За останні 14 років я плакала лише кілька разів на рік. А за крайні два місяці — більше, ніж за все життя. Але ці сльози не стали очищенням. Вони стали прийняттям.
Я усвідомила головне: у мене є Я, Діти та моя Любов. І саме за це варто стояти, боротися, берегти. Довгий час я була загублена для самої себе — знецінена, насамперед мною ж.
З роками прийшла Мудрість і друга, але соковитіша Молодість. Моє життя приносить більше радості, бо я відпустила— страх, тривожність, невпевненість, відчуття меншовартості.
Для когось моя ситуація стала би кризою.
Але для мене це — оновлення. Я, хай і не без внутрішньої боротьби, переступила через старі принципи. Вже йду легко. В прямому й переносному сенсі.
Колись я прагнула догодити всім. Тепер я просто є, просто живу й насолоджуюсь, просто радію , коли мені добре.
Я безмежно люблю своїх дітей. Роки материнства — це життя, вкладене з душею. Старші вже дорослі, майже самостійні, але моя місія турботи, виховання і підтримки триває.
Я довго не ставила себе на перше місце. Це відчували інші — і відповідали мені так само, на жаль. Я усвідомила свою помилку, виправляюсь і вже в багато чому виправилась.
Бо повага починається із самоповаги. І я нарешті почала вкладатися в себе — матеріально, емоційно, енергетично. Не знаю, чи поверне мені це світ бумерангом, але зараз дивлюся на себе в дзеркало з любов’ю. Такого не було навіть у 18.
Чи думка матеріальна? Можливо. Я не знаю, що принесе завтра.
Сьогодні ми прощалися з моєю ровесницею-сусідкою, і я відчула: я маю Жити. Моя Місія лише починається. Я розпочала шлях до себе, процес самозцілення, Трансформацію, духовну та фізичну.
Я відродила сточунки та Любов, підняла Життя на вищий рівень.
Молодшій донечці ще немає 13. Попереду — життя. І любов. До себе, до Своїх, до Свого.
Маленькими, але впевненими кроками я повертаюсь, повернулась до себе справжньої. Мій слід у Всесвіт лише починає давати свої Плоди. Я продовжую йти своїм Шляхом, хоч буває часом нелегко.
Коли я займаюся тим, що наповнює душу — я розквітаю. І доля дякує мені моментами радості. Позбулась контролю, що втомлював та виснажував.
Сьогодні я розумію: для здорових стосунків потрібні двоє зрілих, самодостатніх людей. Я вже доросла, я Кохана і Кохаю.
Моя історія партнерства була непростою. Як і в моїх батьків. Мама була сильною, але взяла на себе занадто багато, що згодом обернулося самотністю та втратою себе. А я навпаки: з дорослішанням знайшла Себе.
Відкрила, відкриваю нове, краще в собі. І, нарешті, — полюбила себе.
Хай Щастить!!!
