Відомо нібито цей І. Сергійович зустрівся із К. Іванівною. Про що вони говорили не відомо. Але в той же день І. Сергійович відправив письмо нареченому К. Іванівни, з проханням зустрітись біля старого цвинтаря " щоб разом вирішити долю і участь К. Іванівни.” Наречений погодився, але коли настав призначений час,- перша година ночі, то він не з’явився, а прийшов його довірений друг, який повідомив що сам наречений прихворів тай і не бачить причин для таких нічних прогулянок, і об'явив через цього друга свого, що якщо справді І. Сергійович так переймається подальшою участю Каті, то він готовий, за 2000-3000 тис. відступних, відмовитись від своїх планів на неї. Цю суму він пояснював необхідністю компенсувати йому деякі витрати, які були уже зроблені на майбутнє весілля і під строгою умовою зберегти все це в секреті. І. Сергійович нібито дуже обрадувався такий пропозиції, але мав лишень пів тисячі. Він хотів позичити ці гроші, але ж звичайно про його присутність в селі знало дуже обмежене число людей і це було важко, але мама його, погодилась і дала ще тисячу. Катерина Іванівна про це все не знала. До того ж І. Сергійович потім взнав, що ніяких весільних приготувань насправді ще не було і наречений збрехав що стратив щось, тому наречений погодився на ці 1500 тисячі. І. Сергійович неабияк зрадів, що Катя майже у руках його, але Катя коли взнала, шо її торгували, об’явила І. Сергійовичу що не хоче його більше ніколи бачити.
Одним словом І. Сергійович ще пару днів прилип до свого села, але Катя навідріз відмовлялась його бачити. Все змінилось після того, як наречений здав військовій поліції, що І. Сергійович переховується в селі і хоче викрасти молоду дівчину - Катерину Іванівну. Коли К. Іванівна взнала це, то сама поспішила до І. Сергійовича і істерично повідомила, що йому потрібно негайно, негайно покинути село, на шо той заявив що або з нею, або в наручниках під конвоєм.
Нарешті мама К. Іванівни дозволила своїй донці поїхати разом з І. Сергійовичом за умови, що після війни, коли все уляжеться, вони вернуться назад. А до того Катя зобов’язалась писати їй що три дні. Вона довго відмовлялась пускати дочку, але коли їй розказали шо наречений її дочки якого вона щиро любила і поважала , забоявся прийти до "злочинця", а натомість послав свого друга ,щоб щей заробити на своїй трусості, то промовила " Краще з злочинцем ніж з трусом " і добавила " бізнесмен з нього буде добрий, але тільки бізнесмені і всього..."
Після цього злочинець і Катя поскакали у невідомому напрямку. В селі всі люди говорили, і мама злочинця і Каті підтвердили це, бо так було вигідно для справи, всі говорили,- що страшний, жорстокий злочинець, який вбив свою колишню наречену 19-річну Юстину, тепер повернувся щоб викрасти 18-річну Катю і теж самим жорстоким образом вбити і її. Цей слух підтвердив і колишній наречений Каті, боячись бути виявленим в своєму алчному поступку. Ця звістка рознеслась селом, а через два дні у всіх навколишніх селах з першими сутінками замикались хати і мами закривали свої дочок з страхом і трепетом, що коли злочинець закатує бідну Катю, то обов’язково вкраде їхню дочку. Кожна мама була переконана що вкраде він саме її дитину. У нашому селі жила одна прекрасна жінка, в неї був тільки один недостаток. Вона вірила снам, деколи навіть боялась лягати спати, і у всьому бачила дурний знак. Якщо в кімнату залітала муха або бджола, вона казала шо це точно прикмета, що незабаром бути біді. Вона своїх обох дочок замикала в хаті і в день, ще три місяці. А за три місяці злочинець і Катя, були вже у Румунії. Нічого не знаю про Румунію я особисто. Знаю тільки, то що там багато сіл і гір. Що люди там православної віри і що Румунія - батьківщина дракули і там по переданнях, і легендах, є замок де цікаві туристи, по цей день, бувають саме тому, що там жив колись дракула.
Справа в тому, що наша Наталія Дмитрівна, яка була раніше зникла з чоловіком дипломатом, опинилась в Румунія і дала про себе знати Ф. Михайловичу. Той тут же попросив її прийняти двох біженців - злочинця і Катю. І попросив облаштувати їх при можливості, і що якщо вони обоє щось завинять перед Н. Дмитрівною, то вона, Н. Дмитрівна, нехай порахує шо це Ф. Михайлович їй винен. Н. Дмитрівна і саму себе була винна Ф. Михайловичу тому відмовити не сміла. Як І. Сергійович і Катя добрались до Румунії загадка. Усюди патрулі і поліція, перевірки документів. Писалось ніби Катя заманила одного молодого залізничника. Він був перелюбником і заманити його було не тяжка в лісок збоку вокзалу. Там уже чекав І. Сергійович де запхав йому у рота квача і прив’язав до дерева. Зняв з нього його форму залізничного працівника і вдів свій одяг на нього. Тут же вони обоє з Катью сіли в потяг. Катя мала деякі гроші дані їй мамою і зароблені нею як швеєю. Але за дорогу вони не платили, так як контролери бачачи свого співробітника, по формі, із молодою жінкою, проходили мимо. Небезпека їх чекала між вокзалами. Там були військові патрулі. І декілька раз їм навіть попадались. Але К. Іванівна заливалась такими риданнями при зустрічі із ними, чи то наігроно, чи то вона дійсно думала що їм от-от кінець, шо військові бачачи таку сцену, думали що то прощання двох молодих людей, і не рішались приставати з перевіркою документів. Йшлось про те що все таки вони благополучно перетнули кордон, якийсь місцевий їх провів по горах і оселились в Н. Дмитрівни з чоловіком. Як далі склалась їхня історія невідомо. Тай і ці деталі б не були відомоі як би не один випадок.
В Румунії була видана одна книжка. Книжка яку написав один автор під псевдонімом - Лицар Бідний. Цю книгу видали в Румунії невеликим тиражом. Вона була навіть в лікарні, в одній бібліотеці для пацієнтів, де її, бувши в відрядженні і прихворівши, прочитала подружка моєї жінки. Моя Христя відразу подумала, що цей Лицар Бідний це Анатолійович, а написав він цю історію, бо він знав особисто І. Сергійовича і Ф. Михайловича і був у курсі справ. І завжди хотів бути письменником. Тільки написав він не вигаданий роман, а то про що дійсно знав, потім хтось зацікавився і видав його твір у друк.
Ну ось і все. Хтось спитає, ну і що ? І яка мораль ? До чого це все було писати ? Яка мораль я не знаю. Знаю що життя тяжка ноша. Не всі можуть її нести легко і зі співом. Хтось тягне, хтось пхає. Хтось вибився із сил і зупинився, щоб перепочити і завтра знов все почати. Хтось бореться все своє життя з бідністю і з страхом дивиться в завтрашній день. Я думаю,- яка ж різниця між тим хто впав у відчай, і життя його котиться вниз як камінь згори ? і різниця між тим, хто бере свій тягар і несе його ? Різниця проста. Доки людина щось чекає від себе, щось чекає від ближніх своїх, доти вона несе свій хрест ! Для того щоб чекати треба мати надію, для того щоб нести - терпіння. Якщо я надіюсь і терплю, заради когось,- доти я живий. Стародавні філософи Греції напевно б засвистали мою таку філософію. Ну і нехай... Лютий 2026р.
