Ти.. ти боїшся того що тебе не приймуть люди.. бо я так,
Але більше я боюсь того що я перестану творити.
Піду… Кину й піду.
Бо ким я буду?
Якщо відкину й те що останнє,
І через ці роки відав усе.
Але ви залишились.. мої вірші, ви крила мої, ви діти мої, ви останній промінь моєї надії.
І кожен час забере, щось своє
І кимби він не був, і щоб не забрав.. дім, гроші, машину, життя.
Є оде що він не відбере, наше "Я"
Бо тільки ми можемо від нього відректись.
Й тому я житиму, заради вас мої пташки, я впаду але ви летіть,
Мої слова рознесіть,
Про радість, сум, біль, тим кому треба,
Щоб знали не єдині вони у світі,
Й знайте я вас не кину, бо кинути вас,
Це зрадити собі.
А тепер ти. Не зраджуй собі, яких це коштів не вартувало.
Бо ким ти тоді будеш?
Всім привіт!
Як ви?
Щиро сподіваюсь, що у кожного з вас є щось, що дає силу рухатись далі й досліджувати власний шлях. Якщо так це прекрасно, я тоді й надалі спробую підкидати вам радості своїми віршами.
А якщо ні не залишайте це без уваги. І, можливо, зазирніть у мої вірші. Може, там знайдете щось, що тихо відгукнеться саме вам.
До наступної зустрічі.
