Нещодавні вибори в Польщі та Словаччині стали цінним уроком для продемократичних рухів, які кидають виклик популістським режимам по всій Європі. У той час як польським опозиційним партіям вдалося об’єднатися навколо спільної справи, словацьким центристам не вдалося налагодити зв’язок із сільськими виборцями, старшими виборцями та тими, хто розчарувався у статус-кво.
Результати нещодавніх виборів у Польщі та Словаччині свідчать про розбіжності політичних траєкторій двох країн. У Польщі демократична опозиція отримала достатньо місць у парламенті, щоб витіснити все більш авторитарну партію «Право і справедливість» (ПіС). У той час як президент Польщі Анджей Дуда дав прем’єр-міністру ПіС Матеушу Моравецькому перший шанс сформувати уряд, опозиційні партії вже оголосили про коаліційну угоду.
Тим часом у Словаччині лівопопулістська партія «Соціал-демократія» на чолі з колишнім прем’єр-міністром Робертом Фіцо здобула мінімальну перемогу, підготувавши ґрунт для можливого повернення до клептократичного правління.
На обох виборах була рекордно висока явка. У Польщі майже 73% виборців, які мають право голосу, проголосували – це найвищий показник з часів падіння комунізму. Явка у Словаччині – 68,5% – стала найвищою в країні з 1998 року.
Якщо опозиційній «Громадянській платформі» на чолі з колишнім прем’єр-міністром Польщі Дональдом Туском вдасться сформувати наступний уряд Польщі, вона зіткнеться з проблемою обмеження популізму всередині країни, втіленням якого стане президент, обраний ПіС. Коли йдеться про зовнішню політику, адміністрація Туска посилить дипломатичну підтримку України та зосередиться на налагодженні зв’язків з Європейським Союзом, особливо з ключовими членами, такими як Німеччина та Франція. Повернення Польщі в демократичне лоно відновить її міжнародний імідж і зміцнить її вплив у Європі.
На противагу цьому, повернення Фіцо до влади у Словаччині викликає серйозне занепокоєння з двох основних причин: його прагнення віддзеркалити стратегію прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана щодо консолідації контролю над державою та її ключовими інституціями, а також ймовірний відхід Словаччини від своєї колишньої орієнтованої на Захід зовнішньої політики.
Перша директива Фіцо – припинення поставок зброї в Україну – була скоріше символічною, ніж наслідковою. Словаччина значною мірою виснажила свої запаси і відправила в Україну все, що могла. Тим не менш, проросійська позиція Фіцо свідчить про те, що його новий уряд зволікатиме з впровадженням нових санкцій ЄС проти Росії, а також може прагнути відновити існуючи оборонні угоди зі Сполученими Штатами. В обох випадках, однак, Фіцо доведеться діяти обережно, враховуючи, що Словаччина залишається залежною від фондів єдності ЄС і гарантій безпеки НАТО.
Враховуючи, що Фіцо виграв вибори з мінімальним відривом, його шанси повторити неліберальну модель Орбана виглядають невеликими. Партія Орбана «Фідес» не лише має абсолютну парламентську більшість, але й його режим підкріплений авторитарним баченням християнської націоналістично-консервативної держави, яку підтримують відносно однорідні та поступливі громадяни. На противагу цьому, Фіцо не має чіткого бачення Словаччини, окрім власного прагнення до влади та особистого збагачення. Крім того, його повернення до влади сигналізує про політичне повернення його сумнозвісних соратників Роберта Калінака та Тібора Гашпара, щодо яких ведеться розслідування за ймовірну причетність до вбивства журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової у 2018 році.
У своїх публічних заявах Фіцо часто коливається між тим, щоб звучати як антивакцинатор, прокремлівський папуга та антинатовський і антиамериканський рупор – будь-яка крайня позиція, яка привертає увагу його озлобленої та відчуженої електоральної бази. Але його дії часто видають його повагу до ЄС і НАТО. Важливо те, що саме під час його перебування на посаді прем’єр-міністра Словаччина тісно інтегрувалася з рештою Європи, приєднавшись до Шенгенської зони у 2007 році та до єврозони у 2009 році. Фіцо навіть наполягав на приєднанні країни до «основного ЄС», різко контрастуючи з більш євроскептичними позиціями її східних сусідів. В інших випадках до свого переобрання дії Фіцо відхилялися від його публічних заяв, наприклад, коли він неодноразово закликав скасувати енергетичні, фінансові та оборонні санкції, які ЄС наклав на Москву після того, як вона анексувала Крим, лише для того, щоб тихо підтримати їх у ЄС.
Вибори в Польщі та Словаччині дають цінні уроки для продемократичних рухів, які кидають виклик популістським режимам по всій Європі. Досвід Польщі демонструє ефективність об’єднання навколо спільної справи різноманітної коаліції демократичних сил – прогресистів, лівих, технократів, традиціоналістів та консерваторів. Зосередившись на концентрації влади в ПіС, нападках на судову систему та ЗМІ, а також на придушенні громадянських прав, опозиція змогла проілюструвати ставки швидкої ерозії польської демократії.
У той час як ПіС маніпулювала виборчим законодавством, доїла державні компанії за кошти виборчих кампаній і навіть відверталася від України лише для того, щоб отримати електоральну перевагу, очолюваний «Громадянською платформою» альянс зумів відкласти вбік свої розбіжності, намагаючись вирівняти правила гри. Врешті-решт ця стратегія виявилася успішною.
Ключовий висновок з виборів у Словаччині має мало спільного з Фіцо. Хоча продемократичні ліберали на чолі з Міхалом Шимечкою показали винятково хороші результати в міських центрах, таких як Братислава та Кошице, а також серед словацьких емігрантів, їхні ідеї не знайшли відгуку в решті країни, особливо в сільській місцевості, серед людей похилого віку та тих, хто відчував себе покинутим політичним істеблішментом. Якщо центристські політики не вирішать проблеми цих груп, невдоволені виборці залишатимуться вразливими до дезінформації та привабливості популізму.
Після відмови Польщі від антилібералізму Словаччина Фіцо стала найближчим союзником Угорщини в ЄС. Але хоча словацько-угорський альянс може створити певні виклики для ЄС і НАТО, сила неліберальної коаліції та її здатність сіяти розкол у Європі значно зменшуються без Польщі. Однією з причин цього є те, що хоча адміністрація Орбана сподівається на зближення між двома країнами у стратегічних питаннях, таких як підтримка України та міграційна чи ядерна політика, він не довіряє Фіцо так само, як він довіряє лідеру ПіС Ярославу Качинському, своєму близькому політичному союзнику. Після того, як європейські соціалісти виключили соціал-демократію зі своїх лав, Фіцо також не буде витрачати дорогоцінний політичний капітал на альянси, які можуть зашкодити його репутації. У всякому разі, угоди, як правило, укладаються за зачиненими дверима.
Оскільки неліберальні уряди Європи перебувають в ослабленому стані, ЄС повинен виконати свою обіцянку розправитися з ними. Фінансові ресурси блоку надають значну владу. Вона повинна використовувати цей важіль для підтримки демократії, поки у неї є така можливість.
Соня Музікарова, стипендіат Ейзенхауера та науковий співробітник-нерезидент Атлантичної ради, колишній економіст Європейського центрального банку, колишній дипломат в ОЕСР та колишній старший радник заступника міністра закордонних справ Словацької Республіки.
Джерело — Project Syndicate
