Цок, цок, цок, цок такими звуками у вухах Мелані звук ніби бив по її барабанних перетинках, а вона сиділа як вкопана наче не в цьому світі, завмерла з широко відкритими очима перед екраном ноутбука вдивляючись в годинник, що висів на стіні навпроти. Тримаючи руку на клавіатурі іншою підтримуючи підборіддя та злегка відкриті вуста, що ледь рухалися ніби вона щось нашіптує, ніготь великого пальця контролював, щоб вуста були відкриті та не давав щелепі зімкнутись в моменти коли припинявся шепіт . Темно-каштанове волосся було незграбно замотане в гульку на голові інколи там ще могли бути олівці для кращої фіксації , збоку стояла чашка недопитого вчорашнього чаю, на комп'ютері червоним висіли десятки непрочитаних повідомлень та запрошень, що були невчасними.
Такими були звичні моменти життя Мелані, коли вона сідала писати, вона працювала журналісткою в місцевому онлайн виданні, вела там некролог, Меланя часто представлялась копірайтером Бога)
Кожну хвилину свого життя вона присвячувала життю людей, які вже не з нами, адже вважала, що в житті кожної людини є набагато більше, а ніж просто обставини смерті, а також те що можна відкопати діамант в кожному з нас і не тільки відомі люди заслуговують на те, щоб про них писали біографії.
Сама Меланя не можна сказати що жадібно проживала кожну хвилину, як і всі ремісники, як то кажуть: "На те він і кравець, щоб подертий жупан носити".
На цей раз вона бігла зі своїми ноутбуком і пакунками до сім'ї яка втратила сина, що загинув під обстрілами на фронті війни, яка ніяк не вписувалась в її концепцію справедливого світу…і такі зустрічі по правді були найважчими й таких було багато, це все залишало тавро, яке не може зажити.
Останнім запитанням завжди було розкажіть про що вони мріяли??Що хотіли спробувати? Втілити в життя?
І батьки чи рідні зазвичай описували багато речей і Меланя давала обіцянку, що щось з цього вона виконає і в цей момент буде звучати історія життя в пам'ять про яке вона це зробить, з погляду маркетингу це завжди були гарні інфоприводи, щоб звернути увагу людей до цих історій.
Та цього разу мама воїна розповіла насправді важку історію життя сина в якого була затяжна депресія із суїцидальними думками це було те чого він хотів і що насправді ця війна подарувала йому новий сенс життя і сили боротись, він врятував стільки життів…….., це було боляче та ним усі пишались і це давало всім решту сили жити.
В уяві крутились все нові й нові образи та складаючи все докупи перебираючи на клавіатурі тоненькими пальчиками складалось відчуття, що це вона проживала це життя і чомусь саме зараз вона загадала як маленькою настільки боялась, що на неї сваритимуть батьки за дрібні речі (такими вони зараз здаються), що ховалась в шафі й молилась, щоб померти, виходила на двір і довго чекала, щоб її застрелили…. Аж раптом до її вух знову долинув звук годинника що повернув її в реальність вона закрила ноут подякувала, поспівчувала сім'ї та обіцяла, що всі запам’ятають їхнього сина.
По дорозі додому зателефонував телефон в кишені це була її подруга Аня, яка завжди її намагалась кудись запросити. Меланя подумала двічі чи хоче підіймати трубку і на третій раз таки підняла :
- Алло привіт Аню, як ти там?
- Привіт, привіт! Та хотіла тобі розповісти, що сьогодні записалась на уроки живопису і це так цікаво вчитись відчувати прекрасне це неймовірно, тобі точно треба спробувати !!
- Можливо колись, зараз немає часу, маю писати статтю, дуже багато роботи.
- Та курча, ти життю померлих людей приділяєш більше часу ніж своєму, жінко, схаменись!
- Ах ахах, добре я спробую. Слухай, Аню це дуже цікаво та я вже дійшла додому, маю готувати вечерю, якось зустрінемось на каву розкажеш, ок?
- Знаю я твоє зустрінемось. Добре, тоді смачного, па.
Меланя прийшла додому включила автовідповідач, щоб прослухати І посипалось:“Люба можливо сходимо на вечерю?”. Колега по роботі :”Слухай Мел, чого дзвоню в нас корпоратив 25 ти будеш?” Аж тут пролунало повідомлення від брата:” Мел я не зміг додзвонитись тобі разів з 10, тому залишаю повідомлення тут, мамі стало погано, вона в лікарні створи у своєму графіку хоч хвилину часу, щоб заїхати до неї, а то наступний некролог ймовірно будеш писати про неї.”
На жаль Меланя вже була не в змозі почути це повідомлення хоч яким воно було важливим, на столі був відкритий ноутбук, готова стаття, яка була відправлена відкладеним повідомленням редактору і Меланя.
Її серце стукнуло декілька тихих останніх ударів лежачи з нею десь посеред кімнати, а перед очима знову цей триклятий годинник і стрілки які неможливо зупинити……..
