У 2008 році газета Daily Mail опублікувала статтю із заголовком: «Чому жодна дитина не застрахована від зловісного культу емо». У ній йшлося про самогубство 13-річної школярки Ганни Бонд, яка покінчила з життям через три місяці після того, як стала «емо». Буцімто цей рух романтизує смерть, тому «жодна дитина не є в безпеці», — повторювалось у першому абзаці.
Знаєте, як би це цинічно не звучало, але звинувачувати рок-музику у таких трагедіях стало «трендом». У 1984 році 19-річний фанат Оззі Осборна наклав на себе руки, як стверджували батьки, після прослуховування «Suicide Solution». У 1990 році на Judas Priest сім'ї двох хлопців подали до суду, бо нібито альбом «Stained Class» містив приховані послання (на кшталт, «Зроби це», «Давай помремо»), через що молодики й вчинили самогубство.
Хоча обидві справи закрили, люди продовжували шукати зв'язок між трагічною смертю й емо-культурою. Мовляв, Ганна зовні була веселою, тож як це так все могло скінчитись? Цим й скористалась редакція Daily Mail, додавши якихось надуманих деталей, як от «емо вірили в потойбічне життя, відоме як "The Black Parade"». Вони вбачали в концепції 3 альбому MCR якусь нову релігію чи то пак культ.
Що й викликало хвилю обурення у шанувальників My Chemical Romance. Та й не тільки у них. Однією з організаторок протесту стала Каз Хілл — матір двох доньок які обожнюють MCR. Її розлютила публікація Daily Mail, адже ті знали, як доросле покоління з острахом ставиться до емо-культури. Відповідно вона й ставить логічне питання: «на скільки хворим і безвідповідальним потрібно бути, щоб написати подібне?».
Ще одна учасниця маршу — Гейлі Кеннеді — розповіла, як її залякували тим, що на концертах MCR тільки наркотики й жорстоке насильство, і краще швидко повертатись додому, бо за неї слідкуватимуть небезпечні люди. Враховуючи консервативні погляди аудиторії Daily Mail, можна дійти висновку, що всі, хто не є їхньою копією — пряма загроза. Загроза кому? Або чому? Та чорт його знає. В будь-якому разі через демонізацію легше всього нав'язати свої погляди.
Хоча як стверджувала редакція газети «висвітлення цієї субкультури було збалансованим». А ось, мовляв, справжнє занепокоєння вони висловили як тільки стали розслідувати справу Ганни Бонд. Але давайте будемо чесними — ці звинувачення в бік MCR абсолютно безпідставні. Люди, які дійсно є частиною тієї чи іншої субкультури, страждають від булінгу чи насильства. І наслідки цієї агресії часом бувають фатальними. Так від «культу» страждають люди?
І чому в цьому випадку ігнорується голос дитини? Можливо бути частиною чогось подібного має велике значення для неї. Можливо так вона не відчуває себе самотньою. Daily Mail самі ж згадують, що Ганна Бонд мала депресивний розлад, щоправда, вони з цього глузували. І в історії з Judas Priest та Оззі Озборном довели, що діти страждали від депресії. А видання натомість фокусувалось на «страшенній» ліриці виконавців.
Але чому ті слова звучать так, як вони звучать? Бо це нормально говорити, що у тебе не все добре. Чи після того, як зґвалтували Честера Беннінгтона і Корі Тейлора вони повинні були посміхатись усім навколо й говорити яке життя прекрасне? Або Кріс Корнелл разом з Кобейном повинні були на потіху усім вдавати, ніби все добре, при цьому страждаючи від депресії? Очевидно, що ні. Музика була інструментом передачі цих емоцій. Діалогом між виконавцем і аудиторією, який зцілив тисячі людей. А не занапастив їх.
