Скло

Скло

Навіть тиша звучить як сирена у цьому місті,
акустична трагедія тонн металевих монстрів,
я давно провалив перевірку на віру й міцність
і за першого ж шансу зʼїбався б кудись на острів.

Я давно не сприймаю рядки як джерела сенсу,
в беззмістовному світі це просто плювки у вітер,
та й поетові вірять не більше, ніж екстрасенсу,
от і пишеш про те, що Сатурн увійшов в Юпітер.

Про своє щось, душевне, духовне — і геть забувся,
вигризається місяць за місяцем з-поміж вух.
Сон залежить від того, чи дронів юрбу запустять,
порахуєш, послухаєш вибухи, скажеш фух.

Небагато нового у цьому кутку планети,
найстильніше виношу сміття безіменних фірм,
так, бувають локальні падіння, локальні злети,
повсякденність стрибає по графіку, як Ефір.

Хто б подумати міг, що ти матимеш на увазі
небезпеку, як кажеш, що в хаті багато скла.
Я вбачаю і пекло, і рай у банальній фразі,
все навколо розбив самотужки і сам же й склав.

Памʼятаю, дивився новини з гарячих точок,
ще не знаючи, що таке Газа і де Дамаск,
телевізор горланив на кухні, мені — в садочок,
я не знав, що війна вже повільно іде до нас.

Найприкріше мені за дітей, що під ґвалт балістик
не встигають тікати з майданчика вглиб квартир,
у душі вони всі космонавти та футболісти,
але нашою мовою світ не звучить, як мир.

травень 2025