У час, коли антилібералізм позиціонує себе як тенденцію майбутнього, угорці щойно переважною більшістю проголосували за зміну курсу. Однак, на відміну від визволення країни у 1989 році, результати виборів цього тижня є лише початком тривалого процесу, результат якого залишається невизначеним.

БЕРЛІН — У ніч на 12 квітня, коли прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан після 16 років при владі зазнав поразки, на набережній Дунаю зібрався натовп людей. Вони почали скандувати гасло, яке вперше стало відомим ще чотири десятиліття тому: «Russians go home» («Росіяни, повертайтеся додому»).
Проте цього разу його значення було інше. У 1989 році це гасло означало заклик припинити комуністичний режим і вивести радянський вплив із країни. Тоді Угорщина понад тридцять років перебувала під контролем СРСР: після того, як радянські війська придушили повстання 1956 року, вони залишилися в країні, було сформовано залежний уряд і впроваджено політичну та економічну систему за радянським зразком. Вимога «Росіяни, додому» означала заклик відновити національний суверенітет.
Цього разу запитання звучить інакше: що означає це гасло сьогодні?
Орбана не можна назвати маріонеткою Росії. Він був демократично обраним лідером, який поступово переорієнтував зовнішню політику Угорщини на співпрацю з Кремлем — з ідеологічних причин, через політичні симпатії та економічні інтереси. Російський вплив у цей період не був військовим: він реалізовувався через енергетичні контракти, зв’язки з бізнес-елітою та контроль над частиною політичної системи.
Повернення цього гасла на вулиці відображає протест проти системи, яку пов’язують із корупцією та збагаченням близького оточення Орбана. Йдеться не про класичну окупацію, а про клептократичну модель управління, у якій державні ресурси концентруються в руках політичних і бізнес-союзників влади. На відміну від окупації, така система не зникає автоматично після виборів, оскільки закріплюється в судах, медіа, державних закупівлях і місцевій владі.
Поразка Орбана не означає автоматичного демонтажу цієї системи. Вона створює умови для довгого процесу змін. Перемога опозиції на чолі з Петером Мадяром є лише початком політичної та інституційної трансформації, результат якої залишається невизначеним, навіть у разі отримання конституційної більшості.
Проте результати виборів є надзвичайними. Лідера, ім’я якого стало синонімом «неліберальної демократії» — моделі, яку захоплювалися, вивчали та наслідували далеко за межами Угорщини, — було мирно усунуто з посади шляхом голосування. У період, коли нелібералізм вважався тенденцією майбутнього, угорці переважною більшістю проголосували за зміну курсу.
Важливим чинником стала й роль Європейського Союзу. Формально демократичні процедури в Угорщині зберігалися, оскільки країна залишалася частиною ЄС і залежала від його фінансової підтримки. Це означало, що вибори неможливо було скасувати, і саме вони зрештою призвели до зміни влади.
Водночас нова політична ситуація ставить складніше питання: чи може така зміна бути стійкою?
У 1989 році Угорщина рухалася до чітко визначеної мети — інтеграції до західних структур, де США відігравали ключову роль як політичний і безпековий гарант. Тоді «повернення до Європи» означало приєднання до стабільного ліберального порядку.
Сьогодні цей контекст змінився. У 2026 році Сполучені Штати більше не виступають однозначним гарантом демократичних трансформацій у регіоні. Частина американського політичного спектра, зокрема рух MAGA, розглядає модель Орбана як приклад для наслідування.
Це змінює загальну ситуацію в Європі. Замість зовнішнього середовища, яке підтримує демократичні зміни, регіон дедалі більше стикається з умовами, які їх ускладнюють.
Європейський Союз залишається економічно потужним і регуляторно впливовим, але він створювався для іншого геополітичного періоду. Якщо нова демократична модель в Угорщині має зміцнитися, вона повинна давати відчутні результати для громадян — ефективні закони, економічну стабільність і зменшення корупції.
Попри втрату влади, політична система, створена Орбаном, не зникла. Він зберігає підтримку частини електорату, вплив у медіа та мережу політичних і економічних союзників. Це означає, що навіть після зміни влади система може продовжувати чинити опір реформам.
У цьому контексті гасло «Russians go home» у 2026 році набуває нового змісту. Якщо раніше воно означало вигнання зовнішнього окупанта, то тепер воно радше символізує прагнення подолати внутрішні системи залежності та впливу, які не мають чіткої зовнішньої форми.
Таким чином, це гасло залишається тим самим, але його зміст змінився. У 1989 році воно означало завершення окупації, а сьогодні — спробу визначити майбутній політичний курс країни в умовах нової реальності.
Джерело — Project Syndicate