СВІТСЬКА ВЛАДА ТА ЛЮТЕРАНСТВО

Лютеранство, продовжуючи традиції давньої та середньовічної християнської віри, сформувало погляди не лише надприродного, а й природного характеру. Одним із найважливіших аспектів цих природних поглядів була організація людей у держави. Незважаючи на те, що значна частина цих поглядів не знайшла свого місця в «Книзі злагоди», найважливішому і найбільш нормативному збірнику конфесійних документів для лютеран, наші найважливіші догматики 16-18 століть мали значний консенсус з питань, що стосуються магістрату, природи його влади та його взаємовідносин з церквою. Їхні погляди, по суті, були де-факто лютеранськими щодо цього питання. Щоб дійсно відобразити лютеранський погляд, для написання цього допису ми використовуватимемо книгу Генріха Шміда — «Доктринальна теологія», яка по суті є компіляцією та синтезом праць 14 найважливіших лютеранських догматиків епохи ортодоксії, згрупованих за різними розділами теології.

Для початку варто зрозуміти, що означає термін «магістрат» і в яких значеннях його можна розрізняти. Говорячи про магістрат, лютеранські догматики мали на увазі як цивільну владу, так і носіїв цієї влади. Йоганн Герхард пропонує таке розмежування. В абстрактному сенсі магістратом називається влада й авторитет, спрямовані на управління, які магістрат отримує від Бога. У конкретному сенсі магістрат означає особу або групу осіб, які отримують цю владу, обіймаючи посаду магістрата.
Якщо в абстрактному сенсі сили магістрату (тобто сама влада й авторитет) виходять і даруються безпосередньо від Бога, то в конкретному сенсі магістрат отримує їх різними способами: успадкуванням, обранням або ж законним набуттям прав.

Зрозумівши, що таке магістрат, тепер слід дати загальний опис його сутності та цілей, заради яких він створений. Магістрат є одним із трьох чинів або ж порядків, безпосередньо встановлених Богом (поряд із церквою та сім'єю). Як згадувалося раніше, всі сили та прерогативи, довірені магістрату, походять від Бога і спрямовані на сприяння мирському благополуччю, збереження зовнішнього порядку та належної поведінки. Для виконання цих обов'язків магістрат має право діяти через закони, встановлені на власний розсуд, які, однак, не повинні посягати на божественні та природні права. Однак ця місія, призначена магістрату, має як найвищу мету сприяння процвітанню церкви, оскільки без зовнішнього благополуччя неможлива і діяльність церкви. Таким чином, магістрат має безпосереднє покликання виконувати свої обов'язки щодо церкви, отже, він також покликаний допомагати і захищати інститути християнства, відбивати всі ворожі напади за допомогою довіреної йому зовнішньої сили і протистояти всім згубним впливам. Однак це не означає втручання у внутрішні доктринальні або дисциплінарні справи церкви.

Що стосується ступеня влади магістрату, то вона не є абсолютною і підпорядкована вищій силі. Оскільки магістрат отримав владу від Бога, він зобов’язаний визнати Бога своїм Господом і, використовуючи свою владу, підкорятися волі та законам Бога. Таким чином, коли магістрат приписує собі абсолютну владу над державою, це слід розуміти не в безумовному сенсі і не стосовно вищої влади, тобто Бога та Його законів, а лише стосовно нижчих влад, підконтрольних самому магістрату.

Тепер варто зрозуміти, у чому полягає влада магістрату, на які категорії її можна поділити та яким чином вона обмежує або визначає дії магістрату.
Владу магістрату можна назвати політичною владою, і вона складається з трьох аспектів: установленні добрих законів, що діють на благо держави та її суб'єктів (законодавча влада), у тому, щоб судити у випадках, що підлягають судовому розгляду, приймаючи рішення та здійснюючи правосуддя щодо поданих відповідно до їхніх інтересів та норм закону (судова влада), у нагородженні тих, хто підкоряється благородним законам, і в покаранні непокірних правом меча (виконавча влада).

Продовжуючи тему влади, важливо також зазначити, що входить до обов’язків магістрату та яких сфер стосується ця посада. Посада магістрату складається з чотирьох частин. Церковною частиною є захист і турбота про церкву з боку магістрату. Цивільною частиною є захист інтересів громадян та відбиття іноземних ворогів від кордонів країни. Моральною частиною є видання благочестивих законів, згідно з якими піддані виконують свій обов'язок, щоб вести мирне життя в благочесті та чесності. Природною частиною є забезпечення необхідних потреб підданих та відповідна підтримка з боку магістрату.

Однією з посад згадувалася церковна частина. Зараз ми розберемо, що це таке, які обмеження вона має і чим саме вона відрізняється від церковної влади як такої. Магістрат також можна назвати «стіною і щитом для церкви», оскільки він забезпечує її зовнішню безпеку та необхідні для існування умови. Отже, можна стверджувати, що магістрат також був встановлений заради церкви та її благополуччя і здійснює її зовнішнє управління. Цим зовнішнім управлінням можна вважати призначення відповідних служителів, зведення та збереження шкіл і церков, а також забезпечення гідної підтримки; призначення візитів, збереження церковних законів, підтримка церковної дисципліни, розгляд справ про служителів-єретиків та інших і забезпечення їх покарання.

Проте магістрат не має жодних прав щодо внутрішнього управління церквою та усього святого, тобто щодо проповідування Слова, відпущення гріхів, здійснення таїнств, тощо. Будь-яке втручання магістрата в ці справи є гріховним і виходить за межі законної компетенції. Підсумовуючи все, що було сказано вище, можна сказати, що магістрат є важливою посадою, встановленою Богом, яка безпосередньо підпорядковується Богові та, сприяючи церкві, забезпечує добробут своїх підданих.