Вітер дме в обличчя… а я стою.
Стою — і дивлюсь.
Дивлюсь — і не дихаю.
Не дихаю — і слухаю.
Слухаю — і сльози течуть…
Течуть — і я ковтаю лють.
Лють.
Лють.
Світ помирає, мучиться… і завмирає.
Я дивлюсь на нього.
Він у вирву в серці загляда.
І стоїть.
І я стою.
Й ми стоїмо.
Як і вчора.
Як і сьогодні.
Як і завтра.
Як і завжди.
Стояти — це не про вибір.
Це про сутність.
