались. Діти тої жінки,вони були дещо молодші моєї дочки,дивились на Олівію як на якусь чудачку,бо Олівія ще хвилин майже з п'ять говорила з тою жінкою,і то так серйозно говорила,ніби вони однолітки.
Нарешті Олівія вернулась,підпалила нашу свічку і понесла назад сірники,точніше знову побігла. Вони вже не говорили довго,з тією жінкою,але ще декількома словами перекинулись і тоді мала моя зробила мені сцену,коли повернулась назад до мене :
- Тату,чому у всіх є квіти а у нас нема ? Чому у нашої мами не ростуть квіти ? Подивись кругом(Олівія говорила до мене на ти,я так хотів) у всіх ростуть якісь квіти,а у нас хіба один оцей темний, твердий,холодний камінь !
У нас тоже мають рости квіти ! Ось у тої жінки,там її мама похована,то на могилі її мами багато квітів,бо вона любить свою маму,а я тоже люблю свою маму, і я маю посадити тут квіти,я ще ніколи не садила квітів,але я розпитала ту жінку,як мені посадити квіти і де вона їх купила,жінка сказала шо є якась служба,дуже дешево,вони обсипають такою різнокольоровою крихтою,такими декоративними камінцями, а посередині садять квіти,вони самі то роблять і та жінка каже шо і їй так зробили,дешево роблять,а я хіба буду ходити і доглядати за квітами. Камінь,крихта ця, має бути голуба, а квіти червоні,я уже вирішила,поки бігла до тебе ! Тобто напевно все таки ця декоративна крихта краще хай буде не голуба, а біла,а квіти червоні...Як ти думаєш тату,краще голубий з червоними квітами,чи білий з червоними ?
Я не знав що відповісти,але Олівія і не чекала відповіді. У неї була одна погана риса від її покійної мами. Вона, якщо запалиться чимось,то цей предмет,це її нове захоплення не дає їй спокійно жити і вернутись до звичного потоку життя. Олівія ходила кругом могили своєї мами,розмахувала руками і говорила мені що ось тут буде голуба крихта,а далі буде йти біла,а далі чорнозем на якому будуть рости троянди,або піони,але потім знову путалась,де буде голуба, а де біла,і чи піони, чи троянди, чи чорнобривці,лице її ставало все похмурішим,брови зсувались до купи і на очі. Коли вона вже повністю запуталась що де буде,і як краще, і як правильно,то вона повністю замовкала,дулась і чуть не плакала з досади. Я взяв її на руки,поцілував і сказав що не можна так все швидко обдумувати,що в нас є час і ми все обдумаєм,але не сьогодні.
- Тату,а ось і ця жінка йде сюди- Олівія притихла,прищурила очі і покосилась на жінку.
Жінка ця справді йшла до нас,точніше у нашу сторону,так як дорога по якій вона йшла з своїми дітьми пролягала попри гріб Елізабет. Коли жінка порівнялась з нами я привітався,представився і ...і шось замамляв... Олівія втрутилась,вона сказала що тато хоче зробити,окультурити так як ви зробли у себе. Жінка сказала, що контакти тої служби,по благоустрою,має дома і якщо ми зайдем нині,то зможем переписати собі контакти тієї служби. Телефонів і зв'язку тоді ще не було як зараз,тому вже ввечері ми були у домі тієї жінки. Там було дуже бідно.
Пройшло десь пів року. Олівія часто ходила бавитись до тієї жінки з її дітьми. До нас Роуз не пускала своїх дітей чомусь...Жінку цю звали Роуз. Так з Роуз я познайомився на цвинтарі і познайомила нас Олівія. Я не виявляв ніяких особливих знаків уваги до Роуз і вона до мене. Але я побачив що вона любить мене. Я з нею був сухим і мало говорив. Але вона любила мене до якогось божевілля. Вона теж не говорила до мене нічого такого. Але погляд її... Ми пересікались часто, бо наші діти дружили і деколи я заходив забирати Олівію до дому коли та засиджувалась з дітьми Розу до пізна, а надворі було уже темно. Погляд Роуз усе пояснив мені. Погляд люблячої до самозабуття жінки ! Коли чоловік хоч раз злапає на собі цей погляд він і все зрозуміє і вже ніколи його не забуде. Тихий ,вдумливий,короткий,ласкаючий погляд. Я запропонував Роуз. Я б не сказав що мав до неї якісь великі почуття,вона не була красивою,але я любив її слухати. Її голос так дзвенів що від неї віяло якимось оптимізмом,веселістю і впевненістю. Хоча від неї і віяло оптимізмом і впевненістю, але вона переживала за кожну дурницю. Я любив її слухати,не знаю чому. Любив дивитись на неї. Не красою вона мене взяла,не красою... Знаєте,вона ще дитя. Здавалось,мою Роуз може обманути кожен хто захоче. Вона всьому і всім вірить і кожен хто тільки захоче той обманить її, а вона на другий день і простить. Та що там на другий,в той самий день і простить і ще чи перша вибачення не попросить,ось за то я її і полюбив ! Сам не знаю як,але якось відчув що хочу бачити і чути її кожен день. А коли я її не бачив день,другий,то якась туга,якась печаль,така сіра тягуча пачель мене огортала,а як тільки побачу її,почую її дзвінкий щебечучий голос то душа ширша стає,і сонце ласкавіше світить,і трава зеленіша,навіть дихається якось свіжіше,смачніше біля неї. Я її називав - Зозулька моя. Коли на одинці, то нічого,а коли при її дітях то вона тут же відмахувалась,відверталась,а коли її діти розсміялись і вона зачервонілась чи то через мене,чи то через них,чи то сама не знала через кого,то навіть раз сказала - дурак старий,але її було дуже приємно, коли я називав її саме Зозулька а не якось інакше.
Біля неї було мені якось і просто і затишно і я відчувів що ця людина на погане не здатна. Ось так я і привязався мало-помало до Роуз.
Я запропонував Роуз і вона мені відмовила. Жінка яка любить може і відмовити об'єкту своєї любові. Я цього ніяк не очікував. До цього я знав, що жінка яка не любить може погодитись на шлюб з нелюбимим,але та, яка любить, по моїх тодішніх переконнаннях, однозначно мала б погодитись і я був здивований навіть розчарований, що вона мене любить, але відмовила. Вона говорила що ми не будем щасливі,бо ми різні і ше ті всі бабські їхні відговорки. Але погляд її на мені був той самий. Точніше,коли ми говорили, то вона трималась сухо і діловито,але коли я зненацька лапав її погляд на собі,випадково ми зустрічались поглядами,тут вона на якусь секунду-дві і забувалась...і я все розумів..так що і вона деколи і червонілась і одразу ставала знову суха і діловита і неодмінно починала про щось говорити,про шось постороннє. Та все таки потім,згодом ми одружились. Я все таки її злапав. Я її і злапав тим,що після її відказу,я її вже не добивався. Деяку жінку можна злапати тільки тоді, коли не лапаєш її. Ось так ми зійшлись. Вона бідно жила і я тут же попоравив ситуацію.
Ми переїхали до мене. Дітям,дочкам її я купив золоті сережки, а сину-золотий хрестик. Один рік ми жили прекрасно,рівно один рік. Я дарував їй і дітям різні подарунки,прикраси,в хаті у нас був достаток і по при це Роуз все таки економила і дуже не раділа коли я, на її думку, тратив гроші на то що не треба. Я не гуляв,не зраджував їй,але біда прийшла з другого боку- я почав пити.
Спочатку я перестав давати гроші,а потім і з хати крав. Всьо пропивав. Дойшло до того,що я зняв ті сережки,що подарував колись її дочці і відніс в ломбард. Роуз дізналась потім про це,але мені- ні слова. Через тиждень я і вдругої дочки зняв і пропив...
- О... Знаєте який позор коли знімаєш з такого чистого дитя свій подарунок,щоб пропити його,так низько,так низько! Так низько впасти ! Самому противно що я це роблю ! Знаю що противно але все-таки роблю ! А Роуз ні слова,так ніби нічого не сталось. То це і гірше для мене,якщо б вона сцену влаштувала,сварку,скандал,істерику,то мені легше б було,а вона все мовчить... То мовчання і муку мою збільшувало.
Пам'ятаю,коли я не мав за що випити і вперше знімав сережки з дочки,то вона перестрашилась,не знала і не розуміла для чого я знімаю з неї то,що колись їй подарував. Ми були двоє в кімнаті,я спеціально підчекав момент коли ми будем двоє і ніхто цього бачити не буде. Пам'ятаю її перестрашене лице,коли я зняв першу сережку з лівого вуха,тоді я почав знімати з правого. Пальці мої трусились. Я спішив це зробити швидко,щоб Роуз не побачила. Коли я приступив до правого її вушка щоб зняти останню сережку,з очей дитини покотились дві великі сльози але лице її не скривилось. Я сказав що тато її любить,що тато не злиться на неї і знімає з неї свій колишній подарок не тому що розлюбив її,а тому що так треба...
Пройшов тиждень. Роуз не могла не замітити відсутності сережок у дочки,але коли почала розпитувати дочку де сережки,сережки були золоті... то дочка,їй було десь 8 років,сказала що загубила... Роуз тут же закотила істерику,вона хотіла шукати кульчики,питалась дочки де саме загубила та,щоб дізнатись де саме шукати,але мала все мовчала і плакала,мала плакала бо боялась що мама буде її бити,мама і била її,але мала мене не здала,не здала свого тата,точніше свого вітчима.
Коли я пропив усі гроші за кульчики прийшлось зняти сережки і у старшої,якій я колись теж їх подарував. Я знову підчекав момент і опинився один на один з дочкою. Але ця старша дочка,старша всього на два роки, але характером повністю протилежна молодшій своїй сестрі. Вона не тільки не плакала коли я знімав з неї свій подарок, а навіть прямо вдивлялась в моє обличчя,прямо дивилась і губи її скривились в насмішку. А коли я закінчив з першим її вушком,то вона сама,повернула голову і наставила мені інше вухо...
Коли я зняв і другий кульчик,то вона все ще не відводячи свого погляду від мене і з насмішкою на губах,зібрала усю свою слину,я чув це,- як вона збирає усю слину у роті і горлі і повільно,плюнула цю слину на підлогу. Коли вона це робила і опустила голову щоб плюнути на підлогу,то все одно,очі,з під її лоба, дивились у мої очі а губи й далі викривились в намішку. Я розумів... Я розумів її... Я зрозумів хто я став для неї !
Та гроші все одно закінчились. Пам'ятаю як за останні ці гроші я взяв чотири котлети без хліба,пляшку віскі і ми з моїм другом все пропили і проїли.
Я міг ще вкрасти,зняти золотий хрестик із сина... Коли заснув син її,то було в ночі,я підійшов тихо і зняв його золотий хрестик. Хрестик був на чорній нитці. Нитку я розірвав,точніше розрізав щоб не розбудити малого, а хрестик зняв з його шиї і побіг в цілодобовий ломбард.
Я вже зайшов у середину ломбарду, дістав хрестик і вже мало не заложив,вже простягнув руку,але так мені жаль стало,жаль того сина Роуз,то невинне дитя,так мені Роуз стало жаль,що я зажав хрестив в долоні. Хрестик був хоч золотий, але маленький,дитячий. На хрестику був розіпятий - Той.
Шон чомусь не вимовив ім'я Розіпнутого, але лишень ніби в пів голоса сказав - Той.
Я дивлюсь на цього Розіпнутого - продовжував Шон,і думаю,дивлюсь і думаю... Я не знаю за що Тебе розіпнули,але знаю що Тебе розіпнули і Ти потім воскрес,значить щоб воскреснути треба бути розіпнутим,значить щоб воскреснути перед тим неодмінно треба постраждати,перенести страждання,пережити якесь страждання. Все тоді стало для мене на місце. Я ніби захотів страждати,я ніби полюбив своє страждання,полюбив тому що воно признак мого майбутнього воскресіння. Я знав що я ще воскресну,як і Той розіпнутий на хрестику,але не нині,не скоро,я ще багато буду страждати,а коли доп'ю цю чашу докінця тоді і воскресну і поверну цей хрестик на шию сина,прийду,так же вночі і поки він спить - одіну. І сережки поверну своїм дочкам. Так я очищу свій позор !
Шон поспішно розчепив свою зимову байкову сорочку,під нею була ще одна,легка літня сорочка,він розчепив і цю і показав своєму співрозмовнику цей хрестик. Там дійсно на хрестику був Той,розіпнутий,чиє ім'я Шон не наважувався навіть вимовити,розуміючи що він не достойний після свого позору навіть вимовляти це ім'я.
Але я пізно це зрозумів - продовжував Шон. Він говорив швидко,збуджено,не вимовляючи до кінця деякі слова і пропускаючи деякі звуки.
- Роуз уже згубила Олівію. Тай не Роуз згубила Олівію,це я згубив Роуз і Олівію.
І ось тут то саме головне панове,тут то вся сіль,що я згубив Олівію,ангельчика свого...
