Двері були закриті і на стукіт мій і голос, ніхто не відзивався. Маленький клаптик паперу, згорнутий багато раз, виднівся з дверної щілини. Я дістав його і прийнявся читати :
Федір Михайлович, забудьте мої слова, про ці 5-ть тисяч і монетку, і мене забудьте. Дайте мені жити як я хочу, а ви, а ви будьте щасливі ! Зі мною ви щасливі точно не будете !
Ось і все що вона мені залишила. Всього три речення. Я ще хвилин 10 стояв біля дверей її і дивився у вікно. Недалеко виднілось величезне, майже у мій ріст, вікно в стіні, обставлене і обвішене різними вазонками, я спиною вперся в її двері, а очима в це вікно.
Люди по місту ходили по своїх справах, карети роз'їзджали туди-сюди, добігали останні дні травня, догоряла весна, але ніхто за весною не сумував, бо літо було вже на носі. Жінки в різнокольорових плаття і капелюшках, чоловіки в строгих костюмах, босоногі малі хлопці, в шортах на підтяжках, бігали по вулиця так ніби їх тримали вдома рік на ланці. Вулиці вже вкрились зеленим поясом дерев, різнокольорові вивіски брехливої різної реклами розвішані кругом. Маленькі кафе манили прохожих людей своїми столиками на свіжому повітрі, прикрашеними чистими, свіжими скатертинами і вазами з квітами. Дівчата, школярки, ходять тримаючись за руки. Тепер рідко побачиш дівчат-подружок, які йдуть, щось говорять і за руки тримаються. А тоді було, що рідко побачиш дівчат, які не тримаються за руки. Всі кудись йшли, багато хто кудись спішив.
Тільки один я не знав куди мені йти і куди мені спішити. Я підійшов блище до вікна. З нього я бачив газон готелю,- яскраво зелена, свіжоскошена трава майже блистіла на ньому і клумби кущів барбарису : жовтого, червоного і майже фіолетового, величаво красувались на газоні. Ось бджола вдарилась у вікно і полетіла кудись по свої справах. Навіть бджола не літає нікуди без цілі. Здавалося всі люди в місті, всі бджоли, птахи, навіть маленький жучок, всі рухаються кудась, з якоюсь метою, все кудась летить, кудись повзе собі і лізе, тільки я один, я один в цілому всесвіті не мав ніякої цілі, не мав ніякого діла і призначення. Згадував я її слова, що вона казала, що краса їй дана тільки для того,- щоб інших губити, що таке її призначення. А яке ж тоді моє призначення ? І що мені дано для виконання цього мого призначення ? Здавалось, що усі в світі мають якесь призначення, тільки я ніби якась помилка, якийсь випадковий набір речовин, матерії, органів і тканин, думок, сумнівів, емоцій і спогадів. Одним словом життя стало як тягуча, чорна, розплавлена смола.
Погода була подібна на мій настрій. Зранку ще було ясно і день обіцяв бути сонячним, але у пошуках тих грошей, які вона хотіла, останні години я крутився у всі боки і ні разу, ні разу не глянув на небо. Погано для людини, коли вона живе так, що хоча б один раз в декілька годин не гляне на небо. Небо - воно ж усе знає, усе бачить, і такі історії, як моя, воно бачило тисячі. І у нього треба питати, що робити далі ? У нього треба питати, але воно буде мовчати. Воно буде мовчати, але не бездійствувати.
Може не 10 хв, а цілу годину, я так провів у роздумах, біля її дверей і цього вікна. Коли я відчув, що більш-менш прийшов в себе, то почав спускатись вниз. Та коли я спускався вниз, мене оживила одна думка. Якщо вона не хотіла мене використати і забрати п'ять моїх тисяч, а вона могла це зробити, могла це зробити без сумніву, це факт. А що змусило її цього не зробити ? Тільки одне змусило її це не зробити - совість. Так, саме совість, бо іншого слова я не знаю яке б підійшло. І хоч вона, як говорила мені,- "хоче в пеклі горіти", та в неї є ще совість, якийсь встид є, її ще до правди тягне, і хоч вона вже в якомусь божевіллі, в якомусь чаду, в угарі, у вихрі безнадійості, вона вже майже вся загинула, пропала, але ще є крапля в ній стиду і совісті, а значить врятувати ще її можна ! І я зобов'язаний це зробити ! - так я тоді подумав. Я спускався по сходах униз, униз завжди легше йти, а догори -важче, деградувати завжди легше, а часто і приємніше, а йти в гору,- завжди важче. Якщо ти погубити когось хочеш, то тобі аплодувати будуть, тебе любити будуть, а коли врятувати когось схочеш - тобі грубі слова наговорять і ще й можуть по шиї надавати. Вот постав задачу собі- погубити когось, на смерть віддати, і якщо грамотно до цього підійти, то толпи людей, будуть йти за тобою, з піснями, а ти їх будеш у прірву вести, а якщо ти цих людей врятувати захочеш - то вони тебе проженуть, і ще й набажають всякого... Чув я історію, про якогось чоловіка, цей чоловік ходив і вздоровляв хворих, добро одне тільки робив, помагав людям як міг, і що ви думаєте, що люди зробили ? Люди розіп’яли його. Так що, коли врятувати когось захочеш, то він ще тебе буде проганяти від себе ! Є такі люди, що рятувати їх від біди без толку, а є такі, що врятувати їх - обов'язок, ну хоча б спробувати це зробити - обов'язок.
Повний оптимізму і рішучості, навіть якоїсь легкої веселості, я уже спускався вниз, але ще вирішив підійти то тієї жінки у фоє, адміністратора, і спитати,- чого ж вона мене пропустила в номер до Наталії Дмитрівни, знаючи що вона уже виїхала з готелю ? І відповідь її мене здивувала. Вона повідомила мене, що Наталя уже вийшла з готелю, з своїми речами, і повернулась. Вся бліда і зхвильовано повернулась й сказала їй, тій жінці-адміністратору :
До мене має прийти один чоловік, той що вже приходив сьогодні, та я покидаю готель, спеціально покидаю щоб з ним не зустрітись, але я йому записку у дверях залишила, ви йому нічого не говоріть, хай піде і записку прочитає, якщо запримітить її. І я вам зараз ще одну записку напишу, а ви її тримайте в себе, якщо він спуститься і піде геть, то ви цю записку викиньте. Але якщо він спуститься і буде розпитувати за мене, коли я виїхала і куда поїхала, то тільки в цьому випадку, ви йому ось цю, другу записку мою вручіть.
- То деж ця записка - майже вскрикнув я !
І вот що вона мені написала в цій записці :
Якщо ви вздумаєте шукати мене і викрасти, як ви планували, то знайте, що я вже певним людям повідомила ваші плани і будьте певні, вони прийняли міри. Я їм описала вас детально. Так що, ви не те що в публічний дім не заходіть, ви навіть по вулиці де він є, не йдіть, а то ці люди ще по дорозі вас схоплять і поб’ють. Поб’ють сильно !
Я прочитав записку і кинувся знайти кучера. Це що я думав дві хвилини тому, щоб урятувати її, уже не мало значення. Хочеш втопитись в болоті, то топись, а я більше ці дурості читати і слухати намірів не маю !
Я знав, що в першу чергу мені треба скинути ці 4 000 в кого я їх позичив. Я знав, що стан у мене хиткий і міняється як погода, тому було небезпечно біля себе носити таку суму. Я найшов кучера і він відвіз мене до тої людини, де я повернув гроші. У мене залишилась тисяча. Вона мені потрібна була, але я подумав, що з горя, я страчу 50, ну максимум 100, а решту прибережу. Що зробить настоящий чоловік, коли його серце розбито ? Що зробить справжній чоловік в такому випадку ? - нап'ється до такого стану, що втратить людську подобу ! І я нічим не гірший і поступлю як справжній чоловік. Кучер відвіз мене в кабак. Я уже замовив і опрокинув три рюмки якогось приужасного спіртяку. Кабак був дешевий, тай я хотів стратитись чим поменше. Я хотів заказати ще, так як цей спіртяк уже відчувався мною нічим не гіршим нормального алкоголю. Але тут мене спасла, ніколи б не подумав, мене спасла - музика ! Так, так, музика може врятувати людину в горі її. Але душевна, сердечна музика, а не пустий набір звуків і примітивний, низький текст пісні. На дворі я почув як грає якийсь вуличний скрипаль. Якийсь сумний старовинний мотив він грав. Але знаєте, є сум чорний, а є сум світлий, веселий, такий що приємно томить душу, окриляє її, і я почув цю приємно плачучу скрипку і пішов на той звук. Той звук, та музика і повела мене в той день і довела, що я якимось чудним образом дійшов до Наталії Дмитрівни.
Благо для людини, щастя для синів і дочок людських, що у час скорботи їхньої, у час якоїсь особистої трагедії їхньої, у них є : Небо, музика, природа і хороша література. З таким арсеналом любу біду переживеш. Тяжко, зі скрипом, можливо не скоро, не одразу - але все-таки переживеш. І Наталія Дмитрівна цього ще не знає, цього ще не зрозуміла, і моє завдання, моє призначення - пояснити це їй ! Всі пазли на душі моїй склались, тільки складались вони дуже поволі, з болем і сумом, але в цей день, до кінця дня, ця картина мені намалювалась, призначення своє, яке я шукав - знайшлось.
Але на сьогодні уже досить.
Ігор Анатолійович вставай - радісно крикнув Федір Михайлович. Михайлович почистив бульбу, тому тепер був вихід Анатолійовича, його завдання було обсмажити бульбу і вчасно, щоб не пригоріла, обертати її на ринці і добавити ще трохи цибулі, а особливо часнику.
Історія ця дуже зацікавила мене. І я обов'язково знав, що допишу її. Я вирішив записати цю історію в мій щоденник. Хоча щоденник мій, а історія - Михайловича. Причина такого мого поступку - що Катерина Іванівна мене кинула. Принаймні такі є підозри. Після того, як я їй признався в своїх почуттях, планах і намірах щодо неї, після цього - від неї ні слова. Коли у тебе трагічна історія - найкращі ліки - чужі трагічні історії. Я відчував, що коли слухаю діда, а потім приходжу і все записую у мій щоденник, то менше думаю і легше думаю про Грушеньку.
