Сьогодні не треба бути мудрим як Соломон, щоб побачити ставше очевидним: поп-культуру (кіно, літературу, ігри, музику) перетворено на фарс. З культури (західної і відповідно української) по суті викреслено художність, ідейність, авторство, вона стала колективною, якою була, приміром за часів совітів, відповідає конкретним вимогам або замовників, або цензорів. Тепер культура жорстко контролюється, ті, хто не відповідає вимогам цензорів — репресуються, піддаються остракізму. Свобода слова, свобода самовираження, свобода творчости — природне право людини, яке і так повсякчас утискалось, сьогодні властиво скасоване.
Сучасна мас-культура виконує одну функцію: пропаганди “традиційних цінностей”. В кожній цивілізації свої традиції і цінности, і цивілізація (зла), прагнучи переформувати чоловіка по своєму образу і подобі, виказує зверхність над особистістю та безпардонно лізе у таріль з інформаційною їжею, вибираючи звідти те, що за думкою цивілізації може нашкодити, і вкидаючи те, що на думку цивілізації стане корисним. Така поведінка абсолютно неприпустима. В середовищі високої культури навіть дивитися в чужу тарілку — безтактність, не кажучи вже про те, щоб торкнутися голими руками чужої їжі!
Вся ця безпардонність необхідна злій цивілізації для зведення гіперреальности: віртуальної надбудови в глобальному інфополі для модерації колективної свідомости. Через гіперреальність цивілізація може безпроблемно керувати людьми і ті навіть не здогадуватимуться про це, тому що не матимуть альтернатив для порівняння. Такий фокус активно використовують деспоти, наприклад раіся, Північна Корея, Китай, Іран, або в минулому совіти: люди під Залізною завісою не відають про реальний світ, вони направду сприймають усе, що їм кажуть авторитети, інфлюєнсіри; північнокорейці жаліють бідних американців, тих що пухнуть з голоду, стоять в чергах за питною водою, та навіть вдаються до канібалізму. Так само жаліють “несвободних” американців (европейців) моцковити (наприклад “отряди путлєра”, або Соловьйов), вони направду вважають що на Заході гірше аніж на їхніх болотах. І Захід активно перебирає ці пропагандистські інструменти, цю грубість на власні потреби, він не збирається перемагати зло добром, а отже, ковпак кривого дзеркала опускається на Европу.
Інакодумство таврується маргінальністю і баниться. Спробуйте висловити славнозвісний unpopular opinion поза мемним контекстом: вас тут само забанять, а це лише опінія, не петиція, не творча робота, не протест (дія). За останнє вас будуть переслідувати, залякувати, можливо, вб'ють. Та і за слова отримати бан — це найлегше, попри технологічність, уявну високість культури, европейську (західну) прогресивність, демократію, ніхто ж, думаю, не здивується, коли почує, що в когось біля під'їзду всадили пару куль за пару слів? Архітектори матриці нетерпимі.
Лейтмотив цієї культури: догоджання усім. Но коли догоджати всім, не догодиш нікому. Догодити всім просто фізично неможливо. Якщо ваш фільм має на меті виразити інтернаціональність, вам доведеться достоту узяти до акторів представників усіх націй. Якщо ви захочете зауважити на ідеї рівности людей, то не можете забути хоча б про одну меншину. Ці поривання часом просто парадоксальні, коли ви ілюструєте фемінські наративи, то ображаєте жінок супротивних фемінізмові; унормовуючи товстість, ви ображаєте не тільки здоровий глузд (науку) але й тих, хто випадає з вашої уявної нормальности: худих та нормальників, віддаючи перевагу неграм, ви ображаєте білих і азійців. Завжди хтось буде ображений, якщо розглядати творчість крізь призму з ідеологічними нашаруваннями.
Правильний аналіз творчости має провадитися виключно крізь призму здорового глузду: ідеї автора мають розглядатися в площині “добра і зла”, об'єктивних символів, а не надуманих, політичних. Наприклад, якщо автор в своєму творові повищує певну расу людей над іншими, то це дійсно безкультурний твір, що кривить правду, оскільки люди, хоч і різні, але по суті рівні. Натомість якщо автор не репрезентував у своєму творі жодних рас, окрім певної, це не є кривдою, так само, як не є кривдою кіно про бджіл, в якому немає джмелів.
У книгах здебільшого не описується раса, коли це неважливо для сюжету, в рокенрольній пісні ви не почуєте джазу або к-попу, в шутерах ви не зустрінете RTS, а в імпресіонізмові супрематизму, і це нормально, це визначає різність сутностей і виявляє розмаїття засобів та задумів, творче багатство. Намагання стопити все, злити в одну мішанку, це злочин проти мистецтва, це все одно, що змішувати на малювання усі кольори в одній склянці: вдасться негодяща бурда. Навпаки потрібно виплекувати несхожість. Оригінальність надихає та стає основою для експериментів, мотивує до челенжів та створює конкурентність. Оригінальність цінується за свою самобутність, за свою унікальність, це самоцінна річ, а неунікальний продукт нікому не потрібен. Є багато дорогоцінних каменів, якщо зробити з них один, а інші викинути, набудемо ми чи втратимо? Далебі, кажу очевидні, банальні речі, які, втім, для багатьох стали так само незрозумілі, як кругла Земля.
Догоджати усім — не потрібно, не існує такої вимоги до творців. Суть творчости в самовираженні: ваша творчість виходить з вашого серця, цебто з вашої середини, а сучасні цензори, латентні комуністи, силуються поставити вам на рот фільтр, щоб відсіювати усе на їх думку недоречне, небезпечне для побудови гіперреальности. З тією ж ціллю залучаються боти, вони спамлять свій random-shit контент в соцмережах, щоб відсікти людський контент, щоб перетворити людей виключно на споживачів недоконтенту, щоб зробити з інтернету, інтерактивного середовиська — статичне середовисько, телевізор. Мета цієї акції: творення homo neosoveticus.
Сьогодні боти (ШІ) не вміють генерувати адекватний медіа-контент, але масовий реліз перших фільмів (як цей ) та ігор від ШІ не за горами, гівно електронних мізків: мультфільми, серіяли, книги (прикладна літ-ра вже на прилавках (на фрілансах постійно з'являються замовлення на "писання"-редагування, приміром книжок з психології через ChatGPT)), меми, ютубні ролики etc., невдовзі наводнить наше інфополе, про це писав Орвел в “1984”, пам'ятаєте барабан із сюжетами для книг? Оце воно. А те пропагандистське лайно від колаборантів* що ми бачимо сьогодні: це вляже до тренувальної бази ШІ, сучасні зразки недокультури стануть йому поживою, з якої він матиме потугу вистроїти “чудний новий світ”.
*Ми живемо в часи окупації культури, наша сучасність агресивно модерується, внормовується за чужим ладом, минуле переписується, таврується і викреслюється. Відповідно, ті хто підтримує ці тенденції — колаборанти.
Розглянемо декілька прикладів пропаганди, перекручення дійсности, і штучного зубожіння, опошлення заради ідеологічних прищеплень та формування несмаку
LOTR (фільми, серіял)
Для початку можна порівняти оригінальні твори і ремікси або осучаснені версії, приміром “Володар кілець”. Всі чудово знають наскільки видатною вдалася трилогія, вона взяла 17 (!) Оскарів з 30 номінацій, має надвисоку оцінку критиків:
І незгірша оцінка від глядачів:
Rotten Tomatoes: 95 %; 95%; 86 %.
IMDB: 8,9; 8,8; 9,0.
Metacritic: 9.0; 9,0; 8,9.
Серія додана у всеможливі списки найкращих та значущих фільмів, наприклад: “У 2021 році “Братерство персня” було відібрано Бібліотекою Конгресу США для збереження в Національному реєстрі фільмів через “значущість в культурному, історичному чи естетичному плані”, це з Вікіпедії. І ніхто не питався в свій час про расові квоти для акторів, репрезентацію меншин, роль жінки в історії, всі споглядали мистецтво та робили висновки з вражень, які запалив фільм, з естетизму, який він зацікавив, з роздумів, які він збурив.
А тепер розглянемо гідний жалю аналог (The Lord of the Rings: The Rings of Power (2022)) від Netflix:
39 % глядачів Rotten Tomatoes похвалили серіял,
на IMDB 25 % глядачів (25,645 чоловік) оцінили серіял на 1\10,
Amazon був вимушений заморозити систему оцінок на 72 години через шквальний глядацький негатив,
оцінка на Metacritic 2,6 та вимкнені коментарі (на М. вимикання коментів для сумнівних тайтлів звична практика).
Думаю ніхто не стане сперечатися, що саме глядацький рейтинг найоб'єктивніший. Буде складно по-тихому купити десятки тисяч чоловіків, щоб вони схвально відгукнулися на ваш недосеріял, але з десятками “критиків” справа легша. Ні, я не стверджую, що критики, які вихвалили серіял од Netflix, куплені, можливо декому те направду сподобалося (*facepalm*), але погляньте на відсоток схвальних рецензій від “експертів”: Rotten Tomatoes зібрав 85 % (7,5\10) на основі 230 рецензій; Metacritic 71\100 (37 “експертних” відгуків). Така розбіжність із глядацьким рейтингом, політкоректно кажучи, підозріла. І взагалі дивуюсь, що, приміром IMDB просто не відкотив оцінки після хвилі мінусів, як вони це зробили з серіялом Queen Charlotte: A Bridgerton Story, де англійську королеву зіграла негритянка (!), тоді IMDB власноруч виписали серіялу 7+\10 відкинувши усі глядацькі “одиниці”, і після цього я покинув цей сервіс, тому що придушувати свободу слова це неповага до чоловіка і прояв автократії, я не збираюсь сидіти під ковпаком і обманювати себе.
Претензії до серіялу передбачувані: кіно розходиться із книгою щоб виконати свої фемініські, расистські сюжетні завдання, зокрема вип'ясти Галадріель, сильну та незалежну ельфійку, воїтельку, викапану амазонку, яка кидає виклик своєму королю, а по суті спадкує мемний образ американської “Карен”. Серед акторів повно негроїдів, але хіба прадавній всесвіт фентезійного Середзем'я Толкіна: британсько-скандинавського міту, передбачає персонажів неевропеоїдів? Засилля чужих рас в суто европейському творі виглядає так само комічно, як виглядала б інтервенція білих акторів в який-небудь питомий, автентичний, локальний африканський фільм. Можете собі уявити, скажімо кіношників з Нігеру, які запросили до 50 % білих акторів з Европи зіграти в екранізації місцевого фольклорного сюжету? Глядачі насмішкувато не перезиралися би у кінотеатрі, бачачи, що їхнього умовного Ухамба Баюнда грає умовний рудий Робін Дженсі з Ірландії? Це фарс, карикатура.
Також від сюжету відволікають безконечні кружляння довкола “меншин”. Чоловіки зображені тупими. І ще смішно, що серед орків з'явилися жінки — орчихи, но хіба орки не розмножуються в інкубаторі? Це машини для вбивства, їх вирощують в інкубаторах, які жінки?! Жінки фізично слабші, вони не такі витривалі як чоловіки, тому оркам немає сенсу їх плодити. Їй-право, як нетфлікси не додумалися наділити дендроїдів статевими ознаками?! 😄
Star Wars (фільми)
Оригінальна серія Star Wars стала культовою, це явище в культурі породило незліченне число фанфіків, продовжень, альтернатив. Історія вийшла за межі кіноекрану, перетворилася на відеоігри і настольні ігри, на LEGO, стала темою у косплеї, утілилася в книгах і коміксах, в мемах, вимова майстра Йоди стала одним з ремінісцентних маркерів.
А тепер порівняйте перші 6 фільмів серії з останніми, особливо із завершальним “Скайвокер. Зоря” (2019), де від художности не лишилося ні-чо-го: ми не бачимо ніц нового, натомість купу расової і фемінської пропаганди — головні герої тут виключно жінки і негри, вони на світлій стороні Сили, а білі чоловіки суто злодії, вони на темній стороні Сили. Тому цей фільм не сприймається як мистецтво, а як топік для твітерного срання.
He-Man (серіял)
Мультсеріяльний He-Man (США) був популярним в 80-х рр. 20 ст., багато про нього чули і у Европі. Хі-Мен став героєм мемів. Серіял свого часу розгалузивсі на She-Ra, де головний герой вже жінка — сестра Хі-Мена. І навіть коли ви не знаєте цих фільмів, по самій назві здогадаєтеся про зміст: Хі-Мен це білий чоловік, відображає типовий маскулінний образ, Ші-Ра подається в образі амазонки.
Netflix у 2020 році зробив свою глузливу версію “Хі-Мена”. Глузливість полягає в тому, що обкладинка нового серіялу виглядає більш-менш “канонічно”, Хі-Мен той самий і розміщений попереду, це нормально, адже він головний герой. Але в першій же серії його нагло убивають, а місце ГГ займає жінка... Якщо б Netflix не прагнули насміхнутись над чоловіками, вони б зробили свою версію фільму, а не паразитували на відомому тайтлі, в найгіршому разі ребутнули би особно She-Ra, а “Хі-Мена” не чіпали би. Та ж ні, Netflix узяли готовий креатив та перевернули його догори-дриґом. Не може бути у фільмі з назвою “He-Man” головним героєм не He-Man. Дотичний трюк використовує А. Сапковський у своєму “Відьмакові”, коли відсуває очікуваного героя на другий, а то й на двадцять другий план, натомість випинаючи фемінські образи.
Володарі неба (серіял)
Сучасне кіно, отруєне расовою пропагандою добігає абсурду. Роздивіться постер “Володарів неба”: всі персонажі в фокусі не є европейцями, властиво монголоїди та негроїди... хоча серіял про події Другої світової з погляду американських воєнних авіатчиків. Ви бачите на постері американських воєнних авіатчиків? Я коли вперше побачив сей постер, далебі, подумав що це або про Перл-Харбор з погляду камікадзе, або якийсь низькобюджетний китайський бойовик. В 40-х рр. минувшини у США панувала расова сегрегація, афроамериканців називали кольоровими, виокремлювали їм місця в автобусах, окремими для них були магазини, школи, кафетерії, навіть питні фонтанчики їм були окремі. А тут (на постері) одразу троє негрів і двоє азійців на першому плані в образі авіатів. Кого ви хочете обманути? Чи це кіно в контексті альтернативної історії?
Месники (фільм)
У “Месниках. Фінал” (2019) европеоїдний Капітан Америка старішає та передає свій щит молодому негроїду, тепер він новий Капітан Америка, чи краще сказати “Капітан Афроамерика”? Водночас білий чоловік Тор найменовує негритянку “королевою Нью-Асгарда”. Не тре' мати розуму понад голову щоб дібрати політичність, штучність цих сцен, вони надумані, непотрібні, вони сюжетно ніяк не обґрунтовані, себто автори навіть не спромоглися підвести під ці рокіровки сюжет, но раптово зробили такий мув. Подібне роблять ютабери, інтегруючи в свої ролики рекламу. Коли реклама інтегрована майстерно, те можна і не помітити, а іноді увесь ролик то замаскована реклама, тут історія аналогічна. До речі, в цьому фільмі є дві рекламні інтеграції “Ауді” від Залізного чоловіка, і це з тим, що фільм має 400 млн дол. бюджету! Такі інтеграції типові для сміттєвого кіно категорії B, C, Z, що в черговий раз доводить: художність в минулому, сучасне мистецтво спирається на замовників ідей та товарів.
Assassins Creed (гра)
Інший приклад абсурду виплодили в Ubisoft, там спартолили історичну гру в сетинзі стародавньої Японії, і один зі самураїв (Yasuke) — негроїд. Чуєте? -- Самурай — негроїд. Черговий приклад симулякру і глузу. Японці обурилися викривленням історичної дійсности, написали петицію, але “Юбіки” плювали на вас і на вашу дійсність, вони творці нової дійсности — гіперреальности.
Sweet Baby Inc. (ігри)
Існує навіть організація Sweet Baby Inc., що консультує ігроробів з приводу woke(DEI)-репрезентацій в іграх, вони допомагають створювати образи, які відповідали би гіперреальности. Sweet Baby Inc. або подібні DEI-консультанти сьогодні хоч і не мають достатньої впливовости, але за умови суспільної лояльности, чи хоча б нейтральности, певен, отримають знамените фінансування задля зміцнення своїх позицій та унормування самого явиська “консультацій”. Зараз ці консультації добровільні, но хто дасть гарантію, що потім гра не отримає shadowban (або й пермабан) з-за відсутности наліпки “Погоджено зі Sweet Baby Inc.”? Вікно Овертона хіба не так працює?
Відьмак (книга)
В літературі подекуди все ще гірше. Взяти хоча б розкручену саме сьогодні серію “Відьмака”. Важливо зауважити, що про Відьмака всі почули десь з середини 2010-х рр. (здебільшого завдяки іграм), я сам думав що серію Сапковський тоді і написав, але як виявилося, писав він її напочатку 90-х рр. Здивовані? Та чому дивуватися, бо ж саме зараз є замовлення на такі кул сторі, тому що “Відьмак” -- це історія направду не про відьмака, не про Ґеральта, не про чоловіка, а про жіноцтво, про Йенефер, Цирі та їх підружок, це типова фемінська літ-ра. Назва “Відьмак” слугує єдино як клікбейт і selling point для чоловіків. Хто б купляв книгу з назвою “Йенефер. Віяло правосуддя”? А “Відьмак. Меч призначення”? Різність вайбів очевидна. Зачинаючи читати серію, я думав що занурююсь в героїчне фентезі, та з мене покепкували, занурився я в дещо інше. Сапковський покепкував з мене та усіх чоловіків, на обкладинці він обіцяв фентезі про Ґеральта-головного-героя-потужника, а показує Ґеральта-слимака-підкаблучника, жалюгідного кріпака, яким володіє бариня Йенефер, а то й взагалі не показує, в 2-й і 3-й книзі він майже не з'являється перед читача, там все про жінок та їх пригоди, і про менструації. Я дочитав це гівно до середини 4 книги і кинув у смітник.
Код да Вінчі (книга)
Така ж історія зі штучно розкрученим бестселерним автором Д. Брауном, який став популярним завдяки дебюту із “Кодом да Вінчі”. В цій книзі він як навіжений пропагує матріархат, поганство із поклонінням богині, його головний герой Ленгдон підкоряється наказам жінки, весь сюжет шукає жінко-грааль, наприконеччі набуває “мудрість” від служниці церкви, і все це будується на антихристиянській риториці. Як таке лайно стало популярним, осягнути мні не сила, єдине пояснення: все оплачено тими таємними організаціями, про які він пише.
Музика
Після 2020 року сталось два вельми ґрунтовні досліди (новина 1, новина 2), які виявили примітивізацію музики стосовно як мелодики, так і лірики. Щоправда спрощена мелодика компенсується ущільненням з інструментальних, звукових шарів, новітні технології дозволяють синтезувати практично будь-який звук і це вважається сучасним досягненням в музиці, звуків в треках побільшало. Але лірика не набула і ся помітність породила мемів з порівняннями пісенних текстів минулого (1970+ рр.) і нинішнього. Стиль сьогоденної лірики понижається, часто оперує найпростішими образами та словесними обертами, складається з постійних повторів. Пісні стали агресивнішими, егоцентричними, нарцистичними, ну і, звісно, просувають порядок денний, трендові симулякри. Навіювання через музику особливо ефективні, оскільки музика по суті спрямована на емоційне чоловіка, вона сприймається передусім серцем — почуттями, а потім вже аналізується, якщо аналізується взагалі.
The End
Woke-тренд або woke-культура претендує в собі на авангардність, насправді ж вони не виходять за межі маргінальности.
Починаючи з 2020-х рр. симулякрових проявів у культурі настільки багато, що вже немає сенсу їх відсіювати, зараз простіше акцентувати на справжній творчості, аніж вказувати на штукарство джокерів. Зможете ви назвати з місця новий популярний фільм або гру без расизму і фемінізму? Навряд чи. Коли пошукати, то певно вдасться знайти щось мистецьке, але в майбутньому, коли не стане навіть пасивного спротиву, все те, що ми звемо сьогодні адекватним буде прозвано дикунським. Прецеденти вже є: ознайомтеся із сучасними рецензіями старих творів, наприклад Лавкрафта, рецензенти на початку дисклеймерують: автор жив в старі темні часи та не мав уявлення о прогресивній моральности, називав афроамериканців неграми (засуджую!). Такі рецензенти прийняли симулякр про “расистські” назвиська з мас-медіа і не знають що “негр” є означенням “негроїда”, цебто раси, це нормальне словникове слово, походить з гішпанської, латини, де тлумачиться як “чорний”. Коли називати афроамериканця “чорним” або “чорно- темношкірим” прийнятно, чому називати “негром” не прийнятно? Це ж синоніми 😄
Такими є плоди політкоректности, яка є одним з інструментів цензури диктатурних будівничих гіперреальности, їй властиві крайнощі, радикалізм. До списку банвордів втрапляє все більше слів: суїцид, убивство, напад, зґвалтування, педофілія, які безпідставно, безсмислово і по-смішному евфемізуються (людьми і (або) ботами): unalive, grape, не вимовляються (заміщуються спойлером "ну, ви зрозуміли про що я") або цензуруються запікуванням. Подивіться на сучасний (2024) Youtube: майданчик перетворено на посміховисько, все замилюється і запікується, окрім відео про котиків і собачок там без цензури нічого не запублікуєш. Це наступ на свободу слова, це запровадження орвеловської новомови.
Спротив цьому безглуздю має провадитися передовсім в фінансовій площині: не купляйте зіпсований продукт! Хоч як сильно спонсорують пропагандистів і навіювачів дебілізму, якщо за їх бридню перестануть платити, самовпевненість їм спаде з облич і вони змінять тактику. Саме “змінять”, не відмовляться. Але маючи принциповість і волю ту принциповість утримувати, жадні хитрощі не страшні, а лицепляси сміховинні.
Ми живемо в европейському універсумі і вправі вимагати комфортний, природний для себе контент. Це насилля: силувати европейців до чужої культури, до чужих символів, традицій, релігій. Якщо мені захочеться подивитися азійське кіно, зіграти в африканську гру, чи послухати латиноамериканську музику, я звернуся до відповідного комьюніті, до першоджерел, не треба тягнути, імпортувати карикатурні, недолугі взірці в европейське культурне поле, це недоречно, сміховинно, це глупство і агресія. Бездумне наслідування мні нагадує карго-культи, малювання годинника на зап'ястку.
Є непоєднувальні (несумісні) культури, взяти хоча б реп, скільки не силувалися білі встряти туди, в них нічого не вдалося, бо це властиво негритянська тема, білі там аутсайдери апріорі. Так, афри назвали “своїм” Eminem'а, але, певен, зробили вони це з поблажливости, вбачили як людина старається і за тії зусилля, а не результати, похвалили. Ні, я не кажу що білим не можна репувати, скільки завгодно репуйте, але білий і чорний реп — це різні світиі якщо ти білий і репуєш, ти не долучаєшсі до чорної тусовки, ти завжди будеш в білій реп-бульбашці. Тому білий, що корчить із себе чорного, виглядає смішно і недолуго. Смішно, як і росіяни в 18 ст. мавпували европейців в моді та архітектурі: поважливий чоловік у кудрявій перуці з чорним атласним бантом, в налакованих туфлях із золоченою пряжкою, в білих панталонах, у шовковому камзолі під розшитим каптаном виходить з високої будівлі із фігурним фронтоном, широким портиком, ліпленими рококошними декорами... спльовує на закалюжену земляну дорогу, озирається посеред вулиці із покошеними ізбами. Надходить якийсь чолов'яга в лахах, знімає шапку, кланяється зі словами: "здрастуй мілгосударь, кріпаков купілі, как вєлєно", повз прокочує гарба, хирлява шкапа розмахує з-під хвоста кульки, колесо гарби впало у баюру, плюскає навкруги болотом, цяткує білі панталони і змушує "мілгосударя" ледь чутно виматюкатися. Не помічати невідповідностей неможливо, якщо ви не помічаєте: ви кривите душею, бо це так само очевидно, як, приміром, чоловіки-трансгендери в спорті: вони самоідентифікувалися жінками та перейшли в жіночу лігу, всі бачать що це абсурд, але закривають очі, це типовий приклад постправди.
