Комуністична Партія Ірану (Марксистсько-Леніністсько-Маоїстська)
Мета США та Ізраїлю в руйнуванні Ірану безжальними бомбардуваннями полягає не в протидії Ісламській Республіці. Рушійною силою цієї війни є спроба розв’язати кризу, з якою зіткнувся американський імперіалістичний капіталізм і яка дедалі більше прискорює його занепад. Показником цієї кризи є «надлишкове накопичення капіталу». Інакше кажучи, капітал стає «надлишковим» щодо наявних можливостей прибуткового застосування. Це структурна суперечність капіталізму. Реймонд Лотта показував, що американський капіталізм, намагаючись подолати перешкоди для прибуткового накопичення, з 1980-х років, а особливо після 2000 року, дедалі більше спирався на фінансіалізацію. (Див. статтю «Імперіалістичний паразитизм і зміна соціально-класової конфігурації у США».)
«Фінансіалізація» — це механізм переміщення надлишкового капіталу таким чином, щоб здавалося, ніби капітал і далі перебуває у стані прибуткового розширення. Її ключова особливість полягає в тому, що прибутковість капіталу забезпечується через привласнення вже раніше створеної вартості і дедалі більше відривається від сфери виробництва, де вартість виникає через експлуатацію робочої сили. (Зазначають, що до 1980 року понад вісімдесят відсотків прибутків американського капіталу на міжнародному рівні надходили з контролю над безпосереднім виробництвом, тоді як після 2000 року понад сорок відсотків прибутків почали надходити з фінансових операцій.)
Криза «надлишкового накопичення» є глобальною кризою капіталу і не зводиться до якоїсь однієї країни. Вона означає, що капітал більше не може достатньо надійно забезпечувати прибутковість через виробництво, а тому звертається до фінансового вилучення. Але фінансове вилучення означає рух до бульбашки, спробу здобувати прибуток із того, що фактично не має реальної основи. Сьогодні світова економіка обтяжена боргом понад 300 трильйонів доларів. Це означає, що капітал, аби залишатися капіталом, тобто демонструвати власне саморозширення, позичає з майбутнього. Але й прибутковість фінансового капіталу, заснована на боргу, також натрапила на власні межі, і важливим проявом цього є заборгованість американського імперіалізму перед світом.
Фінансіалізація в самих США за останні тридцять років спричинила глибокі зміни в економіці та соціально-класовій конфігурації. На цьому ґрунті частина панівного класу американського імперіалізму звернулася до політики фашизму. Фашизм режиму Трампа/MAGA не обмежується внутрішніми американськими справами. Його складовою є також агресивна міжнародна політика США. Фашизм, що утверджується в американському імперіалізмі, прагне одночасно зміцнити і «внутрішній тил», і світове панування США. Щоб зрозуміти це переплетення фашистської політики всередині країни й у глобальному масштабі, потрібно зрозуміти, що таке США і на яких підвалинах вони постали: США — це геноцид корінних народів, рабство чорношкірих, загарбання мексиканських земель, імперіалістичне панування над трьома континентами — Латинською Америкою, Азією та Африкою. Ця глобальна капіталістична імперія має унікальну історичну рису: вона не може вийти з жодного важливого — стратегічного чи ключового — регіону світової географії, навіть тоді, коли згинається під тиском надмірного розширення. Однією з таких стратегічних точок є Близький Схід, важливою складовою якого є Іран.
Наслідки цієї глобальної фашистської політики важко навіть уявити. Уже тривають руйнування, спричинені війною, а важливі фінансові центри внаслідок воєнних дій випадають із капітальних контурів. Наприклад, уже за цей короткий час війни в Перській затоці — яка через своє поширення вже не є просто війною в межах Ірану — тридцятирічний проєкт перетворення нафтовидобувних країн Затоки на фінансові центри, подібні до Нью-Йорка, зазнав потужного удару.
Чому саме Іран перетворюється на геополітичний вузол?
Відомий економіст Тома Пікетті так охарактеризував війну США та Ізраїлю проти Ірану: фінансові еліти Сполучених Штатів «вирішили покласти зброю на стіл». («Le Monde», 10 березня 2026 року.) Інакше кажучи, переплетення військових і фінансових інструментів є структурною рисою епохи імперіалізму. Фінансовий капітал у глобальному масштабі є рухливим і залежить від безпечних торговельних шляхів, гарантованих прав власності та передбачуваного геополітичного порядку; а в тому світовому порядку, який склався після Другої світової війни, функціонування глобального капіталізму залежить від авторитету американської сили. Армія США є інструментом управління крихкістю світової економіки, в якій американський фінансовий капітал відіграє ключову роль. І це відбувається в умовах, коли США вже не домінують у світовій торгівлі так, як раніше; фінансове панування — доларова система, Волл-стріт, санкційна міць — залишається потужним, але водночас крихким.
Для фінансіалізованої американської економіки, чутливої до цін на енергоносії, морських маршрутів і стабільності світового ринку, Іран є «вузьким місцем». «Стримування» Ірану зміцнює американське панування над глобальною фінансовою мережею.
Нафта — це не просто товар, а й фінансовий актив, вплетений у ф’ючерні ринки, деривативи, портфелі суверенних фондів і корпоративні баланси. Шок в Ормузькій протоці є шоком для всієї фінансової системи. Стабільність цін на нафту становить одну з підвалин світової фінансової стабільності.
Щоб глибше зрозуміти сказане, коротко розгляньмо в кількох пунктах логіку руху капіталу в епоху глобалізованого капіталізму, тобто в добу імперіалізму:
▪ Історія виникнення «імперіалістичних виробничих відносин» між капіталістичними країнами Європи й Америки та «третім світом»: наприкінці XIX — на початку XX століття капіталістичні країни Європи й Америки почали безпосередньо інвестувати в країни трьох континентів, так званого «третього світу» або «підлеглих країн», і розвивати там капіталістичні виробничі відносини. Іран також був однією з таких країн.
▪ Іноземний, або імперіалістичний, капітал розширювався на основі надексплуатації — експлуатації дешевої праці — та монополії на підземні ресурси країн «третього світу». Щоб закріпити це становище, іноземний капітал за підтримки власних держав створював у країнах «третього світу» залежні режими — часто через агресію, військові перевороти, політичні репресії та придушення революцій. Наприклад, в Ірані переворот 28 мордада проти уряду доктора Мосаддика було здійснено для встановлення американського панування, а студентські протести 16 азара 1332 року були спрямовані проти цієї залежності від американського імперіалізму. САВАК був створений саме для утвердження цього панування. У 1357 році США та інші західні імперіалісти, щоб стримати революційну хвилю, відкрили шлях до приходу до влади ісламських фундаменталістів на чолі з Хомейні.
▪ У добу імперіалізму «капітал уже не може надійно відтворюватися в межах національних рамок. Подальший поступ накопичення капіталу залежить від міжнародної експансії капіталу, залежить від того, щоб капітал мав для себе безпечні зони впливу. Це, по суті, є внутрішньою суперечністю функціонування монополістичного капіталу». (Лотта, Америка під укіс.) Фактично прибуткове нагромадження капіталу виявилося замкненим на тому, що Реймонд Лотта називає «геостратегічною логікою».
▪ Оскільки імперіалістичних капіталістичних держав було багато і кожна з них шукала прибуткові можливості інвестування в країнах «третього світу», ці країни стали полем конкуренції між імперіалістичними державами. Так, разом із глобалізацією капіталізму загострилася боротьба за ресурси, за країни з великим населенням, а також за країни, розташовані у стратегічних економічних вузлах і на транзитних шляхах.
▪ Із перетворенням капіталізму на імперіалістичний міжнародними стали контури грошей, товарів і продуктивного капіталу, які потрапили під панування фінансового капіталу. Фінансовий капітал виникає зі злиття банківського та промислового капіталу. Він безпосередньо не бере участі у створенні «додаткової вартості», тобто в експлуатації робітників, але вилучає прибуток зі сфери цієї експлуатації. Ленін зазначав, що фінансовий капітал, подібно до типового володаря, запанував над світом; він вирізняється особливою рухливістю та гнучкістю, особливим внутрішнім і міжнародним переплетенням, особливою безособовістю та відокремленістю від безпосередньої сцени виробництва, а також легко піддається концентрації (передмова до брошури Бухаріна «Імперіалізм»).
▪ Фінансовий капітал і фінансіалізація: між ними існує відмінність. Фінансіалізація є новішим явищем. Коли прибутковість у виробництві знижується, капітал у пошуках виживання шукає нові способи самозростання. Зокрема, через купівлю й продаж фінансових активів — акцій, облігацій, деривативів — він створює видимість прибутку. Ця втеча в напрямі прибутковості поза безпосереднім виробничим процесом у сучасну добу вже не є периферійним явищем, а стала одним із головних показників функціонування системи. Джерело прибутку лежить у реальній економіці, де через експлуатацію праці створюється вартість. Але що є джерелом прибутків, які виникають поза безпосереднім виробництвом? По-перше, це привласнення вартості, вже створеної внаслідок експлуатації. Воно здійснюється через фінансові інструменти — з кишень робітників, із майна середніх верств, через перерозподіл капіталу між самими капіталістами; через привласнення «нічийних» ресурсів; через воєнне захоплення багатств, портів, транзитних шляхів, підземних і наземних ресурсів. По-друге, це створення «прибуткового боргу», тобто формування «претензії» на вартість, яка має бути створена в майбутньому.
▪ Який зв’язок між фінансіалізацією та експлуатацією в точці виробництва? Вартість виникає тоді, коли люди виробляють щось корисне: машини, їжу, програмне забезпечення, будівлі, послуги. Саме це є точкою виробництва і «реальною економікою». Без праці робітників не існує жодного багатства — це основа. Коли прибуток від виробництва сповільнюється, капітал змушений переміщуватися в напрямі вилучення прибутку через фінансові інструменти. Але фінансіалізація дедалі більше віддаляє фінансовий капітал від джерела створення вартості в точці виробництва, і тим самим її власне «розв’язання» саме перетворюється на критичну точку. Така логіка капіталу — логіка чудовиськової, божевільної системи.
Фінансові капіталісти, яких, можливо, лише кілька сотень, контролюють життя понад восьми мільярдів людей і навіть майбутнє планети, ставлячи все це на карту. З одного боку, їхнє прибуткове нагромадження зрештою залежить від інвестування у виробництво та експлуатацію робітників; з другого — вони безжально руйнують будь-який контур реального виробництва, будь-який сектор реальної економіки, щодня позбавляючи сотні мільйонів людей елементарних умов людського життя і навіть можливості працювати. Цю руйнівну логіку, яка калічить тіла й душі мільярдів людей, не можна й не слід терпіти. Глобальна капіталістична система зайшла в історичний глухий кут, а її «розв’язання» лише поглиблюють кризу. Послідовні кризи зробили систему ще крихкішою: борг у 348 трильйонів доларів, одночасні фінансові бульбашки й залежність від злочинної війни в Перській затоці. Стрімке поглиблення кризи глобальної капіталістичної системи є неминучим.
Усе це є наслідком загострення основної суперечності нашої епохи: суперечності між суспільним характером виробництва у світовому масштабі та приватною власністю і приватним привласненням результатів цього суспільного виробництва.
Комуністична революція означає вихід за межі капіталізму та заміну його такою формою суспільної організації, за якої виробництво безпосередньо підпорядковується задоволенню людських потреб, а не накопиченню прибутку. Засоби виробництва перебувають у суспільній, а не приватній власності. Виробництво здійснюється на основі раціонального планування, а не стихійно, поза суспільним контролем. Зникає розрив між «абстрактною працею» і «корисною працею», бо критерієм виміру стає вже не «суспільно необхідна праця», а потреби суспільства. У цьому сенсі праця поєднується з життям, а не відчужується від нього. Виробництво організовується так, щоб викорінити всі класові та соціальні розриви — не лише в окремому регіоні чи країні, а в усьому світі. Це і є комунізм.
