Він сів поруч матері. Стало безмежно жаль себе. Не її. Йому було всього 50 років, в він вже помер. Тепер всі за ним сумують, ллють сльози, мати, жінка, двоюрідна сестра. В найбільше звичайно ж онуки. Певно сидять зажурені, не знають куди подітись від суму. Син теж мабуть сумує, але він ємоції зазвичай приховує під смішками. Ця думка трохи його вспокоїла. Ось хай посумують, хай оцінять, як то без діда та сина, без батька та чоловіка житимуть надалі.
Тут до нього думка прийшла, що з ним буде далі. Чи в рай чи в пекло? Коли за ним прийдуть? Коли той світловий тунель відкриється, по якому до Бога на суд іти? А він же сина і онуків не бачив.
Миттю покинув заплакану матір, її шкодував найменше з усіх. Вона то прийде до тями скоро. Може і зараз плаче не зовсім щиро. Радше чекає уваги до себе, щоб її пожаліли, що втратила сина і тим самим щось для себе витребувати. Як підкинений пружиною, злетів на другий поверх свого дому і заглянув у вікно. Син сидів в навушниках і грав на приставці у футбол. Так, то він так бореться із втратою його, батька. Зануритись у віртуальний світ, щоб відволіктись від тяжких дум про сьогоднішній похорон. Син завжди хотів стати футболістом, грав в місцевій дитячій команді, але баба, та сама, що тепер виє під ліщиною, так розгодувала його, що сина виключили з команди через вагу. Одним словом зіпсувала йому кар'єру на самому старті.
А де ж онуки ? Перебрався до слідуючого вікна, де була дитяча кімната. Один онук, Сашко, улюбленець, напівлежав на другому ярусі двоповерхового ліжка. Одну ногу звісив униз. Густе нестрижене волосся, світле, солом'яне,падало йому на очі. Мабуть плаче, закривається волоссям, щоб брат не застидав його. Сашко раптом стряхнув головою і світлі пасма відкинув рукою на один бік і голосно і весело сказав брату.
Ну що, слабак, свідомість не втрачаєш? А Настя мені на кожне відео лайк поставила. Так мене любить, що обіцяла завтра останні 2 уроки прогуляти. Підемо на заброшку з нею, покидаємо каміння в бомжів.
Другий онук, до цього не помічений, сидів поряд з вікном в старому кріслі. Цього онука, Вітька, він теж любив, дарма, що той не був схожий на їх родичів. Мав чорне волосся, зовсім як у їх матері. Та дурепа покинула їх, коли їм було по три роки. Її прийняли тут, він сам зробив їм ремонт у хаті, а вона тварюка покинула дітей. Хотіла забрати їх у Польщу, знайшла там роботу, шльондрою мабуть, хотіла і їх забрати. Не дали. Всі як один вперлись, і він з жінкою і син. Ще й сусідка, жінкина подруга, стала на захист. Нічого шльондрувати з дітьми, хай сама котиться. Відібрали документи дитячі, ще й за волосся відтягли, щоб рота не сміла відкрити в чужому дворі. От вона й покинула і сина і дітей.
Вітько був дуже схожий на матір, очі темні, стрижка зовсім інша ніж в Сашка. Коротке волосся по бокам і ззаду, зверху довше. Тепер він дивився на Сашка. В руках теж був телефон. Але екран був темний. Він просто робив вигляд, що дивиться щось. Вітько відповів.
Я не їв нічого зранку. Мене нудило від запаху свічок. І ладаном просто в ніс махнуло, коли священник відспівував.
