В Ірландії тепер діють різноманітні сили, які прагнуть зберегти національне почуття в серцях народу.
Ці сили — чи то рухи за ірландську мову, літературні товариства, чи комітети вшанування пам’яті — безсумнівно, здійснюють працю тривалої користі для цієї країни, допомагаючи врятувати від зникнення дорогоцінну расову й національну історію, мову та особливості нашого народу.
Однак існує небезпека, що через надто суворе дотримання теперішніх методів пропаганди і, як наслідок, нехтування життєво важливими актуальними питаннями вони можуть досягти лише того, що наші історичні студії застигнуть у поклонінні минулому, а націоналізм кристалізується в традицію — славну й героїчну, безперечно, але все ж лише традицію.
Традиції можуть, і часто справді можуть, давати матеріал для славного мучеництва, але вони ніколи не бувають достатньо сильними, щоб витримати бурю успішної революції.
Якщо національний рух нашого часу не має наміру лише заново розіграти старі сумні трагедії нашої минулої історії, він мусить показати свою здатність піднятися до вимог моменту.
Він мусить продемонструвати народові Ірландії, що наш націоналізм є не тільки хворобливим ідеалізуванням минулого, а й здатний сформулювати виразну й визначену відповідь на проблеми сучасності, а також політичне й економічне кредо, спроможне пристосуватися до потреб майбутнього.
Цей конкретний політичний і соціальний ідеал, як я вважаю, найкраще буде забезпечений відвертим прийняттям усіма щирими націоналістами Республіки як своєї мети.
Не Республіки, як у Франції, де капіталістична монархія з виборним главою пародіює конституційні потвори Англії і, перебуваючи у відкритому союзі з московським деспотизмом, безсоромно виставляє напоказ своє відступництво від традицій Революції.
Не Республіки, як у Сполучених Штатах, де влада гаманця встановила нову тиранію під формами свободи; де, через сто років після того, як ноги останнього британського червоного мундира осквернили вулиці Бостона, британські землевласники й фінансисти накладають на американських громадян таку неволю, порівняно з якою податок дореволюційних днів був просто дрібницею.
Ні! Республіка, яку я хотів би, щоб наші співвітчизники поставили перед собою як ідеал, має бути такого характеру, щоб сама згадка її імені завжди служила маяком для пригноблених усіх країн, завжди обіцяючи свободу й достаток як винагороду за їхні зусилля в її справі.
Для фермера-орендаря, розчавленого між землевласництвом, з одного боку, та американською конкуренцією — з іншого, ніби між верхнім і нижнім жорном; для найманих робітників у містах, які страждають від поборів рабовласницького капіталіста; для сільськогосподарського робітника, який виснажує своє життя за платню, ледве достатню, щоб підтримувати душу в тілі; фактично для кожного з трудящих мільйонів, на чиїх злиднях зведена зовні блискуча споруда нашої сучасної цивілізації, Ірландська Республіка могла б стати словом, здатним творити чари, — збірним пунктом для невдоволених, пристановищем для пригноблених, вихідною точкою для соціаліста, натхненного справою людської свободи.
Це поєднання наших національних прагнень із надіями чоловіків і жінок, які підняли прапор повстання проти тієї системи капіталізму й землевласництва, найагресивнішим типом і найрішучішим захисником якої є Британська імперія, не повинно в жодному сенсі вносити розбрат у лави щирих націоналістів. Навпаки, воно поставило б нас у зв’язок із новими резервуарами моральної й фізичної сили, достатніми для того, щоб піднести справу Ірландії на вищу позицію, ніж вона займала від дня Бенберба.
Можуть заперечити, що ідеал Соціалістичної Республіки, оскільки він передбачає повну політичну й економічну революцію, неминуче відштовхне всіх наших середньокласових і аристократичних прихильників, які боятимуться втрати своєї власності та привілеїв.
Що означає це заперечення? Що ми мусимо умиротворити привілейовані класи в Ірландії!
Але ви можете обеззброїти їхню ворожість лише запевнивши їх, що у вільній Ірландії їхні «привілеї» не будуть зачеплені. Тобто ви мусите гарантувати, що коли Ірландія звільниться від чужоземного панування, ірландські солдати в зелених мундирах охоронятимуть шахрайські здобутки капіталіста й землевласника від «тонких рук бідних» так само безжально й так само ефективно, як це сьогодні роблять посланці Англії в червоних мундирах.
На жодній іншій основі ці класи не об’єднаються з вами. Чи очікуєте ви, що маси битимуться за такий ідеал?
Коли ви говорите про визволення Ірландії, чи маєте ви на увазі лише хімічні елементи, з яких складається ґрунт Ірландії? Чи ви маєте на увазі ірландський народ? Якщо останнє, то від чого ви пропонуєте його звільнити? Від влади Англії?
Але всі системи політичного управління або урядової машини є лише відображенням економічних форм, які лежать у їхній основі.
Англійське панування в Ірландії є лише символом того факту, що англійські завойовники в минулому нав’язали цій країні систему власності, засновану на грабунку, шахрайстві й убивстві; що оскільки сучасне здійснення «прав власності», які мають таке походження, передбачає постійну практику легалізованого грабунку й шахрайства, англійське панування виявляється найвідповіднішою формою уряду, за допомогою якої цей грабунок може бути захищений, а англійська армія — найслухнянішим знаряддям для виконання судового вбивства тоді, коли цього вимагають страхи майнових класів.
Соціаліст, який прагне знищити докорінно всю грубо матеріалістичну систему цивілізації, яку ми, подібно до англійської мови, прийняли як свою власну, є, на мою думку, набагато смертельнішим ворогом англійського панування й опіки, ніж поверховий мислитель, який уявляє, ніби можливо примирити ірландську свободу з цими підступними, але згубними формами економічного підкорення — тиранією землевласника, капіталістичним шахрайством і нечистим лихварством; отруйними плодами норманського завоювання, цією нечестивою трійцею, гідними попередниками й апостолами якої були Стронґбоу та Діармайд Мак Мурхада — норманський злодій та ірландський зрадник.
Якщо ви завтра приберете англійську армію й піднімете зелений прапор над Дублінським замком, але не візьметеся до організації Соціалістичної Республіки, ваші зусилля будуть марними.
Англія все одно пануватиме над вами. Вона пануватиме над вами через своїх капіталістів, через своїх землевласників, через своїх фінансистів, через увесь лад комерційних та індивідуалістичних інституцій, які вона насадила в цій країні й поливала сльозами наших матерів та кров’ю наших мучеників.
Англія все одно пануватиме над вами — на вашу погибель, навіть тоді, коли ваші вуста лицемірно віддаватимуть шану біля вівтаря тієї Свободи, справу якої ви зрадили.
Націоналізм без соціалізму — без реорганізації суспільства на основі ширшої й розвиненішої форми тієї спільної власності, що лежала в основі суспільного ладу Давньої Ейре, — є лише національною зрадою.
Це було б рівнозначно публічній заяві, що наші гнобителі настільки успішно прищепили нам свої викривлені уявлення про справедливість і мораль, що ми зрештою вирішили прийняти ці уявлення як власні й більше не потребуємо чужоземної армії, яка силоміць нав’язувала б їх нам.
Як соціаліст, я готовий зробити все, що може зробити одна людина, аби здобути для нашої батьківщини її законну спадщину — незалежність; але якщо ви просите мене поступитися бодай на йоту вимогами соціальної справедливості, щоб умиротворити привілейовані класи, тоді я мушу відмовитися.
Такий учинок був би ані почесним, ані здійсненним. Ніколи не забуваймо: той не досягне Неба, хто прямує туди в товаристві Диявола. Відкрито проголосімо нашу віру: логіка подій — на нашому боці.
