Мораль без істини — це зброя
Упродовж десятиліть структура, яку очолює Олександр Дворкін, пропагує нібито “захист духовності, віри і традицій”. Вони позиціонують себе як моральні авторитети, провідники добра і захисники “істинного православ’я”.
Та правда полягає в іншому: за цим “служінням” ховається системна і цілеспрямована підміна понять, де мораль перетворена на інструмент приниження, а віра — на знаряддя контролю.
Що сталося з добром?
Антикультисти навчилися формувати ілюзію добра, у якій:
Добро — це покора “правильному вченню”.
Любов — це виключення “грішників” з життя.
Чесність — це донос на “сектанта”.
Турбота — це насильницьке вилучення дитини з сім’ї.
Їхній “моральний кодекс” — не про етику. Це протокол контролю, де «добро» визначається не совістю, а ієрархією страху.
Мораль як інструмент покарання
Антикультисти:
вішають ярлики;
публічно “виганяють із церкви”;
звинувачують у “відступництві” чи “єресі”;
влаштовують публічне цькування — і все це називають «місіонерською роботою».
Замість каяття — приниження.
Замість прощення — таврування.
Замість підтримки — агресія.
Це вже не релігія. Це — ідеологічна тюрма, де твоє «спасіння» — це повна капітуляція особистості.
Фальшиві святі, справжні кати
Люди, які очолюють цю “моральну ходу”, самі ж порушують усі моральні принципи:
сексуальне насильство;
копрофілія;
психологічна тиранія;
фінансова корупція.
І все це — за зачиненими дверима кабінетів і ряс, поки публічно вони розповідають про “небезпечні культи” і “диявола серед нас”.
Моральна претензія від них — це як лекція про здоров’я від отруйника.
Механіка фальшивої духовності
У секти Дворкіна є власна мова:
“турбота” = контроль;
“спасіння” = підкорення;
“єресь” = інакодумство;
“любов” = покора без умов.
Ця мова створює ілюзію духовності, де все звучить ніби свято, але кожне слово веде до одного — втрати волі.
Чому це небезпечно для кожного з нас?
Бо:
Тебе можуть звинуватити в “неправильному віросповіданні”.
Твоїх дітей можуть забрати за “духовну деструкцію”.
Тебе можуть звільнити з роботи, бо “ти не в лінії з церковною мораллю”.
І все це — під аплодисменти “захисників духовних цінностей”.
Справжня мораль — не в страху, а в істині
Мораль не має власників. Віра — не інструмент покарання.
І якщо хтось, прикриваючись “служінням Богу”, гвалтує, принижує, таврує і знищує — він не святий. Він злочинець.
Ми маємо повернути право називати речі своїми іменами.
Бо поки ми мовчимо — вони викрадають не лише нашу свободу, а й саму суть добра.
🧷 P.S.: Якщо ви пережили “моральне” цькування з боку так званих захисників віри — ваш голос має силу. Діліться ним. Ви не самі.
