The Sixsters — Ghost (2026). Рецензія

Що ж... Хай у даній рецензії я ходитиму по талому льоду через свої упередження, але кривити душею не в моєму стилі. Нам треба побільше плюралізму, щоб усе далі йти від совєтських традицій. Тому писатиму, як думаю.Й обожнюю жінок, присягаюся. Людей загалом.

Отже, до чого був такий дисклеймер? Я завжди з недовірою та скептицизмом ставлюся до гьорлз-бендів, особливо тих, які ступають на поле року чи металу.

Жіночий вокал — річ, що потребує ювелірної точності й тонкості в жанрах, яким характерна тяжкість, агресія чи навіть просто енергійність. Аби в підсумку слухач не отримав щось на кшталт Linkin Park з Армстронг, що стало смертю гурту. І навіть не через сам факт заміни Честера, а через появу жіночного вокалу там, де йому не місце (так, фу-у, у мене мракобісся!).

Як мінімум українська сцена сильно страждає на відсутність різноманітності жіночих вокалів. Партії, прийоми, діапазони — як під копірку. Рідко помічаю щось, що хоч трохи має характер чи колір на фоні сірості. Тим паче в році...

Сьогодні ми розглянемо лонгплей «Ghost» гурту The Sixsters, заснованого під Києвом ще у 2018-му, але який наразі функціонує в Німеччині. Дівчата мають власний сайт та грали на багатьох європейських сценах, таких як Glastonbury, Open Flair, Essen Original, Bochum Total, Fair Play, Support Slot Beatsteaks та ін.

Хоча альбом свіжий, він викликає дивне почуття, що вийшов пізніше, ніж мав би. Про що я? Нумо розбиратися.

🎵 Потрековий розбір платівки

🎧 Ghost

Ghost - song and lyrics by The Sixsters | Spotify

Listen to Ghost on Spotify. Song · The Sixsters · 2026

open.spotify.com

За вступним треком формується перше враження про альбом. Тим паче якщо він однойменний. У даному випадку враження, на жаль, не найкраще.

Загалом «Ghost», хоч і звучит трохи банально, непоганий. Чутно, що вокалістка знає свій тембр, а також майже не має акценту, хоча текст англійською. Інструментальні партії — і басові, і гітарні, і барабанні — доволі передбачувані, але приємні. Акустичний бридж узагалі доволі задушевний, а в мене особисто викликав ремінісценції фольк-року (ну от не знаю, чому так!).

Каменем же спотикання тут стала синтетична мелодія. Видно, що The Sixsters намагалися за допомогою неї в якийсь а-ля (у-лю) ретро-/вінтажний рок. Проте це абсолютно не пасує до загальної стилістики треку, що — переважно через вокал — наслідує поп-панк на кшталт Paramore чи чогось подібного. Зліпили в купу непоєднуване — й отримали музичну виразку у власному релізі.

(До речі, якщо я заговорила про якісний український вінтажний рок, то краще вже звертатися за ним до киян Dice & The Acid Warrior Lord — ось вам рекомендація :)

🎧 Don't Look Back

Пісня дивна, не приховуватиму. Інструментально початок ніби натхненний Red Hot Chili Peppers (чи то я вже всюди чую їх як фанатка): ну аж просякнуті басові та гітарні партії чимось від них. Чи то через виражений бас так здається — хтозна. Але відчуття є.

Далі композиція стає в дусі альтроку Avril Lavigne. Вокал у порівнянні з «Ghost» м'якший, мелодичніший. А ігри з тюном та немов восьмибітним ефектом набагато вдаліші, ніж синтетичні мелодії; це абсолютно точно візитівка треку, яка робить його живим.

Усе згадане надає попсовості — зворушливої, навіть ностальгічної. Як аромат, який раптом з'являється у випадковому місці та здіймає в голові ворох спогадів з дитинства. Енергія ж приспіву як мінімум помітно так дриґає при прослуховуванні ногу в такт, як максимум — змушує рванути теплим літнім днем до річки з друзями та ящиком прохолодного пива.

Незважаючи на багато порівнянь, я вважаю, що «Don't Look Back» — крута. Серйозно. Це український дівчачий поп-рок, за який нарешті не соромно!

🎧 Plastic She

Має буквально ті ж проблеми, що й перший трек. Питань немає лише до вокалу. Це один із тих прикладів, коли гурт переоцінює свої можливості та пробує надати музиці більше агресії, що виходить невміло.

🎧 Psychedelic II

Легка хрипинка у вокалі не натягнута чи вимушена, як часто трапляється, а навпаки доволі приваблива. Як любитель жіночих голосів понижче я задоволена.

Синтетичний орга́н на диво доречно симбіотує з іншими елементами. Одразу згадується гурт Ghost (до речі, цікаво, чи даний альбом — омаж якийсь, чи це збіг) зі своєю «Mary On A Cross». Там теж було щось схоже на орган, причому ідея була так само вдало реалізована. Хіба що «Mary On A Cross» навмисно вінтажна. Натомість «Psychedelic II» зберігає баланс на вагах, де на одній чаші більш-менш сучасне рок-звучання, а на іншій — ретро-стилістика.

🎧 Everything I Owned

Вокал прекрасний, але про трек загалом сказати нічого. Композиція сумна, у міру пафосна, більше акустична, незважаючи на приспіви з натяками на патетику. Але, на жаль, у ній навіть немає за що зачепитися.

🎧 Underground

Не пішла далі «Everything I Owned». Наскільки я розумію, трек планувався з нальотом грайливого саспенсу — принаймні поєднання моторошної тематики тексту з дитячим сміхом і зловісними беками свідчать про це.

Синтетичні елементи в кінці в традиціях сінті-панку чи поп-року, на мою думку — як собаці п'ята нога. Настрій «Underground» не витриманий, тому сприймається з розгубленістю.

🎧 Fame

Якби електронік-рок, поппанк та умовну праву руку рок-н-ролу зшили воєдино, то в результаті вийшов би такий Франкенштейн. Особливо через вокал, що відсилає до початку десятих з Avril Lavigne в чартах, синтетичну мелодію, основні енергійні та трохи гарячі рифи, шумний гітарний каркас.

Гадаю, пісня дуже вписалася би в плейлист бару. Вона апріорі фонова та не з тих, що прослуховуються заради естетичного оргазму, глибини чи розносу під сценою. Проте це не робить її невдалою.

🎧 Rap

Типу... йоу? Трек і справді починається з речитативу. Моя велика пошана вокалістці, що примудряється зачитувати щось англійською майже без акценту. Просто вау!

Початок — краще, що є в «Rap». Я прямо вловила атмосферу нульових, коли був розквіт старого доброго репу. Десь же припадає пилом мій скейт... Якби вся композиція була й далі у формі речитативу й інструменталу для об'єму — це ні краплі не споганило би її, ба навіть зробило би однією з моїх улюблених.

Але приспів слабкий, в гірших традиціях поп-панку, дуже сирий. Його рятують лише природна харизматичність вокалістки та фонові беки з "хей". Коротше кажучи, «Rap» є показовим прикладом того, як у треці основна частина може затьмарювати приспів.

🎧 Psychedelic

Дослухати «Psychedelic» мене змусила тільки щира й пристрасна любов до квакушок, якими гурт чудово вміє користуватися. Раптом і вас вони зуміють приманити :D

Однак якщо казати про решту музичних складових, то нічого принципово нового я не помітила. Трек схожий на попередні.

🎧 Wedding

До цієї пісні всі відсилки до бравих нульових і десятих були під сумнівом, але тепер я впевнилася у своїй беззаперечній правоті.

Просто послухайте (тільки далі, ніж інтро). Ви не повірите, що реліз 2026-го року. Досі не вкладається в голові, що «Wedding» вийшла не одночасно з піком якихось blink-182 чи Good Charlotte як відповідь на превалювання виконавців чоловічої статі в поп-панці.

Трек мені сподобався. Можливо, тому що викликав ностальгію, а можливо, тому що він сам по собі приваблює жвавістю, оптимізмом, які немов втрачає сучасна музика. Беки ще сильніше бадьорять звучання в принципі.

Вокалістка, що інколи пустотливо зривалася на щось типу високого фраю — чи не найголовніша, на мій погляд, мила фішка. Вона додає «Wedding», яка в принципі цікава за темою — опонуванням ідеї одруження — зухвалості та провокативності, проте в щільних рамках. Текст не виглядає як протест, а от як волелюбність — цілком. І в цьому принада треку.

🎧 Wings

Романтичний поп-рок. Приємно меланхолійний — із лагідною грою піаніно, оксамитовими басовими партіями, класичними теплими гітарними соло наприкінці. Під нього не соромно танцювати з коханою людиною.

Єдине, що різко виступає з загального рельєфу композиції... вокал, як не дивно. Хоча я його раніше тільки славословила. Тембр все ще шикарний, та тут лишається відбиток від іншого наповнення альбому — певна грубуватість, яка у «Wings» поряд із ніжними елементами виглядає вже не виграшно, а чужорідно та дивно. Ті відголоски фраю, які деінде блукають куплетами на кінцях рядків, дещо дряпають слух.

Проте загалом це дійсно хороша пісня, яку аж хочеться додати як основний саундтрек до фільму про кохання. У ній багато піднесеності та певною мірою кінематографічної драматичності (у найкращому сенсі).

🎧 Boobs

Назва красномовна, а про текст мовчу. Емоційні речитативи, гротескні інтонації з рядками, що нагадують більше абсурдну виставу (привіт Schmalgauzen) чи мюзикл.

Навіщо? Для чого? З якою ціллю? Я могла би продовжувати синонімічний ряд, проте звідома все було очевидно: прикол заради приколу.

📌 Підсумок

Отже, що маємо в підсумку? Як зручну метафору використаю кам'янистий пляж. Кожен камінчик унікальний, якщо дивитися на деталі, з педантичною точністю заміряючи й порівнюючи їхню площу, виступи чи щербинки. Однак, коли не вдаватися в такі подробиці, а дивитися на узбережжя здалеку — каміння залишиться камінням, що зливається в єдиний візерунок.

Ось так і лонгплей «Ghost» гурту The Sixsters. Головний його огріх полягає в одноманітності: до середини «Ghost» без труднощів може набриднути. Хоча, здавалося би, намагається вхопитися за різні жанри — від поп-панку та ретро-року до репу, поп-року чи рок-н-ролу.

У дівчат великий досвід у музиці, вони знайшли свій стиль, утім, це ж і стало їхньою стелею. Кожен трек лонгплею — як одна й та ж заяложена платівка, у якій різняться переважно лише деталі. Проте якщо сприймати пісні як окремі твори, то деякі з них точно припадуть вам до душі.

Посеред альбому чітко зчитуються джерела натхнення, почасти конкретні колективи — через що я багато кого згадала в рецензії, — що не варто іменувати примітивним копіюванням. Дівчата дійсно пропустили референси через себе й видали власне бачення давно знайомої музики — по-дівчачому, прибравши з даної ознаки всілякі негативні відтінки, незважаючи на стереотипи. У тому числі й мої про те, що українські музикантки не вміють давати драйву.

У The Sixsters є якісний продакшн, досвід і купа енергії. Тому, гадаю, вони здатні виправити ситуацію. Але чи вважатимуть за потрібне? Таке питання вже не до мене. Покаже тільки час.