Це небезпечна гра в регіоні, де вже йде війна.
Як важко сказати, що було важливішим: кого вбили чи де. 1 квітня ймовірний ізраїльський авіаудар зрівняв з землею будівлю на території посольства Ірану в Дамаску. В результаті вибуху загинули семеро людей, серед них кілька високопоставлених іранських офіцерів. Це була серйозна ескалація довгої тіньової війни між Ізраїлем та Іраном, яка вразила ціль, але мала бути забороненою за міжнародними нормами. Питання зараз полягає в тому, як Іран вирішить відповісти — і чи зробить він це шляхом нападу на сам Ізраїль чи на його основного іноземного спонсора — Америку.
Під час удару загинув генерал Мохаммад Реза Захеді, командир сил Кудс, експедиційного крила Корпусу вартових Ісламської революції. Він роками служив керівником операцій групи в Сирії та Лівані. Арабські та ізраїльські аналітики кажуть, що він був близький до Хасана Насралли, лідера Хезболли, ліванського шиїтського ополчення та політичної партії. Його заступник і п'ять інших офіцерів також загинули під час вибуху. Генерал став найвищим іранським командиром, убитим з того часу, як Америка вбила Касема Сулеймані ударом безпілотника в 2020 році.
Ізраїльські офіційні особи публічно не взяли на себе відповідальність за удар (хоча в приватних розмовах вони не залишають сумнівів щодо своєї ролі). Але вони стверджували, що той, хто бомбив територію посольства, мав на це право. Даніель Хагарі, речник армії, описав цю будівлю як «військову будівлю... замасковану під цивільну».
Це правда, що офіцери КВСР не були в Дамаску для переговорів про зниження тарифів на фісташки. І прикро чути, як іранські офіційні особи посилаються на святість консульських будівель, коли першим серйозним актом новоствореної Ісламської Республіки було захоплення заручників у американському посольстві в Тегерані в 1979 році. Але ця святість, тим не менш, є давньою світовою нормою. Якби простої присутності військових було достатньо, щоб переважити це, деякі з посольств Ізраїлю також були б законними цілями. Навіть Саудівська Аравія, давній суперник Ірану, поспішила засудити удар, хоча й не назвала Ізраїль у своєму засудженні.
З 7 жовтня, коли бойовики ХАМАС перетнули кордон із Гази та вбили понад 1100 людей, Ізраїль воює на два фронти: проти ХАМАС у Газі та проти більш широкої групи збройних формувань, яких підтримує Іран, у всьому регіоні. Наймогутнішою з них є Хезболла, яка майже щодня здійснює ракетні обстріли міст і військових баз на півночі Ізраїлю. Але група утрималася від тотальної війни: більшість ліванців не хочуть, щоб їхня країна була втягнута в неї, а Іран побоюється ризикувати своїм найкориснішим помічником.
Ізраїль, у свою чергу, уникає завдавати надто глибоких ударів по Лівану, щоб не викликати більш жорсткої відповіді з боку Хезболли. Вона здебільшого обмежила свої бомбардування південним Ліваном, хоча останніми тижнями вона завдала ударів далі в долину Бекаа, родючий простір на сході країни, де Хезболла також має велику присутність. Однак у нього немає таких застережень щодо удару по Сирії. Після десятиліття громадянської війни, режим Башара аль-Асада є надто крихким, щоб дати відсіч, а підтримуваним Іраном збройним формуванням у Сирії бракує величезного арсеналу їхніх товаришів із Хезболли в сусідньому Лівані.
Сирія пропонує довгий список цілей: іранські офіцери, союзні ополченці та вантажі зброї, що прямують до Хезболли. Вона перетворилась на зону вільного вогню для Ізраїлю, який здійснив десятки ударів у Сирії з 7 жовтня, знищивши більшість вищого керівництва КВСР у країні. На Різдво він убив іранського генерала в Дамаску; у середині січня він убив п’ятьох офіцерів, у тому числі начальника розвідки КВСР у Сирії. Інші удари були спрямовані проти "Хезболли", включно з нападом на аеропорт Алеппо 29 березня, під час якого загинули сім членів угруповання та десятки сирійських солдатів.
Після вбивства Сулеймані, Іран задовольнився тим, що у відповідь обстріляв дві американські бази в Іраку залпом балістичних ракет — найбільший такий напад на сьогоднішній день, але навряд чи це була відповідь вогнем і сіркою, якої вимагали деякі прихильники жорсткої лінії. Цього разу внутрішній тиск може бути більшим, щоб відповісти: Іран витримав місяці ізраїльських атак, а тепер Ізраїль фактично розбомбив іранську землю, завдавши удару по будівлі консульства. Алі Хаменеї, верховний лідер, припустив, що Іран може відповісти безпосередньо, а не через своїх довірених осіб.
"Злий режим буде покараний руками наших хоробрих воїнів", - сказав він у заяві 2 квітня.
Цілком можливо, що це порожні розмови. Іран завжди вважає за краще воювати через інших. У ніч перед ударом по посольству, безпілотник, запущений з Іраку, влучив у військово-морську базу в Ейлаті, найпівденнішому місті Ізраїлю. Коаліція проіранських ополченців взяла на себе цю заслугу. Тепер Іран може схвалити нові подібні напади, а також може накинутися на Америку.
Дві країни намагалися зменшити напругу з 28 січня, коли підтримувана Іраном група запустила безпілотник на американську базу в північно-східній Йорданії та вбила трьох солдатів. У відповідь Америка розбомбила іранські цілі в Іраку та Сирії. Нервуючи через подальшу ескалацію, Іран сказав своїм довіреним особам призупинити подальші атаки на американські війська, і вони неохоче підкорилися. Американські офіційні особи публічно заявили, що не мали попередньої інформації про ізраїльську атаку на Дамаск, повідомлення, яке вони також передали через посередників своїм іранським колегам.
Іранці звучать непереконливо.
«Америка має бути притягнута до відповідальності», — заявив 2 квітня міністр закордонних справ Хоссейн Амірабдоллахян.
Алі Шамхані, радник верховного лідера, зробив аналогічні коментарі, стверджуючи, що Америка несе «пряму відповідальність» за атаку. Через кілька годин після бомбардування посольства, американські війська збили ударний безпілотник, що летів поблизу аль-Танфа, віддаленого американського гарнізону в східній Сирії. Чиновники не впевнені, чи націлився дрон на базу. Проте це був перший подібний випадок з початку лютого.
Ізраїль веде ризиковану гру в Сирії. Він вважає, що у нього є рідкісна можливість завдати шкоди ставленикам Ірану в регіоні, і що Іран надто нервує з приводу ширшої війни, щоб серйозно помститися. Наразі ця авантюра виявилася правильною. Але минулі показники не є гарантією майбутніх результатів: якщо Ізраїль зайде занадто далеко, регіон може опинитися в набагато складнішому конфлікті.
Джерело — The Economist
