Chapter 2: «Triaina»
Цілий тиждень до дня їхнього відправлення на Крит погода була штормовою, похмуре небо продовжувало висіти над Салоніками, величезні хвилі билися об берег та вітер ледве не збивав з ніг. Та на диво, буря припинилася в день відбуття на острів. Ксантея прокинулася в досить тривожному стані, так як хвилювалася через те, що їм доведеться пливти під час шторму, але смикнувши штору і побачивши за вікном сонячну та теплу погоду вона навіть здивувалася. Настрій моментально піднявся і вона побігла на перший поверх до батьків.
— Не можу в це повірити! Ще вчора небо було сірим та в місті панував хаос через той клятий вітер. – Ксантея всілася за стіл, на якому вже стояли йогурт з фруктами та апельсиновий фреш – усе як вона любить. – Мамо, дякую за йогурт.
— Ти все зібрала, доню? – Мама скуйовдила волосся доньки.
— Поквапся, скоро будемо виїжджати до порту. – Втрутився тато. – Будь ласка, будь обережною на тому Криті.
— Тато, я буду в межах однієї країни, не слід за мене так хвилюватися, тим паче мені вже дев’ятнадцять!
— Та хоч тридцять! Ти все одно наша донька і ми будемо за тебе хвилюватися. – Заспокоївшись, він підійшов до пані Далії – Я до гаражу.
— Я тобі зібрала аптечку, стоїть на тумбочці у тебе в кімнаті, не забудь з собою взяти. – Ксантея закотила очі.
— Знову ти мені цілий фармацевтичний склад там запакувала? - Мама та донька розсміялися. – Дякую, мамо! – Дівчина вимила за собою посуд та піднявшись до себе в кімнату запакувала аптечку до валізи.
Ксантея хутко перевдягнулася в шорти та майку, застібнула валізу і схопивши ще одну дорожню торбу, почала все це відносити в гараж, де стояла батькова тойота. Він допоміг скласти речі до багажнику і цьомнув пані Далію - свою дружину на прощання, Ксантея всілася у машину.
— Ти не передумала? – На питання батька Ксантея лише тяжко зітхнула. – Як будеш на місці – кінь адресу, де ти будеш ночувати, добре?
— Так, звичайно.
Попрощавшись з батьком, Ксантея ступила на палубу, де на неї вже чекали друзі. Вони показали їй каюту, де вона зможе відпочити, адже рейс триватиме п’ятнадцять годин, і знову вийшли на палубу аби побачити, як судно відчалює від материкової частини країни.
— Посейдон вирішив нас пощадити. – Заговорив Адоніс.
— Знову ти за свого Посейдона. – Єлені ляснула його по плечу. – Ти в курсі, що ми православні і в нас вже немає політеїзму*?
— Ти не викупаєш моїх жартів, давай-но я куплю тобі керівництво «Як розуміти високоінтелектуальні жарти?». – Адоніс та Шарон розсміялися, а Єлені виглядала дуже розлюченою.
— Шановні пасажири! – Всі обернулися на звук, який походив з верхньої палуби. – Вітаю вас на кораблі під назвою «Triaina», мене звати Ерасмус і я – капітан цього судна. – Це був смаглявий парубок віком до тридцяти років. – Рейс триватиме п’ятнадцять годин і наш пункт призначення – колоритне місто Іракліон. Якщо виникнуть питання – буду радий дати на них відповіді.
— Такий молодий, а вже капітан. – Пошепки сказала Єлені своїй подрузі.
— Молодий, але досвідчений. – Ерасмус раптово з’явився за спиною Єлені та підморгнув їй, що її щоки спалахнули рум’янцем від сором’язливості й Адоніс розреготався . – Як Вас звати, юна леді? – Капітан звернувся до Єлені та простягнув до неї руку.
— Єлені... – Вона намагалася виглядати натурально. Єлені поклала свою кисть в долонь Ерасмуса, він підніс її до своїх вуст та ледве торкнувся вустами пальців дівчини.
— Дуже приємно познайомитися з володаркою такого гарного імені.
— Навзаєм. – Впевнено відповіла Єлені та відвернувшись, стрімко почимчикувала кудись у сторону корми.
— Радий тебе бачити, Адонісе. – Ерасмус потиснув парубкові руку та пішов по своїх капітанських справах.
— Ви знайомі? – Ксантея запитально вигнула брів.
— Перетиналися на практиці якось. – Байдуже відповів Адоніс та теж пішов по своїх справах.
Спершу Ксантея окинула поглядом пасажирів — здебільшого літні пари й туристи з рюкзаками, а коли корабель відчалив, попрямувавши у відкрите море – вона сховалася у тінь, так як сонце висіло високо у небі і підпікало без того засмаглу шкіру.
Під вечір усі пасажири вийшли на палубу, адже капітан вирішив влаштувати «Welcome party». Сонце вже майже сховалося за горизонт, залишивши по собі розсип зірок на пурпуровому небі. На палубі грала ненав’язлива музика, усі пригощувалися шампанським та спілкувалися один з одним.
— Привіт. – До Ксантеї англійською звернулася руда дівчинка років тринадцяти. – Я – Шарлотта, а тебе як звати? – Вона розмовляла з характерним британським акцентом.
— Ксантея. – Посміхнувшись, відповіла дівчина та простягла Шарлотті руку аби та її потисла.
— Дуже гарне ім’я. – Вона посміхнулася та простягла Ксантеї полуницю. – Будеш?
— Дякую. – Дівчина взяла червону налиту ягоду. – Ти з Англії?
— З Шотландії. – Вона теж закинула до рота полуницю. – А ти місцева?
— Так, я з Салонік.
— Тобі подобається тут? В нас хоч і є море, але в нас холодно та сіро..
— Ну.. Я не жаліюся. Взимку в нас теж бувають сильні вітри та шторми.
— А.. Зрозуміло.. А ти відпочивати пливеш?
— Куди там.. – Ксантея розчаровано посміхнулася. – Я на практику їду, університет відправив.
— А на кого ти вчишся?
— Культуролог.
— Ого.. – Дівчинка кумедно здивувалася. – А що культурологи роблять?
— Ми досліджуємо та вивчаємо різні аспекти культури. – Ксантея взяла ще одну полуницю. – А ти на кого хотіла б вчитися?
— Я хочу бути юристом.
— Ксанті. – До лежаку, на якому сиділа Ксантея підійшла Єлені з алкогольним коктейлем у руках. – Ти знайшла собі нову подружку? – Пожартувала дівчина.
— Так, бо ви з Адонісом з мене глузуєте! – Дівчата обидві засміялися.
Ксантея розпрощалася з Шарлоттою і пішла разом із Єлені в натовп, де люди рухалися під такт музики та пили переважно алкогольні напої. Ксантея не була занудою та часто проводила час у компанії друзів, але не любила гомінкі місця на кшалт такої дискотеки, тому пробувши на танцполі ще декілька хвилин, дівчина пішла на корму, повідомивши про це свою подругу, щоб та її не шукала. Вона вийшла на корму та, як виявилося — вона була там одна. Ніч була теплою, як буває тільки на півдні. Море внизу шепотіло щось своє, і хвилі у темряві здавалися живими істотами, що дихали в такт. Дівчина сперлася на поруччя і вдихнула повітря, напоєне сіллю та ледь відчутним ароматом паленого дерева з барбекю, який долинав з нижньої палуби.
Від музики залишився тільки глухий гул, ніби корабель тримав дві реальності — гомінку людську і тиху, майже магічну. Вона вдивлялася у темно-синій простір, солоні краплі осідали на її шкіру, змушуючи покриватися мурашками від прохолоди. Врешті, вона зайшла у свою каюту, та прийнявши душ – провалилася в безтямний сон.
Ранкове сонце підіймалося з-за горизонту без поспіху і світло проникало крізь вікно каюти, розсіюючи м’які відтінки золотистого і рожевого по кімнаті, в якій спала дівчина. Ксантея прокинулася від того, що хтось постукав у двері її каюти.
— Пані Ксантея Мавроліс. Це капітан корабля — Ерасмус. За тридцать хвилин ми причалюємо до берегу Криту.
— Дякую! – Вона кинула капітану та негайно підвелася з ліжка. Вмившись, дівчина зачесала неслухняні пасма кучерявого волосся й зібрала його у пучок, з якого все таки вибивалися деякі пасма.
За декілька хвилин в її каюту зайшла Єлені з коктейлем у руках.
— Доброго раночку, киця. – Білявка плюхнулася на скуйовджене після сну ліжко.
— Єлені, ми не у відпустці, чому ти з самого ранку п'єш? – Вона злегка примружила очі, втупившись у співрозмовницю з таким виглядом, ніби вже бачила цю дурню сто разів.
— Ксанті, ми все ж таки пливемо на Крит. – Вона глянула знизу вгору, широко розплющеними очима. – Не сварися. – Дівчина простягнула своїй подрузі коктейль. – Будеш?
— Ні. – Ксантея відсунула рукою напій. – Ми вже скоро будемо на місці. – Дівчина поглянула у вікно своєї каюти. На обрії виднівся порт міста Іракліон.
Корабель повільно підходив до берега й у повітрі вже було чути: солонуватий присмак водоростей, дизельний запах порту, і змішаний гамір грецької мови з голосів — туристів, рибалок та місцевих торговців. Одразу ж біля порту на їхню компанію чекав бус, який мав їх відвезти до їхнього місця проживання. Сівши у таксі, Ксантея відчула не дуже приємний аромат водія, якому було за сорок. Ось так їх вітає Крит. Вона помітила, що Єлені теж прикрила носа рукою, лише Адоніс насмілився сісти на переднє сидіння поряд із водієм і теревенив з чоловіком цілу дорогу про те, чому в Іракліоні такі дороги і як мало місця для паркування авто.
Врешті-решт водій висадив Адоніса, Єлені та Ксантею на менш гомінкій вулиці, яку частково вкривали низенькі пальми.
— Bye, buddy! – Вигукнув Шарон з відкритого вікна авто. – See y'all!
— Як я розумію. – Адоніс розвернувся до однієї з будівель обличчям, тримаючи в руках телефон з відкритою GoogleMap. - Це наш готель.
Фасад готелю виповнений з ракушнякових блоків, а над білою аркою, яка обрамляла сині дерев'яні двері висіла вивіска з назвою готелю - “Παλαιό Fortouna".
— Ну так, “Палац фортуна”, нам сюди. – Єлені зиркнула у телефон брата, аби звіритись.
На стійці реєстрації їх доброзичливо зустріла жінка, яку звуть Еллада. Вона ж показала їм їхні кімнати, розташування кухні, лобі та пральні.
— Сніданки в нас з восьмої до одинадцатої. – Сказала вона на додаток і залишила молодь самих у коридорі.
— Все, дівчатка, я до себе, зустрінемося ввечері. Усіх запрошую на променад містом. – Адоніс узяв свою валізу та затягнув її у свою кімнату.
Дівчата вчинили за його прикладом та теж зайшли у свою кімнату. Кімната не була занадто просторою, зате була затишною. У білих стінах та голубих віконницях передавався грецький колорит, а на маленькому балкончику був цілий садок з різноманітних фікусів. Єлені та Ксантея скинули свої сумки на ліжка і одразу ж підійшли до балкону, звідки їм відкрився вид на тиху колоритну вуличку, дорога якої була вимощена камінням різної форми.
— Снідати будемо? Зараз тільки десята година. – Єлені озвучила ідею.
— Давай! Я так зголодніла. – Ксантея підримала ідею подруги і вони обидві вирушили до їдальні.
Сьогодні на вибір: фета, піта*, круасани, булочки, тости, нарізані помідори, огірки, перець та, звичайно ж – оливки.
— Схоже.. Це все, що залишилося після інших гостей. – Обурилася Єлені.
— Ми прийшли останні, не дивно. – Ксантея поклала собі в тарілку їжу та присіла за столик. – Який у нас план на сьогодні? – Вона перевела погляд на свою подругу.
— Адоніс буде спати до полудня, через те, що цілу ніч вештався на нижній палубі з якимись італійцями, тому ми маємо час, аби розвідати місцевість, або сходити на пляж. – Єлені втягнула апельсиновий сік через соломинку.
Політеїзм – це віра в багатьох богів.
Піта – це традиційний хліб у формі тонкого круглого коржа.
