Це не буде звичний огляд на гру, бо в цьому форматі доведеться душно розповідати про механіки, сюжет та ігрові фішки, що забере більшу увагу від важливіших аспектів.
Сьогодні ж, я би хотів про рефлексувати стосовно емоцій, які я отримав після проходження гри.
Слід зазначити, що це було не перше знайомство з грою, але тільки у 2025 році вдалося переосмислити та до пройти гру.
Покрокові ігри самі по собі нішевий жанр у ігровій індустрії, і з цим очевидно важко поспорити. До хайпової BG3, яку всі “норміси” розфорсили по інтернетах мало хто грав цей жанр. Та й навіть зараз переважна більшість цільової BG3 з великою ймовірністю не чули ні про Піларсів, ні про Тірані, ні тим більше про Шедовран. І це не камінь в город казуальних геймерів, які слідують трендам, а більше про доказ того, що навіть зараз переважна більшість покрокових RPG досі десь у закутках інтернету зі своїм малим комюніті.
Тому не дивно, що у такому інформаційному вакуумі дуже легко було пропустити вже по міркам стареньку The Banner Saga, яка ніколи не мала великої аудиторії і мільйонні перегляди на Youtube.
Ця гра радше була створена своїми для своїх та не претендувала на всесвітні лаври найкращої гри.
Найбільша проблема людини, яка за своє життя пройшла не один десяток тайтлів є те, що у неї все рідше запалюються очі при виді нової гри. З досвідом виробляється певний смак, вимоги, забаганки, які не кожна гра може виконати. І чим більше ти пробуєш ігри, тим менше вони тебе можуть чимось здивувати.
Саме тому спершу ця гра стала ковтком свіжого повітря, який запропонував не типовий погляд, який щиро вразив, але дуже швидко втратив кредит прихильності до рівня “середня гра, яку варто пограти”.
Так, саме так її можна назвати.
Трилогія The Banner Saga - це хороший приклад, як хороша ідея та сумнівна реалізація може запороти навіть найкращу гру.
Мабуть тому більшість людей і не знають про неї, адже вона була середненькою грою на кілька вечорів.
Проста боївка з цікавими підходами, коридорний сюжет, який хотів здаватися не таким, механіка каравану, яка не вносила нічого у гру та слабкий функціонал та різноманітність геймплею.
Граючи гру кожного разу запитував себе, а куди вони діли 700 к доларів, які зібрали на кікстартері, якщо у грі все виглядає дешево та просто.
І так як ми говоримо про 2 D гру родом з 2014 року дійсно виникає питання, а куди дивитися?
Безумовно у грі є не погана атмосфера, можливо не найкращі, але колоритні персонажі, не погана зав’язка сюжету та його розкручування. Але куди не глянь ти бачиш бюджетність гри.
Мало арен для бою, мало різновидності противників, дивна та топорна система прокачки, не продуманий менеджмент каравану, який ні на що не впливає і викликає тільки роздратування і тд.
Можливо спершу сюжет дійсно інтригує, але в кінці він наскільки різко обривається, що ти банально не встигаєш до когось прив’язатися. Хоча по правді кажучи, через монотонну боївку у грі, якби вона тривала більше 10 годин, можливо б всі її мінуси виднілися ще більше.
Складається враження, що я роблю послугу грі граючи її.
Ось так і виходить, що спершу я грав її з великим ентузіазмом та цікавістю, а під кінець не відчув навіть жодної емоції після фіналу.
Попри те, грати було захоплююче та навіть моментами цікаво.
Я би не зміг би її порекомендувати кожному, бо ця гра завідома робилася не на широку аудиторію. Це доволі специфічна гра, яка у багатьох аспектах програє графічно, сценарно, наративно, геймплейно від схожих ігор.
Попри те, якщо ви любите атмосферні не звичні ігри, можливо вам варто дізнатися про неї більше.
Хоча про цю гру не так є багато контенту, що ще раз доводить, всі вище перечисленні тези.
The Banner Saga - гра, яку б я точно не перепроходив, але це не погана одноразова історія.
