Chapter 1: Чому саме Крит?
Сонячне Салоніки. Середина липня. Літнє сонце припікало маківки усім, хто не вдягнув сьогодні головний убір. В центрі міста знову проводився якийсь ярмарок, де можна було придбати різноманітні мінерали, прикраси з мушель та інші сувеніри для приїжджих. Місцевих уся ця дрібнота не цікавила. Звідусюди лунали закличні вигуки торговців, які прагнули продати свій товар.
— Намисто із справжнього рожевого кварцу! Допомагає у любовних справах! Дівчино, купи-но! – Ксантея з посмішкою подивилася на чорняву жінку, яка продавала намисто.
— «Вона точно не звідси. Не місцева.» - Перше, про що подумала дівчина.
— Ксанті, там італійці лімончело продають, хочеш? – Адоніс вже біг до прилавку з італійськими смаколиками.
Єлені побігла за братом та як тільки він взяв у руки чарку – вона вихопила її з його рук.
— Ти з глузду з’їхав? Тридцять чотири градуси надворі. Ти хочеш свідомість втратити, як тоді на Кіпрі?! – Вона поставила чарку, наповнену напоєм на прилавок та подякувавши продавцеві відтягнула брата вбік, роздратовано на нього витріщаючись.
— Взагалі-то ми поспішали на пари. – Ксантея поглянула на свій золотий наручний годинник. – Початок за двадцять п’ять хвилин, хутко! – Дівчина схопила Єлені та Адоніса під руки і понеслася скрізь натовп людей.
Добігши до зупинки вони всілися в автобус, який мав довезти їх прямісінько до їхнього університету, котрий знаходиться, на щастя, у центрі міста.
Як тільки автобус зупинився біля університету Ксантея схопила свою сумку та вибігла, бо до початку лекції лишалося трохи менше десяти хвилин.
— Ксантея, ти до котрої сьогодні? – Єлені кинула їй вслід.
— До шістнадцятої! - Дівчина побігла сходами до головного входу до будівлі університету.
Єлені розвернулася до свого брата.
— А ти?
— Теж до четвертої. Може сходимо сьогодні після лекцій на пляж?
— Подивимося як багато мені і Ксантеї зададуть, бо ти знаєш її.
— Іноді Ксантея така зануда. Все сидить та зубрить конспекти. У дитинстві вона була зовсім іншою - завжди підтримувала будь-яку авантюру.
— Для неї дуже важливо отримати вищу освіту, ти ж знаєш, що вона хоче переїхати до Афін. – Єлені тримала брата під лікоть, поки вони йшли коридором. – Зустрінемось після лекцій, Адонісе. – Дійшовши до своєї аудиторії дівчина попрощалася з братом.
Після завершення лекцій було узгоджено піти на пляж і Ксантея навіть не була проти цієї затії.
— Мене покликали на практику на Крит, до речі. – Повідомила друзям Ксантея. – Буду досліджувати Кноський палац.
— Серйозно!? – Здивовано подивилася Єлені на свою подругу. – Мене теж на Крит відправляють! І теж досліджувати палац царя Міноса.
— Але чому саме Крит?
— Кажуть лабіринт мінотавра там досі ніхто не досліджував.
— Я теж на Крит лечу.. Але мене відправили досліджувати палац Малія. – Адоніс теж виглядав здивованим.
— Це якийсь збіг, чи нас спеціально однією командою відправляють? – Поцікавилася Єлені, але Ксантея і Адоніс лиш знизали плечима.
Розмови допомогли їм скоротити шлях. Спершу вони зайшли до Ксантеї додому, аби вона взяла з собою купальник та деякі пляжні речі. Там їх тепло зустріла пані Далія.
— Каліспера*, мої любі! – Жіночка дружньо обійняла брата та сестру. – Як ваші справи? Будете їсти? Мідас якраз приготував клефтіко* і кадаїф*. – Вона провела молодь до кухні. Завдяки вмінню пані Далії переконувати – вони вже просто не могли відмовитися від пишної вечері, але, схоже Єлені не була проти скуштувати кадаїф, адже це її улюблений десерт. – Як ваші батьки?
— Батько знов у відрядженні, цього разу поплив до Албанії закуповувати якісь матеріали. До речі, Ксантея вже розповіла Вам, що нас усіх відправляють на Крит на практику? – Першою озвалася Єлені.
— Так? Коли? – Пані Далія поставила декілька тарілок на стіл, а потім і саму страву – клефтіко.
— За тиждень. – Озвався Адоніс. – А сама практика буде тривати аж до початку вересня, встигнете засумувати за донькою. – Він засміявся.
— Я тут! – Ксантея спустилася з другого поверху з пляжною плетеною торбою на плечі. – Мам.. Ти знову всадила їх їсти? – Дівчина закотила очі.
— Тихо будь! І сідай сама їсти. – З ноткою суворості наказала доньці пані Далія та Ксантея сіла за стіл навпроти своїх друзів.
— Вони у нас їдять частіше, ніж у себе вдома.
— Це ж чудово! Це плюс мені, як господарці! – Жінка кружляла навколо столу. – Смачного!
Всі подякували господарці та взялися за вечерю. Молодь насолоджувалися соковитою бараниною з овочами, а трохи згодом пані Далія принесла ще й кадаїф. Завершивши трапезу всі дружно подякували, Ксантея схопила свою пляжну торбу та вони побігли на пляж. Температура залишалася досить високою, незважаючи на те, що була шоста година вечора. Сонце сідало потроху за горизонт залишаючи останнє помаранчеве проміння над морем. Вулиця, на якій жила Ксантея виводила на кам’янистий пляж, на якому майже завжди не було людей. Туристи не знали про нього, а місцеві зрідка ходили на пляж. Розстеливши рушник під деревом оливи і кинувши на нього свої речі, молодь забігла у воду, яка була теплою, немов парне молоко.
— Ви коли маленькими були, любили робити «бомбочку». Просили мене підкинути вас вгору і плюхалися у воду. – Заговорив Адоніс вже сидячи на березі. – Ось такими вас пам’ятаю. – Він показав маленьку відстань між вказівним та великим пальцями.
— Каліспера, Адоніс! – Ззаду почувся парубочий голос. То був Шарон - товариш Адоніса. – Hello, girls!
— І тобі здоров. – Адоніс підвівся аби потиснути товаришеві руку. – Ти як нас знайшов?
— Я тобі дзвонив та ти слухавку не брав, вирішив до вас з Єлені додому завітати, батьки сказали, що ви в Ксантеї.
— Та ти слідопит! – Адоніс перебив його.
— Це точно, повезло, що ви на сусідніх вулицях мешкаєте, не довелося на іншу частину міста їхати. – Хлопець говорив з яскраво вираженим арабським акцентом, але досить непогано володів грецькою. – Пані Далія сказала, що ви тут.
— Так що ти хотів, buddy? – Адоніс розмовляв з ним не відводячи погляду від дівчат, які все ще плескалися у воді.
— Ти чув про практику на Криті? – Ця фраза змусила Адоніса шибко повернути голову та поглянути на товариша.
— Тебе теж туди відправлять?!
— Воу, чому така бурхлива реакція?
— Цих двох, – Він кивнув у бік сестри та її подруги. – Теж на Крит відправляють.
— Та що тут дивовижного? - Все ще не розумів свого товариша Шарон.
— Попередні роки студентів кидали в різні точки, деяких навіть в інші країни, а в цьому році нас вчотирьох відправляють на Крит.
— Ну.. Там є багато цікавого та незвіданого.
— Чорт забирай, мені здається, що в Афінах є більше цікавого для нас, ніж на тому Криті.
— Я не розумію твого обурення, man. – Шарон знизав плечима.
— Адоніс, що ти тут Шарону розповідаєш так емоційно? – Єлені вийшла з води і підійшла до парубків. – Привіт, Шароне.
— Чого твого брата так дивує, що нас усіх відправляють на Крит?
— Бо він додік. – Запала тиша.
— Я тобі зараз! – Адоніс підірвався з місця та ось вони обидва вже бігають пляжем один за одним.
Ксантея завмерла, стоячи по коліна у морі, спостерігаючи за дійством. Та за хвилину вона вийшла з води і підійшла до їхнього рушника та протерла вологу зі шкіри.
— Ксанті, рятуй! – Єлені підбігла до Ксантеї та сховалася за її плечима від брата.
Вона закрила собою Єлені та її брат схопив їх обох і тепер діватися було нікуди. Йому вдалося вихватити Єлені та закинути собі на плече.
— Скажи-но ще раз, хто я!? – Він поніс сестру до води.
— Доді.. – Бух! Адоніс кинув сестру у воду, не давши їй договорити.
Шарон і Ксантея спостерігали за їхніми пустощами та глузували з них.
— І не скажеш, що одній дев’ятнадцять, а другому двадцять три. – Сказав Шарон, витираючи сльози, які з’явилися на його очах від сміху.
— А в яке місто тебе відправляють на практику? – Ксантея вирішила змінити тему.
— Мене? До Ханії, а вас куди? – Він перевів на дівчину погляд.
— Іракліон, але досліджувати будемо Кноський палац.
— Дідько, та це ж нечесно! У другокурсників практика цікавіша ніж у нас. – Шарон посміхнувся та скуйовдив чорняве волосся на потилиці.
— Та це ж не від нас залежить.. – Сказала Ксантея з ноткою розчарування у голосі.
Їхній спільний вечір закінчився пізно, аж після заходу сонця. Молодь ще довго сиділа на пляжі та теревенила, спостерігаючи як небо поступово темнішає і набуває різноманітних кольорів. Вітерець з моря обдував оголені засмаглі плечі Ксантеї та колихав її кучері. Вона сиділа над чимсь глибоко замислившись, дивлячись на яскраво-помаранчеву смугу над морем.
— Ксанті, йдеш? – Її окликала Єлені.
— Та, ідемо, бо вже прохолоднішає. – Хутко зібравши свої речі, вона побігла за іншими.
Спочатку Єлені, Адоніс і Шарон провели Ксантею додому, тому що вона жила ближче за всіх до пляжу, а потім всі розбрелися по домівках.
Вночі піднявся сильний вітер, який став причиною шторму. Деякі дерева повалило на землю, смітники теж були розворушені та сміття валялося на вулицях, у місті панував хаос. Зранку небо було сірим. Темні хмари нависли над Салоніками, огорнувши місто тривогою та неспокоєм. З моря дув сильний вітер. Вийшовши з дому вранці, Ксантею ледве не здувало поривами вітру. Хоча вона одягнула дублянку та джинси, які вона зазвичай не витягала зі своєї шафи аж до листопада, але їй було мерзлякувато. На зупинці вона зустрілася зі своїми друзями.
— Таке враження, наче Посейдон гнівається. – Випалив Адоніс, натягуючи на ніс капюшон худі. – То ти його вчора розгнівала. – Він звернувся до Єлені та штрикнув її пальцем.
Єлені поглянула на брата роздратованим поглядом, який все виражав без слів. Очевидно в неї була безсонна ніч, що можна помітити по її розпатланому волоссю та синцями під очима.
— Я зрозумів. – Він відвернувся від сестри і завів діалог з Ксантеєю. – А тобі як спалося?
— Дуже сильний шторм був, так гучно було, що я навіть злякалася. Мамин інжир повалило, вона так засмутилася. – Вона теж вирішила накинути на голову капюшон своєї дублянки.
— Треба було до нас бігти, аби не було так страшно.
— Щоб мене точно вітром здуло? – Вони обоє розсміялися. – Наш автобус. – Вона кивнула на транспорт, що вже під’їжджав у
Каліспера – «Добрий вечір» грецькою.
Клефтіко - це повільно приготована баранина, що тане в роті, з печеною картоплею та смачним соусом з білого вина, просочений ароматами часнику, солодкої цибулі та соковитих помідорів.
Кадаїф – десерт з солодкої локшини «кадаїфі», котру підсмажують, а потім подають з медом або цукровим сиропом та пломбіром.
