На перший погляд здається, ніби The Darkness з'явились нізвідки й з релізом дебютного альбому «Permission To Land» вони почали рвати музичну індустрію. Однак, за словами фронтмена Джастіна Хокінса, їх шлях до популярності не був аж таким раптовим.
«Ми випустили всього 200 копій EP "I Believe In A Thing Called Love". Їх розкупили за тиждень, а пізніше мініальбом потрапив на 180 місце в хіт-параді. Здається це вперше, коли про нас почули. Далі радіодіджей Джо Віллі поставила EP на Radio 1, ймовірно щоб здивувати свою аудиторію. А на той час у будівлі був Дейв Грол і він сказав: "Це чудово". Вже відтоді всі почали казати який ми крутий колектив», — сказав Джастін Хокінс.
Відзначаючи 20-ту річницю альбому, Джастін разом з гітаристом Деном Хокінсом згадують, як створювали його: спочатку здобули популярність серед поп аудиторії, а потім принесли в рок характерну британську вразливість.
Про звук 01.
Вони переписали відсотків 20-30 альбому, адже, до прикладу, у «Love Is Only A Feeling» була сотня версій як зіграти на акустиці. Тоді як інша частина альбому записувалась наживо. До того ж вони не мали лейблу, тому зведення повністю оплачувалось членами групи.
Деякий матеріал робився в маленькій студії у Віллесдені, де поруч з нею стояла кімната з барабанами. Хоча інколи вони пролазили в концертну залу, там грали на інших барабанах, записували їх, а потім допрацьовували в студії. Як результат, звучання «I Believe In A Thing Called Love» чи «Love Is Only A Feeling» набагато краще за інший матеріал.
«До шаленого зросту нас не сприймали як унікальний гурт, — каже Джастін. Були й інші колективи, які грали на двох гітарах. Тож люди сприймали це як змагання, ніби хтось тут має перемогти. Звичайно ставили проти нас. Утім, на превеликий жаль для цих людей, ми єдині знали, як писати пісні».
Адже їх музика переповнена ностальгією про той період, який вважали не модним. Тобто альбомом «Permission To Land» The Darkness дружньо нагадали аудиторії, яка виросла на «Queen» і «Bon Jovi», що в грішному задоволенні (guilty pleasures), ключовим словом є друге.
Про текст 02.
Звичайно The Darkness не перші, хто додумався додавати «motherfucker» у приспів, але їх лайка не здається безпідставною. Для них ніби окремо виділено час і місце. Тільки все залежатиме від контексту.
«Наші батьки по-різному підходять до лайливих слів. Відколи ми родились, батько ні разу нічого такого не говорив. А матір розмовляє як портовик. Просто у неї інше виховання. А ось тато взагалі не лаявся. Я запитував у нього: чому так? І як він сказав, вони з приятелем побились об заклад. Хто перший з них вилається, той винен 10 фунтів (близько 500 гривень). Спір вже років 60 триває», — розповів Джастін.
Також у текстах альбому є щось особливо британське. Чи то розповідь про міфічного східноанглійського вовка («Black Shuck»), чи то спогади про позашкільні розваги («Friday Night»).
Про назву 03.
Було багато безглуздих назв, на кшталт «Thank You, This Will Succeed For Me», «Thank You, This Will Succeed For Me. Now, I Believe Some Sex For My Friends», «Guitarchitecture», «Apocalypso», «Death In Both Ears», «Rock Bottom». Однак вони зупинились на «Permission To Land», бо ця ідея просто-таки впала з неба.
Вони обговорювали, з якої пісні почати альбом (в планах була «Bareback»). Проте на той момент вони записали лише інструментальні партії. Тож гурт вирішив додати голос пілота, який проситиме дозволу на посадку.
Джастін знаходить у цьому подвійне значення. Одне з таких — це зображення людей, які ніби кружляють навколо коханої людини. Тобто, вони вичікують правильний момент, коли почати залицятись.
