Твій демон. Твої думки. Твоє “Я”

Що ти відчуваєш, коли залишаєшся на самоті з собою? Це смуток? Радість? Спустошення? Злість? Умиротворення? Розкажи мені про все, що ти відчуваєш, коли дивишся в обличчя свого демона, що увесь час поряд? Ти його не бачиш. Ні. Він завжди поруч, але завжди десь глибоко всередині. Десь там, де ніхто його не бачить. Там, де ніхто і не знає про його існування. Та варто тобі залишитися наодинці з собою - він одразу ж з’явиться у дзеркалі. Він не схожий ні на що, що ти коли-небудь бачив до цього. Це щось химерне, щось, що зображує твоє внутрішнє “Я”. Це щось, здебільшого дуже алегоричне та гіперболізоване. Щось, що викликає у тебе відразу. Це щось - ти сам. Та потвора що сидить глибоко всередині тебе - це і є ти. Такий ти, яким ти себе уявляєш, коли залишаєшся наодинці з собою. Наодинці зі своїм демоном. З думками, що наче круки, прагнуть зжерти тебе зсередини. Вони працюють разом з демоном. Вони друзі твого демона. Вони твої друзі. Вони твої вороги. Демон твій ворог. Ти сам собі ворог. Ти ніколи не прагнув стати чимось значимим, ніколи не бажав стати центром чийогось всесвіту і не хотів дати комусь стати центром твого. Ти дозволив крукодумкам та дзеркальному демону взяти над собою верх. Ти пустив їх за кермо, а сам заліг у домовину, ховаючись від самого себе. Ховаючись від свого іншого “Я”, що тільки й чекало моменту стати сильніше. Показати, на що ти здатен. Демон тобі не ворог. Думки тобі не вороги. Вони змушують тебе ставати сильніше, зміцнюють тебе зсередини, дають силу, що підштовхує тебе до здійснення чогось, про що ти навіть не міг ніколи й подумати. Твій демон штовхає тебе вперед, підтримуючи зі спини, не даючи впасти обличчям у бруд. Ві дивний, комусь незрозумілий та лякаючий, можливо навіть відштовхуючий, але він твій. Це твій демон, якого ти виховав, виростив і дозволив йому стати таким. Не нехтуй своїм демоном. Не нехтуй своїм “Я”. Не нехтуй собою. Ти - це ти. І в тебе є тільки ти, твій демон та крукодумки.