Якось так склалось, що мої огляди здебільшого стосувались різних європейських гуртів, особливо німців, і практично не чіпали Північну і Південну Америку, хоча там, особливо в Штатах, також є що послухати. Тож час виправлятись і почати я пропоную з Канади і гурту The Veer Union.
Говорячи про Канаду і важку музику більшість мабуть або згадає Three Days Grace, або не згадає нічого. Це в принципі не дивно, бо дійсно особливо щедрою на хітові рок-гурти ця країна ніколи не була. Але тут у нас блог не про хітову, яку всі знають, а здебільшого про маловідому рок музику. І одну цікаву маловідому перлину з тих країв мені пощастило знайти кілька років тому.
Гурт The Veer Union існує вже 20 років (засновано в 2004 під назвою Veer, але пізніше було перейменовано для уникнення плутанини з іншими гуртами). За цей час в ньому встигли хоча б по разу змінитись всі музиканти крім фронтмена, гурт встиг випустити 8 альбомів і наразі існує в урізаному складі з 3х учасників.
Про історію тут розповідати особливо нема чого, тож сконцентруємось на головному: на музиці. І знайомство пропоную почати з мого особистого фаворита в їх творчості: пісні “Bitter End”.
Буває так, що пісні просто таки говорять з тобою, резонують з струнами твоєї душі. Для мене це одна з таких пісень. Її основна ідея про внутрішню боротьбу, про перемогу над своїм найзлішим ворогом, якого ми тримаємо всередині себе і перемогу над ним. Пісня про рішучість, про складність цієї боротьби і про досяжність поставленої цілі. Для мене особисто вона завжди мала чудовий мотиваційний ефект і коли треба сказати самому собі “зберись, треба зробити”, це один з можливих інструментів.
Саме з цієї пісні свого часу почалось моє знайомство з цим гуртом. І при першому знайомстві 2 аспекти одразу привернули мою увагу: власне сама пісня і фронтмен (Crispin Earl). І думаю чому останній привернув увагу очевидно. При всій етно-різноманітості рок гуртів, нащадки примусових переселенців з земель південніше Сахари чомусь саме в цьому жанрі і досі залишаються настільки ж рідкісними візітерами, як вироби вітчизняного автопрому в гаражах депутатів. А уж фронтмени це взагалі ексклюзив. Я можу пригадати лише 3х: Томмі Векста (гурти Bad Wolves і Lone Wolf), Меліссу Бонні (Ad Infinitum, Dark Side of the Moon і ряд інших) і власне цього Кріспіна (як його прізвище краще написати українською я не впевнений, тож не буду ризикувати). При чому всі троє реально круті виконавці (огляди творчості двох інших також є у мене в планах).
Але повернемось до музики. Статистично найпопулярнішою їх композицією є “Living Not Alive”. Потужна пісня з деякими доволі цікавими рішеннями в аудіоряді.
Якщо ж слухачу до душі менш експериментальне звучання, то варто звернути на “Defying Gravity”. В цій пісні доволі соковите агресивне звучання і більш яскраво виражена хард-рокова душа.
А для контрасту пропоную послухати акустичну версію все тієї ж пісні. Аранжування максимально далеке від оригінального харду, але має свій власний шарм.
Вцілому на ютубі можна знайти чимало їх акустичних виконань. При чому не тільки власних пісень. Є наприклад всім відомий “Numb” гурту Linkin Park:
Взагалі їх акустики це окрема приємна і доволі надихаюча (для того щоб здути пил з власного інструмента) історія.
Повертаючись же до основної творчості, варто згадати пісню “Seasons”, яка для поціновувачів гурту вже стала чимось на кшталт класики. Яскравий зразок їх відносно ранньої творчості.
Але це все їх старіші роботи. Порівняємо з тим що вони випускають зараз. Сучасне їх звучання дещо відрізняється. Наприклад в пісні “From The Fire In You” можна відчути зовсім нову швидшу динаміку, порівняно з попередньою творчістю.
Також звертає на себе увагу їх здатність органічно поєднувати моменти коли звучання переходить від агресивного крику душі розлюченого берсерка до м’якшого виконання, яке ніби боїться розбудити когось в сусідній кімнаті і назад. Цей контраст можна добро відчути послухавши “When The World Awakens” (особливо першу її третину).
Основний сплеск успішності у The Veer Union припав на першу половину 2010-х років. Тож не дивно, що в роботах їх найсвіжішого альбому простежується бажання зробити щось нове і відмінне. Гурту було потрібне нове дихання і схоже вони його таки знайшли (хоч і в дещо урізаному складі). І хоча гурт так і залишається достатньо маловідомим (найбільший показник на ютубі це 2.2млн переглядів на одному відео, а частіше десь 250-800 тис, що для подібного західного гурту доволі скромно), але він зберігає свою аудиторію і продовжує творити і далі.
Звичайно описане тут це лише вершина айсбергу, але я постарався додати найцікавіші роботи гурту, щоб можна було про нього скласти певне враження і можливо поповнити собі плейліст. Якщо ж комусь захочеться познайомитись з ними ще глибше, то на ютубі і музичних стрімінгах можна знати ще багато їх пісень яким тут не знайшлось місця.
Думаю найближчим часом я ще повернусь до різних американських гуртів. Є у мене на радарі кілька цікавих достатньо відомих гуртів і кілька не менш цікавих маловідомих. А це ж я ще не чіпав 80ті… Коротше, скоро почуємось (якщо це можна так сказати про текстовий блог), а поки да прибуде з вами Сила (в тому числі для перемог над самим собою).
