Оригінальний матеріал був опублікований 18 червня 2024 року
Про авторів: Зак Купер - старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва та співведучий подкасту Net Assessment для War on the Rocks.
Грег Полінг керує «Програмою Південно-Східної Азії та Азійською ініціативою з прозорості на морі» в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, а також є автором книги «На небезпечній землі: Століття Америки в Південно-Китайському морі».
В'єтнам був зайнятий. Протягом останніх місяців він експоненціально збільшив розміри кількох об'єктів, які контролює на островах Спратлі, зокрема риф Барк-Канада, острів Наміт, риф Пірсон і Великий риф Діскавері. Схоже, що Китай дозволив цій експансії відбуватися практично безперешкодно. І все ж, в іншому місці, на Секонд Томас Шоал, Пекін перешкоджає Філіппінам постачати їжу, воду і обмежені будівельні матеріали жменьці філіппінського персоналу на кораблі ВМС Філіппін «Сьєрра Мадре», що сів на мілину в 1999 році. Чому китайські лідери вирішили зайняти таку жорстку позицію проти зусиль Філіппін з поповнення запасів, водночас дозволяючи В'єтнаму широкомасштабне намивання островів на численних прилеглих об'єктах?
Існує щонайменше чотири правдоподібних пояснення поведінки Китаю. По-перше, китайська влада може відчувати, що вона вже втягнута в боротьбу з Філіппінами в Південно-Китайському морі і хоче уникнути другого серйозного протистояння в той же час. Для такої поведінки є прецедент. У минулому Китай іноді уникав застосування примусу проти кількох сусідів одночасно. Однак бувало і навпаки - наприклад, у перші роки правління Генерального секретаря Сі Цзіньпіна Китай наполегливо просував суперечки щодо Південно-Китайського, Східно-Китайського морів та у Гімалаях одночасно. Проте, маючи значні проблеми вдома і за кордоном, Пекін, можливо, хоче уникнути додаткової публічної критики, яку він спровокував би одночасним застосуванням сили проти кількох претендентів. У цьому сенсі В'єтнам, можливо, обрав ідеальний час, щоб зробити свій крок, коли Китай вже був зайнятий навколо мілин Секонд Томас і Скарборо, і тому сподівався уникнути інших ускладнень в інших районах островів Спратлі. Це пояснення може бути частиною головоломки, але найбільш переконливим воно буде, якщо Китай також вважає, що примус проти В'єтнаму був би дипломатично шкідливим і навряд чи мав би успіх.
Звідси випливає друге можливе пояснення: лідери в Пекіні можуть вважати, що В'єтнам з набагато більшою ймовірністю, ніж Філіппіни, піде на ескалацію, якщо Китай оскаржуватиме його дії, створюючи кризу, якої його лідери не бажають. Приватні розмови з китайськими чиновниками та експертами свідчать про те, що багато хто з них переконаний, що Філіппіни піддадуться, якщо Пекін чинитиме достатній тиск. Вони посилаються на домінування Китаю в ескалації конфлікту і на історію згоди Філіппін з китайським тиском, особливо за часів попередньої адміністрації Родріго Дутерте. Китайські тези також послідовно зображують Філіппіни як несамостійну державу, яка не має права голосу в суперечках, і малюють її як просту маріонетку Сполучених Штатів, яка маневрує, щоб вступити в конфронтацію з Пекіном. Тому нинішній уряд у Манілі має довести, що він не піддасться тиску і що саме він, а не американці, керує країною. Ханой, з іншого боку, не має чого доводити на цьому фронті, враховуючи його історію прийняття значного ризику, щоб дати відсіч Пекіну.
Наприклад, В'єтнам продовжував тиснути на Китай під час багатомісячного протистояння навколо китайської нафтової вишки в 2014 році - в тому числі після того, як затонув в'єтнамський рибальський човен. Задовго до цього В'єтнам протистояв першим крокам Китаю на Спратлі у 1988 році, зайнявши більше десятка скель і рифів, щоб не віддати їх від рук Пекіна. Це врешті-решт призвело до короткої - і для В'єтнаму кривавої - битви за риф Джонсона. А за межами Південно-Китайського моря відбулася китайсько-в'єтнамська прикордонна війна 1979 року, в якій несподівана затятість в'єтнамського опору і високі втрати змусили китайські війська досить швидко відступити. Бойові дії в прикордонній зоні тривали більшу частину наступного десятиліття. Нечисленні генерали, які сьогодні служать у китайській армії і мають бойовий досвід, такі як члени Центральної військової комісії Чжан Юся і Лю Чженлі, здобули його, воюючи з в'єтнамськими військами. Отже, Пекін, ймовірно, знає, що якщо Ханой вирішить, що це будівництво є військовою необхідністю, він не відступить перед примусом в «сірій зоні» і візьме на себе значний ризик ескалації. Це може успішно стримувати Китай сьогодні.
По-третє, і це пов'язано з цим, Китай може ставитися до В'єтнаму інакше, ніж до Філіппін, через те, що останні перебувають у формальному союзі зі Сполученими Штатами. Логіка союзу з сильнішою країною полягає в тому, що це має краще стримувати виклики з боку супротивників. Але в цьому випадку В'єтнам, можливо, контрінтуїтивно отримує вигоду від того, що не є союзником США за договором. Коротше кажучи, китайські лідери можуть вважати, що розширення ділянок суші В'єтнамом становить меншу загрозу, ніж навіть набагато менші дії Філіппін, оскільки навряд чи американські війська отримають від них пряму вигоду. Хоча малоймовірно, що невеликий філіппінський аванпост на мілині Секонд Томас буде корисним для американських військ у військовому плані, китайські лідери можуть більше турбуватися про дії Маніли, пов'язані з альянсом. Якщо це так, то позаблоковість Ханоя може стати привабливою моделлю для інших країн, які прагнуть захистити свої інтереси в умовах загострення американсько-китайської конкуренції.
По-четверте, китайські лідери можуть по-різному ставитися до в'єтнамських противників з огляду на давні відносини співпраці між Пекіном і Ханоєм. Міжпартійні зв'язки між двома комуністичними державами залишаються міцними, хоча й більш недовірливими, ніж іноді припускають сторонні спостерігачі (див. історію конфлікту вище). Тим не менш, китайським чиновникам може бути не дуже зручно провокувати кризу у відносинах з В'єтнамом у той час, коли на нього чиниться такий сильний тиск з боку світових ліберальних демократій. Комуністична партія В'єтнаму також історично відчуває себе незручно, проводячи таку публічну кампанію критики, в якій беруть участь Філіппіни. Ханой вважає за краще більш спокійно спілкуватися з Пекіном, залишаючи стороннім особам (часто з тихим в'єтнамським заохоченням) можливість здійснювати публічний тиск. Це призвело до припущень, що Китай реагує на філіппінську діяльність більш жорстко, ніж на в'єтнамську, через гнів через зусилля Маніли, спрямовані на оприлюднення неприйнятної поведінки Китаю. Це може бути правдою, але, схоже, це більше сприяє, ніж повністю пояснює поведінку Пекіна.
Існує багато інших питань, пов'язаних з діями В'єтнаму. Що спонукало В'єтнам значно розширити своє будівництво на островах саме зараз? Чи очікував Ханой, що Пекін буде настільки стриманим у відповідь? І як на дії В'єтнаму відреагують американські та регіональні офіційні особи? На сьогоднішній день більшість з них утрималися від коментарів, а речник Служби берегової охорони Філіппін заявив, що Маніла не заперечує проти в'єтнамської острівної експансії, оскільки, на відміну від Китаю, вона не використовувалася для примусу інших держав. Це все важливі питання, але розуміння логіки (відсутності) реакції Китаю є особливо важливим, оскільки це може допомогти розшифрувати реакцію Пекіна на майбутні дії.
В останні місяці низка американських і китайських експертів стверджують, що ризики ескалації в Південно-Китайському морі вищі, ніж у Тайванській протоці. Дійсно, якщо Пекін готує військову відповідь на розширення ділянок суші Ханоєм, то це може спровокувати кривавий конфлікт, подібний до того, що стався на Парасельських островах 50 років тому. І навпаки, якщо китайські лідери дозволять В'єтнаму масовано намивати острови у Південно-Китайському морі, то, можливо, вони блефують на мілині Секонд Томас, і філіппінським лідерам потрібно лише чітко продемонструвати свою готовність до ескалації. Ці діаметрально протилежні висновки можуть бути підтверджені поточними обставинами, оскільки ми не знаємо, що стало причиною стриманої реакції Китаю на намивання В'єтнамом островів Спратлі. Тому розшифровка логіки Пекіна має стати головним пріоритетом як для урядовців, так і для зовнішніх дослідників, оскільки це дасть цінні уроки щодо ймовірності конфлікту в найближчі місяці і роки.
