Артур продав душу дияволу – так казали сусіди. Продав за повний комплект принад щасливого життя: кар'єру, сходинки якої більше нагадували екскаватор, за вірних друзів, двійку синів і прекрасну дружину. І все в житті чолов'яги складалося ідеально: Артур завжди вигравав лотереї, коли б не купив білетики в продуктовому, дружився з усіма в місті, від мера до листонош, отримував знижки в кав'ярнях, а поліцейські закривали очі на штрафи за перевищення швидкості! І найголовніша причина заздрощів – у спадок від прапрародички впав йому на голову маєток на самісінькому горбку біля водоспаду. Хоча, бачить Бог, в їхньому сусідстві явно були люди, кому такий дар був би значно потрібніший.
Маєток мав три поверхи, схожий на велику коробку, без балконів і нормальних вікон. Ніби архітекторувала це все діло п'ятирічна дитина. Але в цьому навіть був свій шарм: великі безкінечні кімнати, кислотних кольорів стіни, якомога менше меблів. Сім'я значно економила на клінінгу.
Артур обожнював свою роботу, настільки, що навіть у вихідні приходив до офісу. Настільки, що не помічав своїх колег. Вони маячили перед очима безбарвними силуетами. Вся увага концентрувалася лише на екрані комп'ютера з однаковими різнокольоровими плямами – день за днем, ніч за ніччю. Все одно він навіть не міг згадати, чим саме займається і для чого це все потрібно – настільки вона була легка. Зате гроші платити великі, достатньо було для утримання сім'ї і п'ятьох собак.
Діти вчилися добре – настільки добре, що батьків ні разу навіть не викликали до школи. Ні на профілактичні бесіди, ні на збори, нічого, зовсім. Сини приносили стабільні А-шки, а як підросли, то інколи проекти на фізику. Рідко. Дуже рідко. Такі смішні, з картонних коробок, кольорового паперу і вентиляційних ручок. Ніколи не просили до себе зайвої уваги – підходили раз на декілька тижнів з якимсь питанням, на яке зразу ж чули відповідь, і відставали. Артур навіть не знав, де та школа знаходиться і скільки дітям років. Хлопчиків забирали на автобусі.
У потоці щасливої рутини діамантами блищали вихідні, в які Артур завжди просинався без бодуна, барбекю, від якого навіть не скручувало живіт, і свята – кожного разу однаковісінькі, однак традиції яких все ще залишали по собі приємні відчуття в його грудях.
Артурова дружина, Джейн, переодягалася по вісім разів на день – шафа в спальні на третьому поверсі мучила б ломитися від одягу, але там чарівним чином завжди було місце. Джейн була струнка, наче осина, пишногруда блондинка, з рівним профілем і гострими рисами обличчя. До заміжжя працювала ветеринаром, юристом, стюардесою, прибиральницею, – за життя перепробувала більше професій, ніж Барбі. Ідеальна настільки, що сусіди сумнівалися в справжності хоча б третини її досягнень.
Заздрили Артурові сусіди. Але заздрість показувати не прийнято – тому віталися привітно. Так, що аж зуби за рот заходили.
Оля відлипала від екрану лише тоді, коли Антон повертався з роботи. Вела Артура спати – той обіймав дружину за талію, і натискала Exit. Автозбереження – найкраще, що вигадало людство.
