Telema — Пройдисвіт (LP, 2025). Рецензія

Слухати: https://linktr.ee/telema_band

Здавалося б, немає більш популярного локального гурту на важкій сцені, ніж Telema. Це один із тих гуртів, які з самого початку орієнтувалися на внутрішній ринок, усвідомлюючи всі виклики війни. Варто віддати належне музикантам, які створюють музику, розуміючи, що можуть бути мобілізованими будь-коли. Попри це, вони продовжують писати музику навіть якщо коли дійсно буває важко.І в цей список можна впевнено додати більшість їхніх колег по металкорній та альтернативній сценах — ви й так знаєте, про кого йдеться, не мушу писати назви.

Звісно, Telema не є найпопулярнішим гуртом загалом, але серед україномовних представників метал-сцени вони відіграють важливу роль. За цей час гурт відіграв десятки благодійних концертів по Україні, доводячи, що навіть у воєнних умовах можна не лише грати, а й збирати чималі донати для ЗСУ з продажу квитків і залучення активної аудиторії.

З Telema мене пов’язує важливий спогад, про який я ніде не писав і розповідав лише найближчим друзям. У контексті їхнього другого альбому він буде доречним.

Моє перше знайомство з Telema, як і з багатьма гуртами того часу, сталося випадково восени 2021-го. Не останню роль у цьому зіграв Рок Спектрум. Якийсь дуже палкий фанат української музики — для якого всі класні, всі молодці, немає поганих, одні хороші, роблять найкращу музику на світі — написав мені, що є гурт, про який я точно не писав, і я просто зобов’язаний це зробити. Інакше на мене звалиться Кара Небесна й карма мене настигне. Цими «невідомими» виявилися якісь ноунейми з Франика — Telema. Повірте, у листопаді 2021-го вони справді були ноунеймами.

На той момент у мене вже були рецензії майже на всі гурти так званої майбутньої CUM-братії, крім Sick Solution і True Tough, з якими я познайомився лише у 2023-му. Відверто кажучи, мені не дуже хотілося слухати альбом, нав’язаний наполегливим фанатом, але оскільки людина ще й шанувальник каналу, то я мав це зробити. Послухавши альбом, я подумав лише одне: «З біса, вони цікаві! Щось в цьому є. Я маю про них написати».

Зрештою, дебютник Telema став для мене важливим альбомом осені. Багато місць, світлин, тунелів, закинутих будівель, де я гуляв і фотографував, тепер асоціюються з кожним металкорним рифом, брейкдауном і несамовитим ревом вокаліста. Ще до того, як це стало мейнстримом, у мене вже були душевні розмови з Тарасом про всілякі металкори. А коли я серйозно захворів, цей альбом став моїм постійним супутником.

У кожного є музика, яка символізує щось важливе в житті. Для мене це Telema — один із найважливіших гуртів жовтня-листопада 2021-го, що не злізав із мого плейлиста й був своєрідним опорним елементом. Коли я повертався в Україну, у навушниках теж грала Telema. Тому весь цей нинішній ажіотаж навколо гурту в телеграмах і твіттерах я пережив ще кілька років тому. Усе це дуже важливо, як і сам гурт, з яким пов’язані спогади мого європейського періоду життя.

І ось тепер вийшов другий повноформатний альбом Telema. Я досі музичний оглядач, війна не закінчилася, а росія досі існує, а світова політика нас круто зливає.

Цей альбом зовсім інший — за тематикою, наповненням, музичним планом. Між ним і дебютником — величезна прірва. Я б не ставив перший альбом вище за новий, бо для мене він передусім викликає ностальгію за тим примарним, відносно мирним часом. Звісно, там були цікаві ідеї зі звуком, пристойні соляки, ще не надто професійний екстрим-вокал. Тоді цей стиль лише дозрівав, формувався, зрощував плоди посадженого коріння.

Неіронічно, але саме війна найбільше допомогла гурту відшліфувати свій стиль. Не до бездоганності, звісно, але до рівня, що взуває багатьох core-гуртів. У другому альбомі є справжнє відчуття цілісності: динаміка не провалюється, структура тримається на сталевих швах, і кожен трек звучить як частина єдиного полотна.

Telema виросла за ці роки. Вони остаточно перейшли на українську, а від попереднього альбому залишилася, хіба що, їхня любов до мелодичного хардкору — те, чому вони, ймовірно, не зрадять ніколи. За ці роки гурт демонстрував лише прогрес і наразі досяг певного етапу на «Пройдисвіті». Можете не погоджуватися, але факт залишається фактом.

Telema завжди трималася гостросоціальної тематики. Під час війни їхній фокус змістився на реакцію реальності (EP «Страх.Відчай.Гнів.Лють»), де вони обіграли різні емоційні стани та фактори, на які впливає війна. На «Пройдисвіті» сторітелінг пропрацьований настільки добре, що все інше на їхньому рівні меркне.

Я завжди вважав, що альбоми повинні розповідати історії, особливо якщо передбачено концепт. Платівка без історії — що серце без любові. Хоча, звісно, є винятки, коли культовими ставали альбоми без чіткої сюжетної лінії.

«Пройдисвіт» розповідає історію мерзенного покидька, який вляпався в дуже серйозні проблеми. Його життя різко змінюється після однієї неприємної події. Починаючи з першої пісні «Безтурботність», Telema поступово розкриває характер персонажа через призму аморальності, карми, відповідальності та природи людського існування. Дев’ять треків — це дев’ять епізодів із життя цього виродка. Якщо в «Безтурботності» він живе своє безтурботне життя, нехтуючи моральними та етичними принципами, то у «Пройдисвіті» відкривається його темна сторона душі.

Фрази «Нахуй любов та дружбу, я люблю тільки себе», «Ні для кого нічого не мушу» і «Чужі долі — це сміття» демонструють абсолютний індивідуалізм і зневагу до традиційних людських зв’язків. Відсутність докорів сумління («Совість ніколи не гризе») ще більше підкреслює образ антигероя, який не бачить сенсу у відповідальності перед іншими.

Пропишіть на надгробку цю культову фразу — «Нахуй любов та дружбу». Це геніальний твіст! Моє майбутнє життєве кредо. Я розчарувався в усьому, люблю тільки себе і цей довбаний канал. Натрахаюся досхочу і загрузну в прірві цієї дурної реальності.

Основний фокус персонажа — фізичні задоволення: секс («Задовольнити лібідо»), наркотики («Декілька доз дофаміну», «Легені сповнені диму»), відчуття ейфорії («Мурахи бігають тілом»). Цей ліричний герой — архетиповий пройдисвіт, що втілює крайній нігілізм, гедонізм і повне відторгнення загальноприйнятих норм. Він не шукає виправдань і не намагається здаватися кращим: його відвертість створює ефект демонстративного аморалізму.

Він живе виключно моментом, не задумуючись про майбутнє. Його цікавлять лише фізичні насолоди, які дають миттєве полегшення чи емоційний підйом. Важливо, що він усвідомлює свою поведінку, але не має бажання її змінювати. Спосіб його життя не лише ризикований, а й саморуйнівний, що натякає на неконтрольовану залежність і потенційний крах. 

Це типовий мешканець мегаполіса, де відчуженість і емоційне виснаження змушують людей шукати сенс у швидкоплинних задоволеннях. Його середовище — клуби, вечірки, вулиці нічного міста, де можна відключитися від реальності.

Це критика lost generation — людей, які не бачать майбутнього, не вірять у справедливість світу, не будують стосунків і легко можуть зламати серця. Вони — продукт зруйнованих сімей, токсичних та аб’юзивних стосунків, що сформували в них зневагу до суспільства.

Такий персонаж — чудовий архетип сучасної соціальної кризи, яка в Україні тільки загострюється через травми, спричинені війною.

В останньому куплеті «Пройдисвіта» фінал залишається відкритим, створюючи зв’язок із «Бедтріпом». Ця пісня описує стан зміненої свідомості, що супроводжується страхом, дезорієнтацією та розчиненням особистості. Вона розповідає про момент, коли головний герой настільки сильно обдовбався, що повністю «поплив» у реальності.

«І дотиків не відчувають руки / І наче зникла земля із-під ніг»

Ага, класичні симптоми сильного психоделічного досвіду або панічного стану: втрата зв’язку з тілом і реальністю.

«І стеля чомусь замінила підлогу / Безглуздими звуками стали слова»

Ну, звісно, тут передано спотворене сприйняття, коли фізичні закони здаються нелогічними, а мова втрачає сенс. Відчуття «замкненого циклу» нагадує концепцію вічного повернення (Ніцше) або когнітивну пастку, коли розум застрягає в нескінченному повторенні.

Хоча психоделіки часто романтизуються як засіб розширення свідомості, тут вони постають інакше — як двері до нескінченного циклу жаху й втрати себе.

«Бедтріп» є переламним моментом у розповіді, визначаючи, що буде з героєм далі. Його дії у перших двох треках приводять до неминучих наслідків, і важкі психоделіки він вживає не вперше — руйнуючи себе повільно та нещадно. Лірика натякає на циклічність його життя, що фактично позбавлене сенсу: людина загубила себе.

Після куражних мандрівок глибинами свідомості герой опиняється у темному лісі. Він не пам’ятає і не розуміє, як сюди потрапив. Його марення не припиняються: він бачить химерні силуети, йому ввижається смерть, а в повітрі кружляють ворони — символ неминучої розплати. Події розгортаються поступово, занурюючи героя все глибше у прірву.

Хоча місцями лірика надто прямолінійна, хочеться більше гри слів та закручених метафор. Утім, Телема вже на третій пісні перетворила історію на справжній трилер. Ми розуміємо, що ліричний герой учудив щось непоправне і тепер стикається з наслідками. Інакше як він міг опинитися вночі в темному лісі?

Особливо цікавий момент, коли герой усвідомлює, що жахи навколо — це не лише наслідки наркотиків чи психозу, а реальність, яку він сам собі влаштував:

«Думаєш, це сон? Це просто нічний кошмар?
Це реальність, сука, це той шлях, що ти собі обрав».

Ці рядки говорять самі за себе.

«Біжи крізь темний ліс / Шукай спасіння, блять, якого нема»

Звісно, абсолютний відчай. Герой намагався заглушити свої внутрішні демони алкоголем і наркотиками, але зрештою зіткнувся з неминучими наслідками. Спочатку все виглядало як галюцинація, але потім виявилося, що це його нова, страшна реальність.

«Кошмар» — це не просто жорсткий текст про жах і смерть. Це метафоричний маніфест про неминучість розплати за власні рішення.

Якщо «Бедтріп» передає миттєвий стан паніки та зміненої свідомості, то «Кошмар» показує наслідки — те, що залишається після того, як ти перетнув межу, за якою немає повернення. Тут немає світла. Немає виходу. Це безжалісний, прямий і чесний текст про зустріч із власними демонами.

Зізнаюся, що трек «Кінець» я не до кінця розгадав. Точніше, мої трактування виявилися не зовсім вірними, і група дуже вдало обіграла цю історію. Про вбивства поліцейських я й подумати не міг. Це був класний мув, який Телема мені продала.

Пісня «Кінець» є логічним завершенням історії, яка почалася з «Бедтріпу» і продовжилася у «Кошмарі». Якщо попередні частини фокусувалися на психологічному жаху та внутрішніх муках, то тут ми бачимо фізичне завершення — насильницьку смерть головного героя. Текст передає напругу переслідування, відчайдушну спробу втекти, кульмінацію конфлікту і, врешті-решт, фатальний фінал.

Пісня виглядає як остаточне завершення шляху героя, але водночас її можна трактувати як метафоричну смерть? Текст не романтизує кримінальний спосіб життя, а лише показує його темні сторони та тваринні інстинкти. У головного героя немає шансів на виживання. Він сам себе знищив своїми діями, проклавши собі такий шлях.

Образи куль, перестрілок, вибухів, місиво з крові й мертвих тіл створюють майже кінематографічну атмосферу, доповнену інтенсивно напруженою музикою. Жахливий парадокс полягає у тому, що такі історії цілком можуть стати реальністю, як ось загадкове вбивство дівчини в моєму місті, яка була моєю шкільною подругою, і родом з мого рідного села.

На початку лютого її неповнолітня донька знайшла матір бездиханною у власному ліжку, при тому, що ще день до того все було добре і нічого не віщувало біди. У соцмережах вона виглядала щасливою і навіть проводила в тік-тоці стріми ситуативних бесід зі своєю донечкою. Поліція та експертиза постановили, що її отруїли небезпечною речовиною, яка одномоментно вбиває організм, розклеюючи його, а на тілі були сліди жорсткого побиття тупим предметом, ймовірно дерев’яною палицею. Інших деталей я не можу розповідати з зрозумілих причин, але там теж складна історія зв'язків із поганими людьми.

Просто шокує, наскільки художні інтерпретації в музиці чи кіно можуть паралельно перетинатися з реальністю. І хтозна, чи доведе поліція розслідування до кінця.

Послухавши наступний трек «Драма?», ви замислитеся над природою смерті, її значенням і тим, що залишається після. Що буде з тією дитиною, яка втратила матір і не спілкувалася з біологічним батьком? Який відбиток залишає смерть у головах людей, а тим паче, дітей?

Ця робота значно інтроспективніша та холодніша за попередні треки. Тут немає емоцій, паніки, гонитви чи жорсткості власних дій. За все прийшла розплата. Лише спокійний, але моторошний роздум про неминуче.

Цікаво б зрозуміти, що відчув чоловік моєї подруги, коли дізнався про смерть дружини за кордоном. «Драма?» – це ж не роздуми про смерть, а дослідження її сенсу. Чи є вона трагедією? Чи зникає людина остаточно після неї? Чи важить смерть, якщо немає кому про неї сумувати?

Пісня залишає питання відкритими, але додає жорстку точку в кінці: якщо ніхто не пам’ятає, то це навіть не драма, це просто тиша і ґрунт по труні.

Пісня «Сліди» – це кримінально-нуарний погляд на смерть. Загадковий образ людини, яка не залишила нічого після своєї смерті. Якщо в «Драмі?» головним питанням було «Чи є смерть трагедією?», то тут основний мотив – пошук слідів у світі, що забув про людину. Детектив намагається зрозуміти, ким була ця людина. Подібно до журналіста з фільму «Громадянин Кейн», детектив все більше переконується в її нікчемності. Якщо журналіст читав щоденники та мемуари, то детектив збирає інформацію з уламків і створює образ людини, який розкривався у перших двох піснях. Поступово це перетвориться у маніакальність й одержимість.

Це жорсткий контраст того, як працює пам’ять про померлих. Тут ніхто не заплакав, ніхто не згадав. Кейна хоча б поважали й любили…можливо…він і людиною колись був.

«У всіх людей є якісь друзі й близькі / Але це не ти, точно не ти.»

Чорт, забирай, це розриває душу, чесно! Найбільша тригерна точка альбому, і я впевнений, що цей мув зачепить багатьох. Він надто ріже гіркотою, надто потужний удар у писок. Чомусь саме ця фраза викликає в мене найбільші емоції, ще з моменту виходу синглу.

По суті, в мене ніколи не було справжніх друзів. Були колеги, товариші. Мене ніколи не сприймали в оточенні й вважали попуском через шкільний булінг. Також не сприймали через мій образ, світогляд, любов до важкої музики й спортивних розваг. По життю я завжди один. В очах оточення я був не від світу цього, і здається, я змирився з цим надовго. У суспільстві я можу виглядати як хамелеон, якого ніхто не помічає, але той, хто помічає все.

Текст пісні «Сліди» побудований на коротких різких рядках, що додає ефекту уривчастих думок. Це створює відчуття слідства, хоч і без результату, окрім того, що детективу вдається лише з’ясувати, що той чувак був рідкісним мудаком. Останній куплет повторює перший, але тепер цей тон звучить холодніше. Смерть цієї людини нікому не потрібна, як і його нікчемне життя.

«Драма?» – це історія про роздуми, навіть відчай. «Сліди» – байдужий звіт, беземоційний, сухий, і від того не менш моторошний, бо вся правда лише підтверджується детективом. «Сліди» – це пісня про людину, яку так ненавиділи, що, коли він помер, хтось обов’язково зрадів, а світ його швидко забув. Це історія про порожнє життя і смерть, яка не змогла зробити його важливим. Тут немає жалю, немає розчуленості – є тільки питання і порожня відповідь. І найстрашніше, що іноді саме так і буває.

Пісня «Карма» – це суворе нагадування про невідворотність наслідків. Якщо «Сліди» були про смерть, що не залишила після себе нічого, то «Карма» – це про те, що вчинки не зникають безслідно. «Карма тебе знайде! І покарає за все!» – це ключовий меседж пісні. Немає виходу, немає втечі – за свої вчинки доведеться відповідати. В інших словах цієї пісні йдеться про чіткий акцент на відповідальності за власні дії. Тобто, що б людина не робила – не зникне безслідно. Фальш і маски не допоможуть, навіть якщо контролюєш ситуацію. Коли Влад нестямно кричить “Цей світ щедрий та злопам’ятний”, він має на увазі, що це не виглядає як випадковий хаос, а як система, що запам’ятовує та віддає по заслугах. Якщо «Сліди» були холодним звітом про смерть, то «Карма» – це ударний вирок, що перетворює смерть на початок ще гіршого покарання.

«Параноїк» виглядає як логічне продовження «Слідів» і «Карми», але тепер історія розгортається в голові того детектива. Текст передає параноїдальний стан, коли свідомість зациклюється на питаннях, на які немає відповіді. Оповідач застряг у власних підозрах і не може відпустити цю історію, так що в його голові вже живуть конспірологічні теорії. Хоча я припускаю, що детектив попаяний.

«Карма» була вироком, то «Параноїк» – це саморуйнування через сумніви та страхи. Текст побудований так, наче це думки людини в стані паніки й тривоги — уривчасті, без зв’язку з питаннями. «Тривожні думки не покидають голови» повторюється на початку і в кінці, створюючи ефект зацикленості. Пісня не завершується висновком. Це відкритий фінал, бо детектив застряг у цій тривозі назавжди.

«Параноїк» – це кульмінація тривоги, яка роз’їдає людину зсередини. Це вже не історія про Пройдисвіта – це історія про того, хто залишився живим, але не може це витримати.

Для Телеми це перший досвід створення повністю концептуального альбому, де історія персонажа виходить на передній план. Я намагаюся пригадати, коли востаннє бачив щось подібне. На жаль, ніхто на думку не спадає. Чи вийшов цей концепт успішним у Telema? Безумовно, це гарна спроба розповісти кримінальний трилер. Місцями лірика сильно підкачувала, її відверта прямолінійність часто псувала відчуття трилера, де хотілося більше загадок і таємниць, як у крайньому альбомі Opeth. Але я розумію, що тут перехресні стежки й вся історія розповідається оповідачем, тому він міг би зменшити засилля матюків і краще полоскотати нерви цікавішими римами. Тобто, з підсумку виходить, що якби Телема більше попрацювали над формою і продакшеном, то змогли б досягнути вершини відмінних концептуальних альбомів.

Ця авантюра ще прикольна тим, що раніше в нашій країні я не зустрічав таких альбомів, які по сторітелінгу нагадували б кримінальні трилери. Щоб нуарна атмосфера розкривалася не тільки через лірику. Пройдисвіт – це більше фастфудний трилер комерційного напрямку, хоч і закладає безліч важливих повчальних моментів.

Стосовно аранжувань, то треба враховувати, що в метал-жанрі Телема створили найоригінальніший концепт в нашій індустрії. Це найоригінальніший альбом 2025-го року. Щоб збагнути історію альбому, його треба слухати в тій послідовності, що він є, бо інакше є ризик не зрозуміти певні моменти в ліриці.