Скажи що це не так

Скажи що квіти не розпускаються навесні

Скажи що річки не розливаються від дощів

Скажи, просто скажи про відлуння на душі

Скажи що сивина, це віддяка за вік

Скажи що вся вина, то викинутий гріш

Скажи, що пахнуть стіни, невже це рідний дім

Скажи, що більше тебе втішить

Скажи, що за тісто, з якого все так вийшло

Скажи, чи поруч мої молитви

Чи гріє ковдра уявними обіймами

Скажи, просто скажи в цю мить

Чи сон той треба так тобі, чи ні

Кивни, коли в цьому буде потреба

2 кнопки в телефоні, і я тримаю твою руку

Зорі ясніють, я вимагаю бути чистим небо

Я застрілю той біль, то горе і ту муку

Скажи, чи серед гір бувають слабаки

чи коричневий колір то віддзеркалення душі

Чи ванільні коси, то найсолодше у тобі

Скажи, чи мамо бути то найтяжче від усіх?

Скажи, що завгодно, просто скажи

28.04.2023


Поділись своїми ідеями в новій публікації.
Ми чекаємо саме на твій довгочит!
Дмитро Волочій
Дмитро Волочій@volochego

59Прочитань
0Автори
1Читачі
На Друкарні з 15 квітня

Більше від автора

Вам також сподобається

  • v.b | N | цикл “протиріччя”

    Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | . | цикл “асиметрія”

    Швидкоплинність життя в заплутаних дорогах і короткому полум’ї людських доль. Ми спалахуємо, як сірники, залишаючи після себе лише попіл і тихе прохання: пам’ятайте, що ми горіли.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія

Коментарі (0)

Підтримайте автора першим.
Напишіть коментар!

Вам також сподобається

  • v.b | N | цикл “протиріччя”

    Цей текст — про людину, що губиться серед міста й власних думок. Про відчуття, коли навколо шум і світло, а відповідей нема. Про ніч, що дробить тебе на уламки, поки ти мовчиш і шукаєш сенс там, де його не залишили.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія
  • v.b | . | цикл “асиметрія”

    Швидкоплинність життя в заплутаних дорогах і короткому полум’ї людських доль. Ми спалахуємо, як сірники, залишаючи після себе лише попіл і тихе прохання: пам’ятайте, що ми горіли.

    Теми цього довгочиту:

    Поезія