Вірш “Не забувайся“
Ти писала вірші,
відправляла їх в небо,
бажала забути,
та снилися у сні.
І щоб не робила — пам’ятала усі,
бо в кожному рядку — це ти,
в рядках це ти.
Я питав тебе: як настрій у тебе?
Ти з посмішкою казала: «Все добре у мене…»,
та читав я вірші й знав я тебе.
Ти брехала мені, брехала собі,
ти хотіла загубитися десь у вісні.
Ти писала вірші,
боялася правди в собі.
Та вітер їх ніс далеко за скелі,
щоб ніхто не дізнався,
про думки — та справжню тебе.
Та навіщо слова, навіщо ті сльози,
коли загубилась у думках власної совісті?
Я читав вірші й думав про тебе…
І благаю: досить брехати.
Бо ти — та, хто є,
та, хто є,
зіронько моя…
Прошу не йди в забуття.
Коментарі автора
Вітаю. Сьогодні не буде ніякої важливої інформації, єдине — це те, що я згадав, що вже давно не публікував.
А що до вірша, я можу розповісти, що на цей текст мене надихнула історія з подругою і так далі, але зараз я розумію, що насправді, навіть з тим, що там описується інша людина, це я. І тоді я писав, навіть не розуміючи того, що сам є головним героєм цього вірша.
І наостанок, всім всього доброго, і зустрінемось у квітні. Пока.
