Отче, що на небі, батько мій хрещений,
Дозволь мені сповідати тобі свої гріхи.
Дозволь сповідатись, хоч я і непрощенний,
Дозволь сповідатись, почуй мої молитви ти глухі.
Мій реквієм, моя остання пісня,
Мій біль тяжкий, мій найстрашніший гріх.
Я вбивця. Це моє зізнання пізнє,
Що так хотілося сховати від усіх.
Я поховала його тихо і безслідно,
Ніхто не знайде, де "мій світ" лежить.
Біля могили очі все ховаю жалюгідно,
Його нема. Моя душа болить.
І досі я ночами бачу його погляд,
Порожній погляд і скривавлені вуста.
Нестерпний біль, мій найстрашніший спогад,
Тому молю я прощі у Христа.
Отче, що на небі, батько мій хрещений,
Дозволь мені сповідати тобі свої гріхи.
Дозволь сповідатись, хоч я і непрощенний,
Дозволь сповідатись, почуй мої молитви ти глухі.
Я не дивлюся в дзеркало. Боюся,
Боюся, що впізнаю там себе.
Я просто знову людям посміхнуся,
А може врешті решт воно пройде?
Відкрита шафа, там висять обличчя,
Мільярди лиць. Для кожного своє.
Здихну і стисну я рукою передпліччя,
Нема мого. Серед усіх нема мене.
Для когось Афродіта неймовірна,
Для когось Марс, Венера чи Земля.
Така як є: причеречна, покірна,
І серед них усіх... Де я?
Отче, що на небі, батько мій хрещений,
Дозволь мені сповідати тобі свої гріхи.
Дозволь сповідатись, хоч я і непрощенний,
Дозволь сповідатись, почуй мої молитви ти глухі.
Порожня темная кімната,
Нікого. Тільки я одна.
Я чую голоси. Їх забагато,
Вони разом, а я зовсім сама.
У них з'явились руки, ноги,
Обличчя, що знайомі краще б не були.
Я хочу тиші. Я благаю допомоги,
Всім всеодно. То тільки в мене так болить.
Я вибігаю з темної кімнати,
Нікого й не було. Це тільки в голові.
Але я знаю: хочуть наздогнати,
Ті голоси купаються в моїй крові.
Отче, що на небі, батько мій хрещений,
Дозволь мені сповідати тобі свої гріхи.
Дозволь сповідатись, хоч я і непрощенний,
Дозволь сповідатись, почуй мої молитви ти глухі.
Квітковий сад, розкішнії троянди,
Цвітуть уздовж вузеньких стрічечок доріг.
Одній з троянд співала дифірамби,
Та квіти ж нам кохать не можна,
Ніхто мені сказати все не міг.
Сиділа поруч з нею я роками,
І в дощ, і в сніг, і в сонце, і в грозу.
Троянда мо́я покривалася кістками,
Мої кістки, пустила я сльозу.
Вночі, коли весь сад заснув,
Я квітку ту зірвала непомітно.
І наче божий знак на небі стрічкою блиснув,
Втоптала квітку в землю. Ніжно так, тендітно.
Отче, що на небі, батько мій хрещений,
Дозволь мені сповідати тобі свої гріхи.
Дозволь сповідатись, хоч я і непрощенний,
Дозволь сповідатись, почуй мої молитви ти глухі.
Не знаю, чи мені пробачиш,
Усі гріхи, що скоєні були.
Але я впевнена: ти слухаєш і плачеш,
А як не плачеш — то слова не досягли...
