My Chemical Romance

Чи потребував світ чергового рок-альбому? Ну може й так, а може й ні. My Chemical Romance принаймні не збирались випускати ще один постхардкорний альбом, а планували пройтись світом чорним парадом, що деякі безчестиві люди прозвали маршем на смерть.

У 2008 році газета Daily Mail опублікувала статтю із заголовком: «Чому жодна дитина не застрахована від зловісного культу емо». У ній йшлося про самогубство 13-річної школярки Ганни Бонд, яка покінчила з життям через три місяці після того, як стала «емо».

Вже пройшло два роки відтоді як вони вперше оселилися в Лос-Анджелесі. Група виросла, м'яко кажучи. І це тиснуло на них, адже від MCR очікували чогось масштабнішого.

Якось вже мав спробу розповісти про концепцію «Three Cheers for Sweet revenge», але не дуже вдалу, правду кажучи. Тому є сенс повернутись до цього альбому і розповісти всю історію з початку. Чи з кінця?

Джерард Вей якось люб’язно пояснив перед живим виступом, що пісня «You Know What They Do To Guys Like Us In Prison» — це, даруйте, «про знущання у в’язниці, яке вам подобається».

Ніхто й гадки не мав як зміниться світ після релізу 2 альбому My Chemical Romance — «Three Cheers For Sweet Revenge».Ще до виходу альбому — коли у них брали інтерв'ю — вони й близько не нагадували тих зухвалих емо-хлопаків, якими стали після його релізу.