Автор: Isaac Stanley-Becker | The Atlantic
Переклад: t.me/in_factum
Бендлер-блок — це монументальна неокласична будівля неподалік центру Берліна: строга, симетрична, з червоною черепичною покрівлею. Колись тут містився штаб вермахту, і саме в цьому дворі в 1944-му розстріляли офіцерів, які готували замах на Гітлера. Нині в комплексі розміщується міністерство оборони Німеччини, яке керує Бундесвером.
Минулого літа я приїхав до Бендлер-блоку, щоб зустрітися з німецькими військовими й зрозуміти, як вони реагують на агресивну Росію та непередбачувану Америку. Двоє сержантів провели мене до кабінету генерал-лейтенанта Крістіана Фройдінга.
Тоді Фройдінг очолював український напрямок у міністерстві, але щойно його призначили командувачем сухопутних військ — посаду він обійняв у жовтні. Офіційна назва звучить дещо амбівалентно: інспектор армії. Фройдінг худорлявий, говорить тихо, має щось аристократичне в манерах. Він розповів, що походить не з офіцерської династії, але його дід служив в обох світових війнах і 1945 року потрапив у полон до союзників.
Я розповів йому про свою німецьку родину. Сто років тому мій прадід Ганс Зальцман служив у кайзерівській армії. Воював у Першій світовій, був поранений під Верденом, отримав Залізний хрест, потім повернувся додому й працював лікарем. Але країна відвернулася від нього. Коли нацисти позбавили його громадянства, він утік — спочатку до Куби, потім до Нью-Йорка, з червоною літерою «J» у паспорті [«Jude» — «єврей»].
Фройдінг кивнув: «Тобто у вас дуже особисте ставлення до цієї теми».
Тема була про минуле й майбутнє німецького мілітаризму та його значення для німецького суспільства — про це мій прадід багато думав. Він вірив, що батьківщина колись спокутує свої гріхи, що нація «поетів і мислителів» не зникла назавжди «під брудом і багнюкою Третього рейху». Ці слова він написав одразу після капітуляції нацистів, коли союзники знищували рештки німецької воєнної машини й судили її лідерів за злочини проти людяності.
Спочатку роззброєння Німеччині нав’язали. Американські та радянські війська захоплювали склади, опечатували заводи, вивозили ешелонами техніку. Під час Холодної війни протистояння радянській загрозі вимагало нової західнонімецької армії — її відбудовували з колишніх нацистів, але під наглядом Вашингтона.
Німеччина зрештою сприйняла власну безсилість як символ спокути й людського прогресу. Після Холодної війни пацифізм став знаком віри в глобальну систему правил і договорів. Логіка була така: Німеччина може відмовитися від власного захисту, бо брутальна боротьба за континентальне домінування закінчилася.
Це стало можливим завдяки американській силі — її сліди були всюди: на базах, де стояли американські війська й зберігалася американська ядерна зброя, у кафе, де Radio Free Europe транслювала американські новини й музику, у школах і лікарнях, відбудованих за планом Маршалла. Фройдінг розповів, що в 1980-ті, підлітком, часто бував в американських барах у Графенвері — містечку біля однієї з найважливіших навчальних баз НАТО. Американські солдати були постійною присутністю, і вони йому подобалися. Для німців, сказав Фройдінг, вони здавалися надійними, стабільними — втіленням американського порядку.
Але цей порядок зникає, сказав Фройдінг. Моя присутність, схоже, дала йому те, чого бракувало: зацікавленого американського слухача для його тривог про європейську безпеку. Раніше він міг писати американським колегам «удень і вночі», але останнім часом зв’язок із Вашингтоном «обірвався, справді обірвався». Наприклад, про припинення певних поставок зброї Україні адміністрація Трампа не попередила. Про американську політику Фройдінг тепер дізнається від посольства в Вашингтоні, де «хтось намагається знайти когось у Пентагоні».
Послаблення американської підтримки припало на найгірший момент. Німецькі військові планувальники щодня стежать за мобілізацією російських військ, намагаючись зрозуміти, чи наважиться Путін напасти на країну НАТО до кінця десятиліття й чи прийде в такому разі американський президент на захист Європи.
«У нас не лише ворог стукає у двері, — сказав Фройдінг, — а й процес втрати справжнього союзника й друга».
Тому Німеччина зрозуміла: треба переозброюватися. Мільярди йдуть на зброю, цивільні підприємства перепрофільовують під випуск озброєнь. Навіть обговорюють повернення до призову. Уряд обіцяє зробити Бундесвер найсильнішою армією Європи. Вперше з часів Другої світової Німеччина постійно розміщує війська за кордоном.
Ще недавно такі плани викликали б міжнародну тривогу. Але коли США руйнують створений ними ж світовий порядок, у Німеччини може просто не лишитися вибору.
Міністр оборони Борис Пісторіус не повірив своїм вухам, коли почув Джей Ді Венса. На головній сцені Мюнхенської конференції з безпеки в лютому віцепрезидент атакував партнерів США по НАТО, порівнюючи європейські демократії з авторитарними режимами й звинувачуючи лідерів Європи в придушенні свободи слова та підтримки ультраправих. Об’єкти критики сиділи перед ним: президенти Єврокомісії та Європейської ради, глави урядів Німеччини, Швеції, Ірландії, Латвії. У величезному залі готелю Bayerischer Hof запала приголомшена тиша.
Мюнхенська конференція традиційно — тепла «трансатлантична сімейна зустріч». Не завжди гармонійна — 2003 року Німеччина висловлювала сумніви щодо американських планів війни в Іраку. Але критикувати країну-господарку вважається поганим тоном. Останніми роками Мюнхен став демонстрацією західної солідарності з Україною. Але Венс використав трибуну для скарг MAGA.
«Загроза, яка мене найбільше турбує щодо Європи, — це не Росія й не Китай, — заявив він. — Мене турбує загроза зсередини».
Пісторіус не зміг стриматися. «Це неприйнятно», — вигукнув він англійською з другого ряду. Венс продовжував, ніби нічого не сталося. Пізніше, вже за трибуною, Пісторіус заявив, що мусить «чітко заперечити й виступити проти» слів віцепрезидента, перш ніж перейти до головної теми — європейської та міжнародної безпеки. Оскільки Білий дім тисне на швидке врегулювання російської війни в Україні й сигналізує, що Європа сама виконуватиме умови, Пісторіус попередив: «Вибір, який ми робимо зараз, визначить, чи житимемо ми в мирі, чи в кризі».
Пісторіус — людина неспокійна: хода швидка, жести різкі. Коли ми зустрілися в Бендлер-блоці, він сказав, що ніколи не уявляв себе на чолі країни, яка переоброюється. Його батько був пацифістом і не дозволяв навіть іграшкових пістолетів удома. У часи Холодної війни Пісторіус вступив до Соціал-демократичної партії, яка зробила Ostpolitik — політику розрядки з Москвою — центром своєї зовнішньої політики. «Америка незамінна, але Росія незмінна» — так звучало кредо. Але після падіння залізної завіси, пригадав Пісторіус, німці вважали, що живуть у світі без загроз.
Після анексії Криму 2014 року Німеччина погодилася на 2% ВВП на оборону за десять років. Але прогрес був повільним, і Трамп у першому терміні скаржився, що Німеччина та інші країни НАТО не платять замало. Німецькі офіцери розповідали: тоді офіцери часто купували собі екіпірування самі — чоботи, штани, куртки.
Потім, 2022-го, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. На початку найбільша війна в Європі з часів Другої світової німецький командувач армії публічно визнав: сили під його командуванням «більше-менше голі». Уряд оголосив Zeitenwende — «поворот епохи». Обіцяли раптовий приплив грошей для Бундесверу, щоб найбільша економіка Європи нарешті досягла цілей НАТО.
Другий шок прийшов невдовзі після Мюнхенської конференції: німецькі посадовці з подивом дивилися, як Трамп у прямому ефірі з Овального кабінету відчитував Зеленського за відмову від миру на умовах Білого дому. Фройдінг сказав, що ніколи не надсилав стільки повідомлень за одну ніч, як тоді — друзям і колегам в Україні.
Для Фрідріха Мерца, тодішнього канцлера в очікуванні, ця сцена стала остаточним доказом: на США більше не можна покладатися. Високопосадовець (на умовах анонімності) розповів мені: Мерц, представник ХДС, переслідуваний питанням «Чи здасть Америка своїх союзників на поталу?». Після спектаклю в Овальному кабінеті він переконався в необхідності змінити конституцію, щоб дозволити необмежені запозичення на оборону. За місяць Бундестаг схвалив реформу.
Герліц — найсхідніше місто Німеччини, на кордоні з Польщею. Під час Другої світової його не бомбили, і старе місто зберігає відбиток століть європейської історії. Нині Герліц дає зазирнути в майбутнє: у лютому тодішній канцлер Олаф Шольц оголосив місто осередком переозброєння. Виробничі лінії, де колись робили двоповерхові вагони, переобладнують під деталі для танків Leopard 2, БМП Puma та бронемашин Boxer. Концерн KNDS забирає завод у компанії Alstom. Перехід завершать 2027 року.
Я запитав Пісторіуса, чому виробники не можуть рухатися швидше — Німеччина вміє робити танки, коли захоче. Він відповів: компанії, як і все суспільство, звикли до мирного часу. Після Холодної війни й скорочення армії танки продавали за кордон або різали на металобрухт. За оцінками, 2021 року в Німеччині лишалося лише близько 340 танків.
За даними брюссельського аналітичного центру Bruegel, для ефективного стримування Росії (наприклад, відбиття нападу на Балтію) потрібно 1400 танків і 2000 бойових машин піхоти — більше, ніж мають разом Німеччина, Франція, Британія та Італія. Усі чотири країни збільшують витрати, але жодна не зрівняється з Німеччиною, яка витратить понад 460 млрд євро (538 млрд доларів) на Бундесвер за чотири роки.
Але в Герліці перехід на випуск зброї натрапив на зростання політичних крайнощів. Права «Альтернатива для Німеччини» — найбільший опозиційний блок у Бундестазі. Її база — колишня НДР, де економічні труднощі живлять ностальгію за старими часами та симпатії до Москви. Співлідер AfD Тіно Хрупалла, який представляє Герліц у парламенті, зневажливо ставиться до ідеї стримування Росії. 2023 року він прийшов на прийом до російського посольства в Берліні з краваткою в кольорах російського триколора. В інтерв’ю німецькому телеканалу запитав: «Невже ми справді віримо, що можемо перемогти найбільшу ядерну державу світу й виграти війну, яка навіть не наша?»
Себастьян Віппель, кандидат від AfD, який 2019 року ледь не став мером Герліца, сказав мені: зброя з міста має йти лише на захист Німеччини, а не на озброєння України. Стримування, за його словами, не означає «загрожувати Росії».
Ліві теж скептичні. Навесні екологи й соціальні активісти протестували проти виробництва зброї в Герліці. На стіні заводу нанесли графіті: НІКОЛИ ЗНОВУ ВІЙНІ!
Біля заводу, який незабаром випускатиме танки, я зустрів фахівця з підготовки залізничних деталей. Він сказав, що перейде на завод у сусідньому місті, щоб не робити зброю. «Не хочу мати до цього жодного відношення».
Через річку Шпрее від Бундестагу — офісна будівля, де розмістився стартап, що виробляє дрони-камікадзе. На першому поверсі шоурум із мінімалістичним дизайном — простір такий світлий і повітряний, що міг би бути галереєю, якби не скляні вітрини з бойовими частинами.
Дрон називається Virtus. Злітає вертикально, потім нахиляється й летить як літак — баражуючий боєприпас із чотирма прямокутними крилами. Керується ШІ: кружляє над ціллю, знаходить ворожу техніку й таранить її бойовою частиною.
Стартап Stark почав постачати Бундесверу зразки для випробувань; наступного року уряд планує купити велику партію.
Компанія заснована в Берліні 2024 року, має представництва в Англії та Україні. Працює лише з НАТО та союзниками. Дрони легко збирати, сказав речник Stark. Це важливо — армії різні: українці, наприклад, кріплять бойову частину липучкою.
Пітч компанії: дрон дешевший і ефективніший за танк. На батареї Virtus літає близько 60 хвилин зі швидкістю 120 км/год і пікірує вдвічі швидше. «Ми хочемо зробити таке обладнання товаром — легким для замовлення, виробництва й оплати», — розповів Йоганнес Арльт, колишній офіцер ВПС, а нині керівник Stark. На телефоні показав відео, як дрон сідає на аркуш паперу А4.
Німеччина довго була недружньою до оборонних стартапів — бракувало попиту й було забагато політичного спротиву. Але останнім часом венчурні фонди завалені пропозиціями, каже Джек Ванґ із Project A. Пропозиції посилаються на промову Венса в Мюнхені та конфлікт Трампа із Зеленським — інвестори бачать можливості в американській ворожості до Європи. Один із них — Пітер Тіль, ментор Венса, інвестував у Stark. Інший — американський венчурний фонд Sequoia Capital, чий найголосніший партнер Шон Магуайр — відомий прихильник Трампа.
Німеччина нарощує власне виробництво, але все одно імпортує зброю. У казармах генерала Штейнгофа під Берліном я зустрів полковника Денніса Крюгера. Комплекс будував Третій рейх, потім він став пунктом берлінського повітряного мосту. У дворі — виведений із експлуатації пусковий комплекс Patriot. Система американська.
Але Німеччина вже дивиться далі США. Крюгер розповів про поїздку до Тель-Авіва для доопрацювання системи ПРО, купленої в Ізраїлю — вона збиває балістичні ракети в космосі. На рукаві його форми, під прапором Німеччини — ще один, з івриту: логотип проєкту Arrow 3. Десятиліттями Німеччина була найбільшим постачальником зброї Ізраїлю — спадок Голокосту. Тепер Arrow 3, найбільша оборонна угода в історії Ізраїлю, перевертає логіку: Ізраїль стає гарантом безпеки Німеччини.
Крюгер сказав: робота над системою зробила представників двох армій «родиною», а коли в Тель-Авіві лунали сирени — німецькі офіцери ховалися в укриттях разом з ізраїльськими. Придбання в Ізраїлю — «ще один крок до подолання нашої історії».
Зброю — навіть безпілотну — треба кимось обслуговувати. Біля берлінського пункту набору я зустрів 24-річного Юліана Боя. Реклама Бундесверу обіцяла «день відкритих дверей»: «Знаєш, чого хочеш? Тоді до нас». Юліан — кремезний, коротко стрижений — виглядав ідеальним кандидатом. Але він точно знав, чого хоче — і це точно не армія.
Він вважає, що Німеччині треба більше військ і зброї.
«Не знаю, чи Америка прийде на допомогу Європі. Треба самим», каже він.
Але вступати не збирається — вже працює зварювальником. До того ж репутація Бундесверу в його поколінні — погана: брак усього, некомпетентність.
«Це мем. Дві хвилини — і боєприпаси скінчилися».
Змінити цю репутацію — найскладніше завдання міністерства. Цілі НАТО вимагають 260 тисяч бійців, а зараз — близько 182 тисяч. Томас Ревекамп, голова комітету Бундестагу з оборони, сказав, що треба переконати покоління, яке виросло в мирі, що безпека більше не гарантована.
З 2026 року запроваджують обов’язковий військовий огляд, але призов поки не повертають. Усі 18 років усі отримають анкету про готовність служити; чоловіки мусять відповісти, жінки — за бажанням. Вагання щодо призову видається доказом глибокого німецького занепокоєння щодо підготовки до війни. Пісторіус сподівається, що добровільна модель спрацює.
Реклама всюди. На TikTok — серіал «роуд-трип Бундесвером»: чотири інфлюенсери на військових навчаннях. На вокзалах, автобусах і навіть коробках із піцою: МАЄШ ТЕ, ЩО ПОТРІБНО?
Останній раз німецькі війська постійно перебували в Литві — під час нацистської окупації, коли вермахт ішов на схід. До кінця війни єврейське населення Литви було винищене. Біля Вільнюса вбитих скидали в ями в лісі.
Тепер німці зі зброєю повернулися до Литви. Вони розміщені у Вільнюсі, в офісній будівлі в діловому районі; сьомий поверх — Panzerbrigade 45, перше постійне закордонне розгортання німецьких військ із часів Другої світової. Коли я приїжджав, солдати курили на тротуарі.
Завдання німецьких військ — відбити можливий російський напад. Вільнюс — тимчасовий дім; постійна база бригади буде біля кордону з Білоруссю. Литва — член НАТО з 2004 року — особливо вразлива через Сувалкський коридор — єдиний сухопутний шлях НАТО до Балтії. Лідери НАТО побоюються, що Путін може спробувати його перерізати.
Бригадний генерал Крістоф Губер показав мені 3D-модель майбутньої бази: полігони, спортмайданчики, житло.
«Ми тут, щоб захищати кожен сантиметр території НАТО, — сказав він. — Щоб вести бій проти… можливий бій проти Росії».
Логіка зрозуміла. Але я запитав, як литовці ставляться до вигляду німецьких солдатів. Навпроти штабу — старий єврейський цвинтар Вільнюса, міста, яке колись називали Єрусалимом Півночі. Табличка зі зіркою Давида: «Будь ласка, поважайте це місце вічної пам’яті єврейського народу». Але для місцевих свіжіші спогади про радянський терор і страх перед Росією. Молода мати розповіла, що її родина постраждала від колективізації, і тепер із німецькими солдатами спокійніше. Інший житель коротко каже: «Ми живемо поруч із гівняною країною».
Здається, німецька армія популярніша у Вільнюсі, ніж у Герліці. Губер розповідав, як його зупиняють на вулиці й дякують за захист Литви. У кафе литовці частують його солдатів кавою. На міських автобусах напис LTU❤DEU.
Міноборони вказує на таке прийняття як доказ європейської підтримки переозброєння. «Страх перед слабкою й нерішучою Німеччиною більший, ніж перед сильною», — сказав Пісторіус.
Губер каже, що його бригада отримує найновішу техніку, включно з найсучаснішими Leopard. Тренуються на території, де можуть воювати: долають протитанкові рови, мінують перепони, форсують річки. Вивчають російську тактику в Україні.
На столі в нього прес-пап’є з цитатою Черчилля: ACTION THIS DAY. Я запитав про іншу фразу Черчилля 1943 року перед Конгресом США: німці завжди «або за твоїм горлом, або біля твоїх ніг».
«Багато що змінилося», — спокійно відповів Губер. Німецька здатність до зла не унікальна, додав він. «Треба пам’ятати, що темна сторона є в усіх людей».
У червні, в «День цінностей» Бундесверу, солдати Panzerbrigade 45 прибирали могили на єврейському цвинтарі в Меркіне — містечку, де 1941 року нацисти й місцеві колаборанти розстріляли сотні євреїв. Євреї, які могли б доглядати могили предків, вже мертві, сказав Губер. «Німці їх убили».
У дворі Бендлер-блоку бронзова статуя оголеного чоловіка зі зв’язаними руками — пам’ятник офіцерам, які намагалися вбити Гітлера й були розстріляні тут улітку 1944-го. Наприкінці розмови з Пісторіусом, коли ми вже поговорили про танки й солдатів, я запитав, чи не здається йому ця статуя в міністерстві оборони дивною.
Німеччина, мабуть, єдина країна світу, де в міноборони стоїть пам’ятник невдалому путчу. Пісторіус сказав: він цінує її як нагадування про демократичне джерело військової сили країни. «Присяга більше ніколи не складається вождеві, а лише конституції».
Але конституції можна змінювати. І присяги солдатів — теж, залежно від політичних вітрів. Якщо AfD продовжить марш до влади, ілліберальний уряд може перевернути міжнародні союзи: танки й дрони, які нині йдуть на захист України, завтра можуть просувати російські інтереси, а відроджений німецький мілітаризм — експлуатувати армію, створену для захисту ліберальної демократії.
Слухаючи плани переозброєння в колишньому штабі вермахту, я думав: чи вдасться цього разу Німеччині правильно розпорядитися силою.
Звісно, мілітаризм може служити ілліберальним цілям будь-де, якщо демократія стане крихкою. Адміністрація Трампа вже показала готовність задіяти Нацгвардію, а то й регулярні частини армії в американських містах.
«Я можу послати армію, флот, ВПС, морську піхоту — кого завгодно», — каже Трамп. Така риторика шокує німців — бо нагадує їхнє власне минуле.
Після війни мій прадід згадував акти спротиву: професора в Берліні, який читав штурмовикам вірші Генріха Гейне зі словами «це від єврея Гейне»; таксиста, який вивіз переслідуваного польського єврея до Чехословаччини; батька, який привів доньку до синагоги й сказав: «Ніколи не забувай злодіянь нацистів».
Де були «хороші» німці? — запитував прадід. У тюрмах і концтаборах, відповідав він, і під землею. Але як біженець, врятований біля підніжжя Статуї Свободи, він вірив: американський вплив допоможе зберегти мир і очистити Європу від фашизму.
На якийсь час це спрацювало. Але той світ зникає, і німецький пацифізм лишається в іншій епосі.
