Великий роман, впхнутий у гру.
Tales of Berseria взагалі не про геймплей. По великому рахунку, його немає, адже бойова система буквально "однокнопкова". Так би я й дропнув цю погану по всіх критеріях гру, якби не дійсно дуже цікавий та прописаний сюжет. Я б її класифікував як фентезі-книга, яка була впхнута в гру. Історія у цій грі витягує всі неоднозначні моменти, хоча і до сюжету є кілька питань.
Одразу зазначу: ця гра не для всіх. Буквально не для всіх. Вона дуже специфічна. У найкращих традиціях японського ігропрому тут треба фармити, і фармити безбожно. По суті, це однокнопочний клікер, у якому ти місиш мобів. Мобів у грі хоч багато, але жоден з них як такого челенджу не принесе. Вони просто груші для биття. Боси, по великому рахунку, теж прості губки, яким треба винести все HP. Які б ти не використовував прийоми, по відчуттях вони всі однакові. Битися тут стає нудно вже після половини гри. Під кінець я не витримав і поставив автобій. Фінальний бос взагалі змусив мене фармити рівні, бо я буквально його не вивозив.
Проблема у рутинному геймплеї полягає в тому, що гра дуже затягнута. Якби гра проходилася за 20 годин, вона б була доволі легкою у сприйнятті та не мала б багато питань. Через великий хронометраж у грі починаєш помічати багато болячок, які вискакують по мірі наближення до фіналу. Це і пусті коридорні локації, і неживий світ, і постійний бектрекінг, який обтяжує й без того обтяжену гру. Окремо можна згадати локації розміром у 10 метрів, які вимагають постійно завантажувати наступну локацію, щоб пройти далі.
А ходити доведеться дійсно багато. Сюжетних квестів багато, локацій, які склеєні між собою постійними підзавантаженнями, — десяток. Гра постійно змушує тебе проходжуватися щоразу однотипними коридорами, не пропонуючи нічого нового. Тупі загадки я в рахунок не беру, бо вони дуже легкі й банально затягують гру. По правді, під кінець вони мене вже дратували, бо вимагали повністю "пилососити" локацію.
Майже під кінець гри дають сноуборд, яким можна швидко пересуватися по карті, але його на кожній локації ще треба знайти, тому бігати, особливо в першій половині гри, доведеться багато. По відчуттях, сноуборд мали дати ще на початку, бо без нього, можливо, я б дропнув гру. Гра змушує тебе постійно бігати, і це виснажує.
Та й добре з тим бігом, але світ пустий. Все, що ти можеш робити, — це збирати кульки, якими ти відкриваєш візуальні декорації для персонажа. Але, зізнаємось чесно, вони всі дуже невдалі, тому не варті уваги зовсім. Єдині нормальні скіни закриті за пейволом. До дизайну деяких персонажів дуже багато питань, тому дійсно купити скінець в такій парадигмі — не погана ідея (байт від розробника).
Ще ти збираєш всяке сміття для крафту, що буде корисне завжди, бо качати шмотки в цій грі необхідно постійно. Прокачка тут впирається у шмотки та зброю, а також у "титул", який дає особливі бонуси. Таких титулів є багато. По ідеї, можна робити власний білд під кожного героя. Особисто мене трішки дратувало постійно міняти шмотки й титули у всіх компаньйонів, тому тут на любителя.
Як я вже казав, все, що рятує цю гру, — це персонажі й сюжет. Світ у грі прописаний гарно, є багато деталей та цікавинок. Проте інколи гра падає у відверте графоманство і накидує таку кількість тексту, що можна задушитися. Так, саме тексту: не всі діалоги зрежисовані, тому очікуйте захоплююче слайдшоу з приводу і без. Вони обговорюють все на світі — від погоди й їжі до злодіїв і подій, що були 5 хвилин тому. Персонажі постійно триндять, а коли вони триндять, гра завмирає. Благо, це можна скіпати. Багато філерних діалогів в кінці я вже скіпав, бо ніякої смислової нагрузки вони в собі не несуть.
Сама команда мені сподобалася. У кожному персонажі можна знайти щось своє. У них є власний характер, думки, а головне — мотивація бути з нами в команді. Так, це не рівень напарників з Dragon Age, тут все доволі наївно, проте за персонажами цікаво спостерігати.
Вельвет виступає у грі "антигероєм", яка готова піти на будь-що для виконання поставлених цілей. ГГ мені сподобалася. Протягом гри відбувається ріст головної героїні. Вельвет, яку ви зустрінете на початку й наприкінці, — це різні люди. Цим гра і підкупає. Вона завжди старається нести якусь мораль. І це не той випадок, коли на біле кажуть біле, а на чорне — чорне. Тут фігурує сіра мораль, де кожного (або майже) гравець може зрозуміти.
Злодії у грі не такі вже й злодії. Антагоністи не злі просто тому, що злі. У них є власна мотивація та логіка, що нечасто побачиш у сучасних іграх. В якийсь момент я навіть почав співпереживати їм. Загалом, у грі дуже багато моментів, які можуть пробити на сльози. Це дуже драматична гра, яка прив'язує тебе до історії. Сюжет вивозить і відверто тягне всю гру на собі.
Попри те, що я протягом всього огляду обливав її брудом, сама гра мені сподобалася. Саме тому на початку я сказав, що ця гра не для всіх. Доводячи до відвертого мазохізму, я все-таки можу оцінити її вище середнього. Так, у гри багато мінусів, особливо в плані геймплею, проте лор та атмосфера згладжують усі гострі кути. Я розумію, чому гру не всі змогли осилити. Вона монотонна та душна. Це специфіка самого жанру JRPG. У багатьох аспектах вона слабка, але якщо відкинути, здавалось би, найголовніше, що має бути в грі — геймплей, Tales of Berseria відкривається зовсім під іншим кутом.
Такі ігри важко комусь рекомендувати. Тут радше потрібно спиратися на власні відчуття. Тому казати однозначно, що це маст-хев, не буду. Це специфічна гра, яка сподобається далеко не всім. Її можна охарактеризувати як хороше аніме, але погану гру.
Не найкраще, у що я грав, але гра, яка подарувала мені незабутні емоції. Особисто від мене — 7.5/10.
